Україна і Білорусь: друзі чи вороги?

Розгортання шпигунського скандалу, звинувачення українського президента у недотриманні домовленостей… Що пропустили українські політики, включно з президентом України Петром Порошенком? Коли говорити, що Білорусь є надійним другом і союзником України? Чи може Україна зазнати нападу з боку Білорусі, і чи можуть українські громадяни почуватися безпечно на території сусідньої держави після арештів вже кількох українських громадян і досі не поясненого викрадення в Білорусі молодого українця Павла Гриба? Про це говоримо з колишнім дипломатом, експертом недержавної організації «Майдан закордонних справ» Олександром Харою.

– Звичайно, нинішній стан українсько-білоруських відносин навряд чи можна назвати дружнім, стратегічним, як це зазначено в наших документах. Хочу нагадати, що Білорусь була серед десяти країн, була Росія і плюс десять країн, які голосували проти територіальної цілісності України під час голосування Генеральної асамблеї у 2014 році. Білорусь проголосувала «проти» щодо звіту з правами людини в окупованому Криму буквально два тижні тому. Це показує, що ціннісно ми є абсолютно на різних полюсах.

Білорусь є військово-політичним союзником Росії. І якщо ми навіть подивимося у договір створення цієї держави (так звана «союзна держава Росії і Білорусі» – ред.), ключовими завданнями є погоджена зовнішня та оборонна політика. І власне, це означає те, що у конфлікті між Росією та Україною Білорусь з точки зору права, з точки зору ідеології сутності режимів недемократичних як в Білорусі, так і в Росії, є союзником Москви.

З іншого боку, звичайно, пан Лукашенко намагається балансувати між Росією й іншими, і Україна тут важливий фактор. І тому з’являються всі ці запевнення, начебто Білорусь не буде використана як плацдарм для здійснення агресії. Звичайно, що у Білорусі немає такої цілі, як загарбання України або завдання якихось ударів. Але однозначно Білорусь є таким майданчиком, в якому працюють російські спецслужби, розвідка. І зараз з останніх декількох випадків ми бачимо, що спецслужби Білорусі, вони досі називаються КДБ, працюють на замовлення і в координації з ФСБ проти українських громадян, українських інтересів.

– Цей шпигунський скандал, який розгортається просто зараз на наших очах, для багатьох в Україні став несподіванкою на тлі тих дуже дружних і гарних стосунків з Білоруссю. Я нагадаю, що відбулися три зустрічі на високому рівні, остання з них відбулася вже після того, як з території Білорусі було викрадено українського громадянина Павла Гриба і передано російським спецслужбам. Друга вже відбувається в той час, коли звинувачують у шпигунстві українського журналіста Павла Шаройка. Чому для України це виявилося такою несподіванкою?

– Незважаючи на те, що Білорусь є нашим сусідом, з точки зору і історії, і культури є велика кількість спільних речей, але інформаційний простір не так насичений правдивою інформацією щодо того, що відбувається в Білорусі і що таке є сучасний режим Лукашенка. На жаль, навіть ті запевнення, що українське телебачення буде мовити на територію Білорусі, не було виконане білоруською стороною. Але у нашому інформаційному просторі здебільшого присутні державні, тобто фактично контрольовані Лукашенком, засоби масової інформації (з Білорусі – ред.). І це є велика проблема, що ми погано знаємо, що відбувається по периметру – не лише, між іншим, з Білоруссю, це перший момент.

Другий момент: як на мене, ілюзорне ставлення нашого найвищого політичного керівництва до Білорусі, віра у ці запевнення пана Лукашенка у дружніх відносинах, у те, що він намагається бути посередником між Україною і Росією у конфлікті, і таке інше – це сприймається за чисту монету. Ці знаки уваги, які виказує пан Порошенко Лукашенку, коли він приймає його в Києві і каже про дружні особисті взаємини – це все вводить в оману українське суспільство щодо сутності режиму і загроз, які цей режим несе, по-перше, для власних громадян Білорусі, і по-друге, для України.

– Наскільки Білорусь несе небезпеку зараз для України, по-перше, у військовому плані – ми бачили ці спільні навчання «Захід 2017», – і в плані особистої безпеки? Адже, як ми бачили, є підстави, щоб на території Білорусі українські громадяни, принаймні деякі з них, не могли почуватися безпечно.

– Так, безумовно. Українському громадянину, навіть який не працював колись в органах державної влади чи ЗМІ, загрожує небезпека свободі і навіть життю, бо вони можуть бути використані російськими або білоруськими спецслужбами для того, щоб зробити провокації, спрямовані проти держави Україна.

Другий момент: чи власне білоруський режим може бути загрозою для нас? Я думаю, ні. Оскільки білоруси не є агресивною неоімперською країною і тому, звичайно, таких планів вони не будуть.

Але з іншого боку, я абсолютно не впевнений, що пан Лукашенко може контролювати свій сектор безпеки, оскільки у нас є сумний досвід України. Давайте згадаємо часи Януковича, коли наші спецслужби і Збройні сили очолювали кадрові офіцери російських спецслужб, які працювали фактично на інтереси Росії, розвалюючи наші спецслужби і Збройні сили.

Впродовж тривалого часу пан Лукашенко викорінював все демократичне і національне, і ці прогалини були заповнені ідеологією «руського миру». І це є небезпека того, що навіть пан Лукашенко в певний момент не зможе використовувати власні ці інструменти для того, щоб протидіяти можливій агресії Росії через його територію. Тобто, власне, не сам режим як такий з точки зору воєнних загроз є небезпечним для нас, а те, що він фактично не контролюється навіть паном Лукашенком.