У справі політв’язнів Путін почує тільки лідера іншої держави – Котелянець

Київ – «Марне очікування» – акції під такою назвою відбуваються 26 листопада в аеропортах трьох країн. Вони присвячені дню народження кримського активіста Олександра Кольченка, який той змушений зустрічати за ґратами. Кольченка затримали разом із режисером Олегом Сенцовим та ще двома людьми одразу після анексії півострова і засудили до десяти років позбавлення волі за обвинуваченням в організації терактів, які той відкидає. За підрахунками правозахисників, нині близько шістдесяти українців перебуває за ґратами з політичних мотивів у Росії та анексованому нею Криму. Громадська організація, до якої увійшли родичі політв’язнів, вимагає створити інституцію уповноваженого з їхнього визволення, зазначаючи: нині в Україні єдиної стратегії, як це робити, немає.

Право на дію | Листи, коти і акції протесту: що роблять люди на волі для в'язнів Кремля?

Сьогодні політв’язню Олександрові Кольченку – 28. Вдома на нього чекають рідні і друзі, а з недавнього часу – і кіт Сніжок, якого хлопець, щоправда, ще не бачив: кошеня взяли з «перетримки» на роковини його арешту. Сніжок теж – громадський активіст: веде фейсбук-сторінку і бере участь у акціях на підтримку свого хазяїна.

«Це Саша його назвав Сніжком, – каже Катерина Бабич, представниця «Комітету солідарності з кримськими заручниками, у якої зараз живе тварина.– Кіт дочекається сім років, він уже буде старенький. Саші ж «дали» десять років, але ми дуже віримо і сподіваємося, що вони зустрінуться раніше. І він не сам, він – у хороших руках».

Активісти завели для Олександра Кольченка кота, який чекає на політв’язня в Україні

Минулого разу день народження Кольченка активісти «Комітету» зустрічали на Подолі із тортом і пловом, а цього року їдуть у «Жуляни» з іменними табличками, щоб показати: і цього, і всіх інших ув’язнених із політичних мотивів вдома чекають і підтримують, розповідає дівчина.

«Будемо чекати приїзду Саші, як люди приходять, коли чекають, коли когось зустрічають – із табличками. Так і ми почекаємо Сашка. Це буде також у Чехії, аеропорт у них як локація, може, ще якісь міста ми підключимо. Цього року так вирішили», – зазначає активістка.

Як анонсувалося, окрім Києва, такі акції пройдуть у Львові, Одесі, Празі та Варшаві.

Майже рік після звільнення двох ув’язнених у Росії Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка, про жодні зрушення щодо інших в’язнів не було відомо: Україна дізнавалася тільки про нові арешти. Аж поки нещодавно ув’язнених в анексованому Криму Ахтема Чийгоза й Ільмі Умерова передали Туреччині, і так ті змогли приїхати до Києва.

Водночас, як заявляє керівник громадської організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» та брат фігуранта справи так званих «кримських диверсантів» Євгена Панова – Ігор Котелянець, ці справи порівнювати не можна​:

– Коли ми говоримо про справу Чийгоза й Умерова, я закликаю бути об’єктивними і визнавати: це звільнення – заслуга Меджлісу. Це не заслуга центральної влади України, на жаль. Це – заслуга Мустафи Джемілєва, Рефата Чубарова, які півроку жили в Туреччині, домовлялися і шукали варіанти виходу.

Власне, ми вже рік, вже більше року, закликаємо українську владу призначити людину, уповноважену з питань звільнення політв’язнів, яка би шукала нестандартні шляхи їхнього звільнення, тому що стандартні шляхи вже відпрацьовані – це Савченко, це Афанасьєв, це інші. Вони вже не працюють. Ми б’ємося-б’ємося у ті самі ворота – не спрацьовує. Але нас не чують.

Ігор Котелянець

Бачите, нас не чули-не чули, а Меджліс тим часом працював – і цей сценарій знайшов. І виявилося, що це добре, що ми працюємо із Заходом, із Європейськими союзом, зі США, але для Путіна (президент Росії Володимир Путін – ред.) абсолютне приниження – піддаватися тиску Заходу. Але як виявилося, своїх, хай і ситуативних, друзів в особі Ердогана, президента Туреччини, Путін може почути і може піти на цей компроміс.

Проте ми залишаємося в умовах абсолютної відсутності в країні координації з боку влади процесів звільнення політв’язнів.

Наприклад, дуже гарна новина – що Петро Порошенко в ОАЕ зустрічався з президентом Білорусі Олександром Лукашенком, щоб поговорити, серед іншого, про затриманого українського журналіста Павла Шаройка. Але ми президента закликали останні три місяці поговорити з Лукашенком так само про студента Павла Гриба, якого затримали на День незалежності України в Гомелі і передали в Росію. І щодо нього перемовини ніякі не ведуться.

От є точково зараз – щодо журналіста Шаройка, це вже дуже позитивно, я наголошую, але якось системно з нами ніхто не хоче розмовляти. Що відбувалося: ще у вересні ви могли чути про 44 політв’язнів, 46 політв’язнів, зараз – листопад, і зараз ми говоримо про те, що політв’язнів – 60.

– Ініціатива #LetMyPeopleGo говорить про п’ятдесят шість.

– У нас є дані щодо шістдесятьох. Списки – це ще одна окрема тема: ні у кого з органів державної влади нема такого списку. І через це «Об’єднання родичів політв’язнів» скоординувалося і видало брошуру, яка називається «Бранці Кремля», де ми зібрали дані у консультації з правозахисними організаціями, коли правозахисники говорять: ця справа – політично вмотивована. У них є свої критерії.

Скільки потрібно ще незаконно ув’язнених з політичних мотивів українців, щоб влада відреагувала? Ми просимо президента хоча б зустрітися з нами.

– Сестра Олега Сенцова Наталія Каплан якось написала у себе у Facebook, що раніше вона знала поіменно усіх в’язнів Кремля так званих, але зараз це зробити щоразу складніше, бо таких людей стало дуже багато.

На які справи ви б особисто радили звернути увагу зараз? Відомо, наприклад, що частина ув’язнених має серйозні проблеми зі здоров’ям через хронічні хвороби або через пережиті тортури.

– Ну, дійсно, я би не ділив і якісь критерії не визначав. На що би я точно звертав увагу: з’явилася нова територія, яка несе небезпеку для українців. Це – Білорусь. Раніше цього не було. Раніше або виманювали людей, або просто затримували на окупованій території Криму, на території Росії. Тепер ще й Білорусь підключилася.

Людям здається, що це десь там із кимось відбувається, такі драматичні події. Але реально політичні в’язні, яких Росія затримує, це – звичайні громадяни, які з тих чи інших причин, зокрема, через свою громадянську активність, потрапили під цей каток ФСБ.

Дійсно є люди, які реально потребують медичної допомоги. Є Володимир Дудка, є Дмитро Штибліков, Олексій Бессарабов – це так звана «друга хвиля диверсантів». Це – Віктор Шур той же, який у Брянську. Це вже люди-пенсіонери або передпенсійного віку, які з купою хронічних захворювань, але яким ніяка допомога не надається.

Павло Гриб – це 19-річний студент, у нього – хронічна хвороба, він все життя живе на ліках, але три місяці він їх не вживає, він – у дуже тяжкому стані. Українських лікарів до нього не допустили.

Станіслава Клиха зламали як людину, його накачували всілякими психотропами і взагалі невідомими препаратами, зламали йому психіку, він адекватно вже не реагує. Зараз мама його приїхала, була з ним на побаченні, каже, що він поводиться, як дитина. Розумієте, усі його репліки, реакції – як у 5-річної дитини.

