Кримськотатарська революція 1917–1918 років (друга частина)

Діячі кримськотатарського національного руху та Української Центральної Ради, 1917 рік

Діячі кримськотатарського національного руху та Української Центральної Ради, 1917 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Сто років тому в історії Криму та його корінного народу ‒ кримських татар ‒ відбувалася подія, яка могла змінити вектор політичного розвитку півострова на багато років. 26 листопада (9 грудня за новим стилем) 1917 року в Бахчисараї розпочався Перший Курултай кримськотатарського народу.

Першу частину циклу можна прочитати тут

Хоча Мусульманський виконавчий комітет виступав на підтримку російської демократії й Тимчасового уряду, він не користувався підтримкою всеросійського вищого органу виконавчої влади. Втім, Тимчасовий уряд змушений був його визнати й з ним рахуватися, бо таким було волевиявлення кримських татар.

Жовтневі події в Петрограді кримські татари сприйняли однозначно негативно. Позиція їхня щодо «Жовтневого перевороту» була сформульована Мусульманським виконкомом так: «Розіграні в Петербурзі криваві події, паралізувавши силу чинної влади, відкривають шлях для анархії та громадянської війни, розмір і згубні наслідки якої тепер важко уявити». Газета «Міллет» намагалася мобілізувати кримських татар на боротьбу з більшовизмом, закликала не допустити появи в Криму більшовицьких і анархістських загонів. Відзначимо, що в губернських і міських революційних комітетах Криму представники українських партій та організацій, серед них і Української Центральної Ради, діяли в повній єдності з представниками Мусульманського комітету.

Жовтневі події в Петрограді кримські татари сприйняли однозначно негативно

4 листопада Мусвиконком виступив зі зверненням «Про владу в Криму». Він оголосив про свою ініціативу створення на півострові автономної влади «без гегемонії будь-якої народності над іншою» під гаслом «Крим ‒ для кримців». На думку багатьох сучасних неупереджених дослідників, платформа «Крим для кримців» була на той момент єдиною, здатною в умовах відсутності захисту з боку центральної влади згуртувати кримчан перед загрозою захоплення, анархії або громадянської війни.

«Необхідні загальнокримські Установчі збори, в яких мають узяти участь всі народності, які населяють Крим», ‒ писав Джафер Сейдамет. Однак все одно гасло «Крим ‒ для кримців» викликало настороженість в ліберальних колах півострова, більшовики сприйняли його категорично негативно як націоналістичне: «Місцеві організації зобов'язані вести найенергійнішу агітацію проти розпалювання національних пристрастей у місцевому населенні різними націоналістичними групами та партіями».

Чимало запитань залишається й у розумінні того, чому в 1917 році у лідерів Мусвиконкому не склалося належним чином взаємовигідне співробітництво з Українською Центральною Радою.

Організатори Першого Курултаю кримськотатарського народу: Сеїтджеліль Хаттатов, Асан Сабрі Айвазов, Номан Челебіджихан, Джафер Сейдамет, архів автора

​Влітку 1917 року до Києва прибула депутація представників Мусвиконкому в складі Джафера Сейдамета та Амета Озенбашли. Вони зустрілися з керівництвом Української Центральної Ради (УЦР) ‒ Михайлом Грушевським, Олександром Шульгіним, Володимиром Винниченком. Обидві сторони озвучили позиції щодо співпраці, але домовленості про те, щоб Крим увійшов до складу України не було.

Кримський історик Андрій Іванець зазначає: «Можна припустити, що в липні 1917 року кримськотатарські лідери зробили зондування українського національного руху, як потенційного кандидата на роль «партнера-протектора», й запропонували його лідерам приєднати Крим як територіальну ‒ із забезпеченням національних прав кримських татар ‒ автономію або навіть як національно-територіальну ‒ до складу автономної України, яка тоді вийшла... Однак керівництво Генерального секретаріату... не пішло назустріч негайній підтримці цієї ідеї, яка не подобалася політичним колам Петрограда».

В липні 1917 року кримськотатарські лідери зробили зондування українського національного руху, як потенційного кандидата на роль «партнера-протектора»
Андрій Іванець, історик

​Як вважає історик, мотиви української сторони в негативній реакції на пропозицію кримських татар могли полягати перш за все в небажанні загострювати відносини з Тимчасовим урядом. Адже тільки недавно з ним було, як тоді думалося, досягнуте взаєморозуміння в справі автономії України, й УЦР готувала йому на затвердження «Статут вищого управління України» (документ, який деякі сучасники розглядали як конституцію автономії).

Історик Іванець зауважує: «​Якщо гіпотеза про висунення в липні 1917 року делегатами Мусвиконкому пропозиції про приєднання Криму на правах автономії до складу України правильна, то відмова від реалізації УЦР є однією з найбільших помилок у розбудові держави. Не дарма один з провідних українських географів України Степан Рудницький, осмислюючи уроки 1917-1920 років, писав у 1920-х роках, що втрата Україною Криму ‒ це «винесення смертного вироку» українській незалежності, а гетьман Павло Скоропадський вважав, що Україна без Криму ‒ це «тулуб без ніг».

Мапа «Українська територія у Європі», яка була розміщена в брошурі Степана Рудницького «The Ukraine & the Ukrainians» («Україна і українці»), виданій у 1915 році

Як би там не було, переговори з українською стороною в 1917 році затвердили позицію: Центральна Рада визнала, що Крим належить кримцям, які можуть керувати ним так, як це їм заманеться. Тим самим тодішні лідери Української революції визнали самостійність Криму...

У кримськотатарського національного руху цього періоду та його лідерів практично немає союзників

Незважаючи на політичну гнучкість Челебіджихана, очевидно, що у кримськотатарського національного руху цього періоду та його лідерів практично немає союзників. 23 липня 1917 року Челебіджихана та його соратника, командира 1-го Кримського мусульманського батальйону Шамбарова заарештували. Муфтію Криму було висунуте звинувачення в державній зраді ‒ через підозру в зв'язках з ворожою Туреччиною. Великий натовп кримських татар зібрався біля будівлі в'язниці з вимогою звільнити свого лідера. Не повіривши адміністрації в'язниці, що муфтія тут немає (насправді його відвезли до Севастополя) група кримських татар провела обшук в усіх камерах. На наступний день відбувся екстрений з'їзд кримськотатарських організацій; в цей же день губернська адміністрація була змушена звільнити Челебіджихана.

Конфлікт розгорівся в Криму між младотатарами на чолі з Челебіджиханом і шаріатистами на чолі з імамом Тарпі

​Зіткненнями з представниками владних структур справа не обмежилася... У Криму намітилося протистояння, яке було характерне для багатьох мусульманських територій Російської імперії ‒ між старим консервативним мусульманським духовенством, представники якого прагнули до встановлення державності цих народів, відповідно до вимог шаріату, та реформаторами-мусульманами, які наполягали на демократичному характері державності своїх народів. Подібний конфлікт розгорівся в Криму між младотатарами на чолі з Челебіджиханом і шаріатистами на чолі з імамом Тарпі, які вирішили організувати суспільство улемів.

Незважаючи на заборону з боку кримського муфтія на проведення Всекримського з'їзду улемів, його відкриття було призначене на 24 вересня 1917 року в Бахчисараї. Однак, за розпорядженням Челебіджихана були вжиті заходи щодо недопущення присутніх до Ханської мечеті, де планувалося провести молебень і куди прибули представники мусульманських організацій, які запропонували шаріатистам розійтися. В результаті 1 жовтня в Сімферополі відкрився другий з'їзд кримськотатарських громадських організацій, на якому зібралися близько 20 делегатів, серед них і жінки...

Інші публікації із циклу: «Кримськотатарська революція 1917–1918 років»

ТРЕТЯ ЧАСТИНА

ПЕРША ЧАСТИНА

Гульнара Бекірова – кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Кримськотатарські Основні Закони 1917 року в контексті нагальних проблем сьогодення​

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Епілог​