Українсько-польські стосунки йшли до погіршення вже довший час, тільки в Україні цього не помічали вважає голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима. Керівник найбільшої громадської організації українців, що об’єднує понад 4 тисяч активних членів, говорить, що нині недружнє ставлення до українців помітне і в особистих стосунках і у співпраці українських організацій Польщі з польською владою. А почало Радіо Свобода розмову з Петром Тимою із запитання про те, чи дійсно українці у Польщі почуваються небажаними гостями.
– Стало менш комфортно бути українцем у Польщі. Це очевидно не якісь там драстичні приклади, хоч і такі з’являються. Але це питання дискусій. Наприклад, серед знайомих постійно виносяться «українські питання» на публічне обговорення, питання трагічної історії, особливо Волині. Це на індивідуальному рівні. Це має різні відтінки – від нав’язування постійно цієї теми в розмовах, до агресивних звинувачень чи якоїсь непривітності у відносинах.
– Чи це позначається також на співпраці між українськими організаціями і польською державою?
– Абсолютно. Абсолютно це від зміни влади у Польщі і тема іншого бачення історичного минулого, іншого досвіду який може бути серед громадян Польщі, національних меншин, не лише українців. Бо це торкається також і білорусів, і литовців, і словаків. Ця тема, по-перше, маргіналізується державою, друге – не працюють механізми діалогу, які були запроваджені з прийняттям закону про національні меншини, третє – не вирішуються конкретні питання.
Від 2014-го на території Польщі знищено, спрофановано кільканадцять могил і пам’ятників, пов’язаних з українською історією. На рівні держави ми не зустрілися з єдиною спробою вирішити питання так, щоб тема не була маргіналізованою
Конкретно скажу вам – від 2014-го на території Польщі знищено, спрофановано кільканадцять могил і пам’ятників, пов’язаних з українською історією. Окрім наших дій – тобто листів чи активності польських громадських організацій – на рівні держави ми не зустрілися з єдиною спробою вирішити питання так, щоб тема не була маргіналізованою.
Попри те, що всі аналітики звертають увагу на те, що це спроба розпалювання пристрастей на прикордонні, що за хвилею знищення на території Польщі прийшла хвиля знищення на території України. Тобто – що це є абсолютно дія в рамках гібридної війни. Натомість на рівні установ, комісії національних етнічних меншин парламенту, спільної комісії уряду і національних меншин, частини медіа чи частини державних службовців – взагалі ця тема маргіналізується. Тобто, створюється враження, що це проблема української меншини.
Зростає кількість проявів агресивних дій супроти української меншини, а також громадян України
Друге – зростає кількість проявів агресивних дій супроти української меншини, а також громадян України, і теж дії влади є так би мовити неадекватні. Тобто на початках це було абсолютне ігнорування теми. Мовляв, у Польщі кількасот тисяч мігрантів, кількість злочинів мінімальна, їх могло би бути більше.
Під виглядом антинаціоналістичних, антибандерівських гасел проявляється крайній шовінізм супроти українців
Натомість ніхто не говорить про процеси, ніхто не говорить про можливі наслідки від спекуляції щодо історичного минулого, від зростання сил крайньо-радикальних політичних угрупувань, а вони в Польщі доволі зросли за останні роки. Це в основному радикальні середовища, в яких ставлення до української тематики однозначне. Тобто абсолютно під виглядом антинаціоналістичних, антибандерівських гасел проявляється крайній шовінізм супроти українців. Їхні погляди, їхні медіа, їхні дії становлять дуже часто пряму загрозу для українців.
– Що може Україна, зі свого боку, зробити для поліпшення цих стосунків? Президент запрошує свого польського колегу відвідати Україну, буде працювати спеціальна комісія на рівні президентів. Які конкретні кроки може зробити Україна для того, щоби якось залагодити цю ситуацію? Чи це є внутрішня проблема Польщі, яка просто позначається на Україні?
Українська держава не була готова вести діалог, дати відповідь. Всі дії були або вимушені польською стороною, або неадекватні по якості і кількості
– Ні, не є це внутрішня проблема Польщі. Тому що від початків існування незалежної польської держави і незалежної української держави – тема історичного минулого дуже часто ставала поперек сучасним стремлінням до побудови нормальних відносин. Ми не вперше мали кризу навколо так званого «Кладовища Орлят» у Львові, мали ми кризу, пов’язану з черговими річницями Волинської різні і, на жаль, тоді українські еліти, Українська держава не була готова вести діалог, дати відповідь. Всі дії були або вимушені польською стороною, або неадекватні по якості і кількості.
Заявами у стилі – «Хай історією займуться історики!» – українська сторона не обійдеться
Тобто зараз можна сказати, що українська сторона кілька раз проявила абсолютне розуміння теми – тут і зважена заява українського парламенту після Волинської заяви польського Сейму, і візит президента до пам’ятника жертвам Волинської трагедії у Варшаві, і кілька інших жестів показують, що з українського боку є розуміння, є бажання вести діалог.
Натомість постають питання, які роками занедбувалися. Це є питання могил, пам’ятників, це питання підрахунку жертв і формули діалогу. Тому що польська сторона радикалізується в цьому плані і починає бути більш наступальною і накидати своє бачення подій Другої світової війни.
Польський напрямок є дуже важливий не лише з огляду на ситуацію на Сході, але також на те, що у Польщі зараз друга після Канади українська мігрантська діаспора
І тут заявами у стилі – «Хай історією займуться історики!» – українська сторона не обійдеться.
Тобто є, на жаль, занедбання. І занедбання вимагають залучення більше ресурсів, більше професіоналів до цієї розмови, і різних площадок діалогу. Це, очевидно, вимагає теж коштів, вимагає кураторства з боку найважливіших осіб в Українській державі. Тому що польський напрямок є дуже важливий не лише з огляду на ситуацію на Сході, але також з огляду на те, що у Польщі, можна сказати, зараз друга після Канади українська мігрантська діаспора.