Антоніна Андрійчук
Вікторії Романюк з Луцька – 45-ть, у неї був дрібний бізнес, але онкологічне захворювання змусило її кинути все і зосередитися на боротьбі за життя. Вікторія малює картини – і цим допомагає собі та іншим.
Ми домовляємося з Вікторією Романюк про зустріч у Національному інституті раку, де вона обстежується. Вікторія спізнюється, тому оглядаюся і помічаю, що тут чисто, тепло, у коридорах є де сісти, а трохи далі бачу кафе. Згодом Вікторія поділиться, що тут чи не найкращі умови серед таких закладів в Україні.
Вглядаюся в обличчя людей. Люди різного віку, дехто з дітьми чи з рідними, а хтось – сам. У декого в очах проглядає розпач, хтось схлипує, а хтось спокійно крокує до своєї палати.
Вікторія Романюк (крайня справа) під час виставки «Без рожевих окулярів» у Луцьку
До життя в мене завжди було ставлення позитивне. Люблю людей і люблю з ними спілкуватися
«До життя в мене завжди було ставлення позитивне. Люблю людей і люблю з ними спілкуватися», – починає свою розповідь Вікторія.
Після школи вона створила свій невеличкий бізнес, що давав можливість заробляти на життя.
«Я – підприємець. У торговому центрі орендувала площу і продавала товари для мобільного зв’язку й аксесуари. У мене була своя маленька справа, але мені довелося її закрити і продати все. На лікування пішло дуже багато коштів», – пояснює жінка.
Діагноз вдалось встановити на другій стадії. Це теж відіграло не останню роль у її нинішньому стані, бо ж жінка вкотре повторює: чим раніше звернутись до лікаря, тим є більші шанси одужати.
У такій ситуації дуже важливо, щоб було щось, що може підтримати. Для Вікторії такою підтримкою стало малювання та арт-терапія. Це і допомагає їй відволіктися, і надихає.
Рятівне мистецтво
Вікторія Романюк на виставці «Без рожевих окулярів» поруч зі своїм чорно-білим фотопортретом
Тепер її рятує мистецтво. Хвороба забирає багато коштів і фізичного здоров’я, але морально вона налаштовується на позитив і малює.
«Я почала малювати влітку. Мене запросили на безкоштовні майстер-класи художниці Алли Харчук. В мене є буквально кілька картин, якщо то можна назвати картинами (скромно знизує плечима – ред.). Багато чого не вмію ще, і мені хочеться все спробувати», – ділиться досвідом Вікторія.
Вона розповідає, що у неї нема улюблених чи неулюблених тем. Перед тим, як малювати, жінці просто щось приходить у голову – і тоді одразу ж починає малювати.
Вікторія робить усе, аби її творчість допомагала не тільки їй, а й надихала, рятувала інших людей, хворих на рак. Фото картин вона публікує на своїй сторінці у Facebook і продає, коли з’являються охочі. Зазвичай половину коштів віддає на лікування хворим на рак, а половину використовує на матеріали для наступних робіт.
«Без рожевих окулярів» і «фенікс з попелу»
Разом із громадською діячкою Ніною Різниченко вона створила громадську організацію «Афіна. Жінки проти раку», яка опікується проблемами хворих на рак молочної залози, а у Facebook – групу «ОО «Афина. Женщины против рака».
Учасники організації порушують кілька тем: і фінансування, і таке поняття, як канцерофобія, ірраціональна боязнь раку.
Cтороння людина не може зрозуміти певні проблеми і може радити не те, що треба
«Ми з групою дівчат писали листи до президента. Якщо комусь потрібно збирати гроші на лікування, то ми допомагаємо. Туди приймаються тільки хворі або близькі родичі. Бо стороння людина не може зрозуміти певні проблеми і може радити не те, що треба. Ми вже зі свого досвіду говоримо, краще зробити так-то, піти до ще одного лікаря», – веде далі вона.
Зараз разом з учасниками організації та однодумцями вона бере участь у виставці «Без рожевих окулярів». Це – чорно-білі фотопортрети жінок, які живуть з раком. Фотопортретами жінки привертають увагу до себе, підтримують таких самих людей.
На виставці у Львові їм дали дизайнерські плаття. У Вікторії була сукня з фламінго, яке розмалював польський художник Сільвестр Стабрила.
«Тоді мені підійшло декілька суконь, але ця сподобалась найбільше. Коли я її вдягнула й приїхала додому, мені захотілось намалювати фламінго. Фламінго – це як прототип пташки-фенікса, яка відновлюється із попелу. Вважаю це символом, щоб відновитись після хвороби», – говорить Вікторія.