Нещодавно, якщо я не помиляюсь, це у вересні було, коли його начебто на обстеження забрали, Станіслава привезли до психіатричної лікарні, щось йому вкололи – і тиждень він був без тями. Він прокинувся через тиждень, що з ним було – не зрозуміло. У нього все болить, йому нічого з ліків не дозволяють передавати. Його мама повернулася в розпачі.

– Правозахисники тут, в ефірі, озвучували дві різні позиції щодо того, яку стратегію звільнення політв’язнів Україна могла би обрати. Відомо, що у Мінську, наприклад, цю тему офіційно не обговорюють – там йдеться тільки про конфлікт на сході України, тобто про заручників сепаратистів. Отже, перша позиція – що Україна має ініціювати створення окремої платформи, щоб говорити і домовлятися щодо політв’язнів. Інша позиція полягає в тому, що це має, все ж таки, відбуватися на базі того, що є сьогодні у Мінську. Що ви про це думаєте? Яка позиція у «Об’єднання родичів політв’язнів»?

– Дійсно є дві категорії ув’язнених: це полонені, яких тримають у підвалах у «ДНР» та «ЛНР», щодо них дійсно відбуваються перемовини в рамках мінської групи. А політв’язні – це цивільні громадяни, ув’язнені з політичних мотивів, і щодо них нема взагалі ніякого формату переговорів.

Що це має бути? Це має бути зовсім інша платформа, це має бути міжнародна платформа за участі ЄС, Канади і США, ми в цьому абсолютно впевнені. Але для різних груп політв’язнів, якщо їх можна поділити, можна застосовувати зовсім різні стратегії. Ми розуміємо, що є політв’язні із дуже великою значимістю. От кажуть, що Сенцов – це особистий ворог Путіна. Ми розуміємо, що Путін на когось його так просто не проміняє.

Якщо говорити про Чийгоза й Умерова, то з ними спрацювало те, що мусульманська країна (Туреччина – ред.) – а це кримські татари, от на цій ниві воно спрацювало.

Якщо б ми знайшли реальних друзів на Заході, кожен з яких взяв би «під крило» певну кількість українських політв’язнів і займався просуванням ідеї звільнення саме цих людей, і всі міжнародні контакти Путіна починалися з того, що як там політв’язні, коли ви їх відпустите, то, можливо, значимість цієї теми якось зросла б.

Але розумієте, у нас в країні немає людини, яка б координувала ініціативи вже існуючих відомств – МЗС, Уповноваженого з прав людини, Мін’юсту. А стратегій може бути декілька, і вони не обов’язково мають бути публічними.

– Що, на вашу думку, мав би робити такий уповноважений зі звільнення політв’язнів. І хто би це міг бути? Ви думали про якісь конкретні кандидатури?

– Ми спеціально не відповідаємо на це запитання. По-перше, тому що якоїсь кандидатури, яку б ми прямо дуже хотіли бачити, ще немає. А я хочу сказати, що коли ми звертаємося по допомогу до різних депутатів, до посадовців, вони саме так це і сприймають – що ми промотуємо цю ідею, бо ми когось конкретного просуваємо.

Але тема ця насправді – дуже невиграшна. І нею може займатися людина, яка є не просто правозахисником і знавцем геополітичних питань, вона має глибше знати реальні взаємини лідерів держав на всіх континентах. Тому що ми розуміємо, що попросити Путіна і бути почутим Путіним щодо звільнення політв’язнів може тільки лідер іншої держави. Більше нікого він не послухає.

Я впевнений, що така людина знайшлася б в Україні, якби ми створили на неї запит. Але ми не створюємо цього запиту.

Знаєте, скільки разів ми отримали від президента відповідь на наші запити? Жодного. Нас просто ігнорують.

Реакції Адміністрації президента України на ці слова наразі немає. Радіо Свобода звертається до АП з інформаційним запитом і очікує відповіді.