У харківському Національному меморіальному музеї Григорія Сковороди, що створений на території садиби поміщиків Ковалівських, готуються до 300-річного ювілею українського філософа-мандрівника, поета, байкаря і громадського діяча Григорія Сковороди. Там у рамках святкування 295-річчя філософа відбулася стратегічна сесія: «Хто добре загорівся, той добре почав» – з обговоренням пропозицій щодо святкування ювілею.
За словами директора музею, заслуженого працівника культури України Наталії Міцай, планується проведення робіт з консервування 700 -літнього дуба з установленням скляного купола над ним. А на квітнику англійського класичного парку, що побіля музейної будівлі, спорудять фонтан «нерівна усім рівність». Також у музеї сподіваються відреставрувати комору з пристосуванням приміщення для арт-виставок та наукових конференцій. Як стало відомо, проект святкування «Сковорода-300» незабаром буде поданий на затвердження Верховної Ради і Кабміну України.
Сковородинівка. Від Харкова до славетного села, що неподалік хутора Пан-Іванівка, понад годину їзди. Останній шмат поганючої дороги змушує колеса машини трястися, підкидаючи туристів, що прямують до музею. На символічній алеї «Європейське коло» майорять прапори тих країн, які пройшов філософ з України. Дослідникам відомо про перебування Сковороди в Італії, Австрії, Польщі, Угорщині, Словаччині й Німеччині. Розпочнімо прогулянку дорогим для філософа парком разом із науковим співробітником Національного меморіального музею Григорія Сковороди – Валерієм Манженком.
Your browser doesn’t support HTML5
Криниця та улюблений дуб Григорія Сковороди
Валерій Манженко зі сковородинівцями понад тридцять років. Йому випало очолювати в різні роки державний музей і сільську раду в Сковородинівці. Екскурсовод із захопленням показує: тут поет прогулювався алеями англійського класичного парку довкола садиби Ковалівських, міг зірвати яблуко чи грушу в фруктовому садку, а он там шанований гість пив з джерела воду. Міг зайти й на пасіку, бо дуже полюбляв мед, учащав і до величезного старого дуба, щоб сховатися від сонця або ж від зливи. Садово-парковий ансамбль сковородинівського музею простягається на 18 кілометрів. Сюди мандрівний учитель потрапив завдяки приятелюванню з Андрієм Ковалівським, тодішнім власником хутора та маєтку.
Підходимо разом з екскурсоводом до того самого легендарного дуба, який з недбалості колишніх працівників геть засох.
Цьому дубові понад 700 років. Коли сюди приходив Сковорода, дереву було років з 500. Він любив під його кроною ховатися від спеки, тут йому добре думалося
«Цьому дубові понад 700 років. Коли сюди приходив Сковорода, дереву було років з 500. Він любив під його кроною ховатися від спеки, тут йому добре думалося, можливо, тут він написав один із листів до друга в Петербург чи працював над останнім своїм діалогом «Потоп зміин». Від негоди ховався в дупло, воно було ширшим, ніж зараз. Дуб уже неодноразово падав, і ми змушені були його обрізати й посадити на фундамент, щоб зберегти. А втручання людини, катаклізми природи призвели до загибелі дуба. Основне, звісно, це те, що в дуплі розводили вогнище. А згодом 1972 року його обробили хімікатами й бетоном замастили щілини, коли створювали сам музей. Це й прискорило його загибель», – розповідає дослідник трагічну історію символічного дуба, пов'язаного з творчістю Григорія Сковороди.
Національний меморіальний музей розташувався в садибі поміщиків Ковалівських, друзів Сковороди.
Кімната у маєтку поміщиків Ковалівських, де жив Григорій Сковорода
Нині це пам'ятка архітектури ХVІІІ століття. Слугувала панським будинком до занепаду Російської імперії. У часи більшовизму тут певний час господарював колгосп, згодом була сільська школа. Нарешті в 1960 році ентузіастами на чолі з директором тутешньої школи було влаштовано музей Григорія Сковороди. А вже 1972 року музей Григорія Сковороди розширюється, набуває державного статусу й отримує відповідне фінансування. У музеї особливо пишаються оригінальним годинником Сковороди і двома символічними посохами, з якими ходив мандрівний філософ.
Це кишеньковий годинник у вигляді цибулинки. Чому ми точно знаємо, що це Сковороди? Там є на звороті під кришечкою напис: «Через Стефана Гречину дарую»
«Це кишеньковий годинник у вигляді цибулинки. Чому ми точно знаємо, що це Сковороди?Там є на звороті під кришечкою напис: «Через Стефана Гречину дарую». Коли ми почали вивчати однокласників Сковороди, то з'ясували, що Стефан учився разом зі Сковородою в Києво-Могилянській академії. А кому поет подарував годинника, невідомо», – показує експонат Валерій Манженко.
На жаль, ціпків Сковороди до наших часів не збереглося. В експозиції лише копії палиць, із якими ходив світом Григорій Сковорода, а справжні згоріли в музеї Слобідської України під час Другої світової війни. У мандрівника їх було дві: одна із зображенням крота, а на другій – рука, що благословляє зустрічного – як символ відкритості, добродійності й віри в Христа.
Кишеньковий годинник Сковороди з написом на звороті:«Через Стефана Гречину дарую».
«У Сковороди кріт має подвійне значення. Я думаю, що для нього він символ мудрості, тому що, бувши сліпим, рухався в тому напрямку, який йому був потрібний, і робив те, що треба. З іншого боку, це не зовсім охайна тварина. У Сковороди будь-який образ має як позитивне, так і негативне значення», – тлумачить символіку посохів Валерій Манженко.
У музеї є й скрипка, яку міг тримати в руках музикант Григорій Сковорода.
Скриня поміщиків Ковалівських, якою користувався Сковорода
«Це скрипка з родини Якова Правицького, священика Бабаївського. Одні експерти вважають, що інструмент належить до XVIII століття, а інші – до початку ХIХ століття. Але якщо на цьому інструменті грав навіть Яків Правицький або його сини, це для нас теж важливо, бо священик був дуже близьким по духу Сковороді. Заслуги цієї людини для нашої духовності важко переоцінити, тому що він зберіг для нас твори Сковороди».
Манженко: Європа – це знайомство філософа із зовнішнім світом для пізнання Божого задуму
Вища духовна мета Григорія Сковороди – це було пізнання Бога. Його вважали святою людиною представники багатьох релігійних течій
Валерій Манженко розповідає: «Думаю, що вища духовна мета Григорія Сковороди – це було пізнання Бога І якраз його закордонна піша хода і мала це на меті. Його вважали святою людиною представники багатьох релігійних течій: до нас приїжджали буддистські монахи, перед ґанком нашого музею падали на коліна й казали, що це наш, наш Сковорода. Були й хасиди – теж його вважають за свого. Певною мірою за свого приймають і протестанти. Безумовно, Сковорода був непересічним християнським філософом, він вирізнявся з цілої низки світових мислителів. Я думаю, що заслуга Сковороди полягає в тому, що він наблизив людину до Бога. Він сам звертався до Бога без посередників, священиків і єпископів. Можна говорити, що на нього мав вплив і протестантизм німецького лютеранства. Але нам це не дозволяє переконливо говорити про нього як про протестанта або чистого католика. Тому що сам Сковорода заявляв у своїх творах і листах Михайлові Ковалинському, що він є в лоні православної церкви».
Більшовики атеїзували Сковороду – Манженко
У роки СРСР ставлення до українського філософа Григорія Сковороди різнилося, це залежало від лінії партійної ідеологічної машини, розповідає Валерій Манженко.
Треба його зображати з Біблією. Він навіть Біблією думав
«У Радянському Союзі до часів політичних репресій теж велися дослідження спадщини Сковороди й були добрі науковці, які цікавилися філософом. Можемо пригадати дослідження історика Дмитра Багалія («Український мандрований філософ») і Віктора Петрова («Особа Сковороди»), де розкрито внутрішній, духовний світ Сковороди. І там він показується як віруюча людина, як видатний богослов, як християнський філософ. А потім ми спостерігаємо перелом у сприйнятті Сковороди офіційною критикою, у представленні Сковороди в школах та університетах. Радянська влада зробила все для того, щоб примітивізувати постать Сковороди. Вона пристосувала його вчення до своєї ідеології. Науковці-комуністи називали Сковороду атеїстом, революціонером, бунтарем. І це при тому, що слово «Бог» на кожній сторінці творів трапляється не менше, ніж п'ять разів. Безумовно, коли я прийшов директором до музею, а це було на початку 1980-х років, і я був змушений говорити про те, що Сковорода – матеріаліст. Хоча це неправильно, я розумів, що він глибоко віруюча людина і називати його атеїстом не наважувався. Я думаю, що був певний намір і в зображенні на офіційних портретах Сковороди – такого собі старця з палицею у валянках. І навіть те, що його зображують на всіх скульптурах і портретах із книгою «Алфавіт світу», це ж теж не відповідає дійсності. Тому що треба його зображати з Біблією. Він навіть Біблією думав», – каже Валерій Манженко.
А нещодавно дослідник і сам вирушив пішою дорогою мандрівного філософа. Свою акцію Валерій Манженко назвав «Земним шляхом до духовного». За вісімнадцять днів разом зі знімальною групою документального фільму він пройшов 270 кілометрів від селища Чорнухи на Полтавщині (місце народження Сковороди) до села Сковородинівка на Харківщині (місце його поховання).
Хотілося пожити в тій самій фізичній і духовній атмосфері, яку переживав під час подорожі сам Сковорода
«Хотілося пожити в тій самій фізичній і духовній атмосфері, яку переживав під час подорожі сам Сковорода. Хотілося зрозуміти, як реагували на таких, як Сковорода, люди. І ви знаєте, по-різному: одні це вітали, інші засуджували, мовляв, для чого це робиться, який з цього сенс.Я збагнув, що й до Сковороди було різне ставлення за його часів. Були люди, які його не пускали на ночівлю. Як і нас. Ми ж ночували переважно в громадських місцях: школах, дитячих садках і клубах, тільки один раз ми ночували в людей. Що мене трошки засмутило, що люди в наш час неохоче приймають на ночівлю подорожніх. Вони недовіряють, насторожені, й давня українська традиція гостинності порушена», – розповідає дослідник про акцію, присвячену 295-річчю Григорія Сковороди.
Місце поховання Григорія Сковороди на території меморіального музею в селі
В аудіоподкасті «Радиво» ми вас запрошуємо на радіоекскурсію до Національного меморіального музею Григорія Сковороди.Погуляєте англійським класичним парком, побуваєте в кімнаті, де жив шанований гість маєтку Ковалівських, дізнаєтеся, як Сковороду змальовували сучасники.Герой аудіоподкасту, науковий співробітник музею Валерій Манженко розкаже, як філософ вплинув на його життя. У програмі звучить музика епохи бароко.
Приєднуйтеся до слухацької аудиторії подкасту «Радиво» наступної суботи в ефірі радіо «Ера FM» о 9.07.
«Радиво» – мотиваційний ранок з людьми, що вас здивують, захоплять, надихнуть, програма про незвичайних-звичайних українців. Знаєте таких? Розповідайте про них на сторінках Радіо Свобода у соцмережах із хештегом #Радиво або пишіть на е-мейл Vol.noskov@gmail.com. Приєднуйтесь до нашого радіокола.