Виставка вже встигла побувати в Києві, Луцьку та Львові. Організатори також планують показ у Харкові та на День боротьби з раком, 4 лютого, ще раз у Києві. Наразі є фото 60 жінок, але щоразу додаються нові.
Є у жінок проблема з приміщенням, яке мало хто може безкоштовно надати. Коли вони їхали на виставку, то на квитки та готель скидались учасники Facebook-групи «ОО «Афина. Женщины против рака».
Одна жінка навіть каже: «Ви перевернули моє ставлення до вас
«Ми хочемо привернути увагу, показати, що ми живі, що ми є, що треба лікуватися. Коли був цей показ суконь, одна жінка навіть каже: «Ви перевернули моє ставлення до вас». Багато хто думає, що лежиш хворий, зелений і все. Ну так, буває і такий стан, але лікуємось, живемо, малюємо, дефіле проводимо, ще щось робимо в міру можливостей», – з усмішкою говорить Вікторія.
Проблеми онкохворих
Найголовнішою ж проблемою онкохворих вона вважає фінансування, зокрема благодійні внески, які збирають в онкоцентрах. Окрім цього, до державної програми, що забезпечує пацієнтів ліками, потрапляє лише незначна частина хворих. А благодійні фонди, які готові допомогти дорослим, хворим на рак, вкрай важко знайти.
Я зверталась в кілька фондів – і всі мені відмовляли
«Лікування ніби безкоштовне, та без внесків ти нічого не зробиш. Але яким я можу бути благодійником, якщо мені самій потрібні благодійні внески? Ліки нема за що купити. От коли мені збирали гроші на лікування, то один флакон коштував 50 тисяч гривень. Я зверталась в кілька фондів – і всі мені відмовляли», – пригадує жінка.
Зараз її включили до державної програми і дають ліки безкоштовно. Зі всієї України ліками на повний річний курс лікування за держпрограмою забезпечили 13 осіб. Разом з іншими онкохворими вона добивається, щоб більше людей могли отримати таке лікування. У Верховну Раду вони занесли 60 листів з проханням збільшити фінансування і прикріпили до них чеки за лікування, аби депутати могли краще уявити масштаб проблеми.
Вікторія пояснює, що, порівняно з європейськими країнами, надання медичної допомоги онкохворим в Україні багато в чому ще «не дотягує». Не останню роль тут відіграє і людський фактор.
Заходиш після хіміотерапії, говориш: там в мене те то й те то, а він каже: «Що ви хочете ? У вас – рак»
«Лікарів дуже багато, але хотілося б вищої кваліфікації. У нас є такі лікарі, які не дуже адекватно ставляться до пацієнтів. Заходиш після хіміотерапії, говориш: там в мене те то й те то, а він каже: «Що ви хочете ? У вас – рак». Я кажу, що знаю, що в мене є рак, але хочу зняти симптоми після хіміотерапії. А одного разу було, що прийшла до лікаря, а він каже: «Чому ви сюди прийшли ? Ви це не витримаєте». Хочеться бачити більше молодих спеціалістів», – розмірковує Вікторія.
«Пан свого життя»
Зараз жінка почувається краще. Мета досягнута: клітин злоякісних нема, але треба закінчити лікування, вирішити проблему із зором.
Найголовніше, що багато людей пишуть мені, читають, і це теж надихає і дає ще комусь сили
«Все завдяки тому, що я відкрилась, почала писати про себе. Найголовніше, що багато людей пишуть мені, читають, і це теж надихає і дає ще комусь сили. Хтось мене підтримує, когось я. Це велика сила. Просто не треба закриватись», – радить Вікторія.
Після Нового року на неї чекає ще одна операція, на яку знову потрібно зібрати кошти. Та жінка на цьому не зациклюється, запевняє: є люди, яким ця допомога потрібна значно більше.
Вікторія Романюк з картиною «Фламінго»
На її сторінці у Facebook є пост про жінку, якій за місяць потрібно зібрати 102 тисячі 564 гривні на трансплантацію кісткового мозку. Її дитині – чотири з половиною роки. У неї нема родини і нема кому допомогти, з чоловіком живуть досить бідно. Аби допомогти їй, Вікторія продала картину з фламінго.
Жінка ще не певна, чим буде займатись далі, бо має передусім вилікувати порушення зору. А поки що малює картини, щоб допомагати іншим і думає про власну виставку.
На мить вона замислюється і каже, що має глобальні мрії: щоб ніхто не хворів, щоб винайшли ліки від раку, щоб нарешті ця хвороба виліковувалась.
«Кожна людина – пан свого життя, навіть здорова. Можна лежати вдома, все погано, о, сніг сьогодні випав, погода противна, а можна, навпаки, порадіти. Людина сама собі створює настрій. Емоції створюють стан людини», – підсумовує Вікторія.
Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED