Україна не може відповідати за свободу слова на окупованій частині Донбасу та в окупованому Криму – Захаров

Свобода в інтернеті у світі погіршується уже шостий рік поспіль, і нині понад дві третини всіх користувачів інтернету живуть у країнах, де критика влади, військових чи владної родини зазнає цензури. Дедалі більше урядів намагаються взяти під контроль соціальні мережі і сервіси інтернет-зв’язку, щоб зупинити розповсюдження інформації, особливо під час противладних протестів, мовиться у звіті правозахисної організації Freedom House. Щодо України, то її статус за класифікацією Freedom House є «частково вільна», при чому за останній рік її показники свободи слова погіршилися. Розмову з українським правозахисником директором Харківської правозахисної групи Євгеном Захаровим ми розпочали із запитання про те, чи він поділяє підхід аналітиків Freedom House, що Крим як територію, яку Україна не контролює, у звіт включати не потрібно, а події на окупованих частинах Донбасу там повинні бути присутні, попри те, що Україна не контролює і їх.

– Ні, я з цим ніяк не можу погодитися. Оскільки Крим є частиною України, не можна розглядати його окремо ніби він не є частиною України, хоч так прямо не сказано, але так можна це прочитати. Я думаю, що це необережні дослідники таке собі дозволили, такі, можна сказати, фактичні помилки. Хоча вони виправдовувалися, казали, що вони не це мали на увазі, але тим не менше вони мають бути ретельними в цих питаннях, які є такими драстичними.

– Я думаю, що вони це зробили з огляду на те, що Україна дійсно не контролює ситуацію в Криму, і якщо ситуація зі свободою слова і переслідуваннями журналістів погіршується в Криму, то українська держава жодним чином не може нести відповідальність за це, і таким чином її рейтинг не може постраждати. Але в мене запитання щодо Донбасу – чи Україна може контролювати свободу слова на окупованій території Донбасу?

Євген Захаров, правозахисник, директор Харківської правозахисної групи

– Так, сама Україна не може контролювати дотримання свободи слова, свободи інформації і взагалі свободи поглядів на Донбасі, оскільки вона не в змозі на окупованій території застосовувати санкції, обмеження, звернутися до судових механізмів. На сьогодні це неможливо. В цьому сенсі Крим і Донбас схожі. Хоча і в тому українська держава, взагалі кажучи, може, вважаючи що це частина України, а так воно і є, апелювати до західної громадськості і до західних держав і говорити про те, що ті порушення, які йдуть фактично з боку іншої держави, з боку Росії – є абсолютно неприпустимі.

Необхідно звертати увагу на переслідування за погляди, які мають місце і в Криму, і на Донбасі, де людей просто за те, що вони друкують в інтернеті чи в блозі навіть під псевдонімом думки, які не співпадають з поглядами тамтешньої «влади», їх за це переслідують, позбавляють волі і дають великі терміни покарань. І таких випадків було дуже багато.

– Дослідники говорять, що і українська держава винна у тому, що вона переслідує людей за висловлення людей своєї точки зору на інтернеті і наводять приклади того, що людей було засуджено за сепаратистські погляди. Де тут є межа між тим, щоб держава мала право на самозбереження, і правом людини на висловлення своїх поглядів?

– Це складне питання. Я думаю загалом, що держава може вносити обмеження у зв’язку з тим, що російська держава діє через свої пропагандистські медіа, їх багато в Україні, і суттєво впливає на погляди людей, які тут живуть, особливо на Донбасі і в Криму, але на території України так само. І тому обмеження доступу цим російським пропагандистським каналам я вважаю виправданим, оскільки це суцільна брехня, яка має своїм наслідком посилення ненависті і, в кінцевому рахунку, посилення насильства. І це прямий наслідок цієї брехливої пропаганди. Тому такі обмеження, я вважаю, є допустимими, і держава їх може вводити.

Інша справа в тому, що стосується своїх громадян, які живуть на території України, які висловлюють погляди, які можуть не подобатися українським патріотам і українським чиновникам – щодо них справді порушуються кримінальні справи, зокрема за сепаратизм. І тут я можу сказати, що баланс між захистом прав людини та захистом національної безпеки на сьогодні в Україні зсунутий суттєво в сторону захисту національної безпеки. Тобто, мали місце випадки, коли держава переслідувала людей за їхні погляди і були навіть випадки, коли такі люди потрапляли за грати і щонайменше під час слідства у слідчі ізолятори.

Під стіни суду прийшли прихильники та опоненти Руслана Коцаби (відео)

І тут слід сказати таке, що судова практика, тим не менше, була достатньо м’якою. Якщо подивиться на вироки за статтею 110, то можна побачити, що майже жоден з тих, хто був засуджений, не отримав вирок, який пов’язаний із позбавленням волі. Більша частина звинувачених була звільнена з-під варти ще до закінчення суду і буквально одиниці з них – а таких вироків понад 200 вже є, за моїми підрахунками, і буквально одиниці в кінцевому рахунку отримали певний термін ув’язнення.

Ще слід сказати, що в одному кричущому випадку, який стосувався Руслана Коцаби, держава виправилася, і в апеляційному суді він був взагалі виправданий повністю. Якщо в суді першої інстанції йому одне в державній зраді скасували обвинувачення у тому, що він заважав мобілізації, воно лишилося, але йому дали 3 роки, менше меншого, то в апеляції і це зняли обвинувачення. Зараз ще йде заново апеляційне провадження, воно не закінчене, і поки що не можна сказати, що це вже кінець, але в даному випадку і ще були випадки, коли держава, можна сказати, виправилась.