(Рубрика «Точка зору»)
35 років тому радіостанції і телеканали Радянського Союзу почали транслювати жалобну музику: населенню вирішили повідомити про смерть генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Брежнєв важко захворів задовго до своєї смерті, фактично перестав працювати, але сам факт його перебування на вищих посадах в «імперії зла» символізував для партійної еліти і населення ту саму стабільність, яку тепер прийнято називати застоєм.
Радянські люди, змучені цією стабільністю дефіциту і сірості, очікували змін – і вони до них прийшли. Смерть Брежнєва відкрила епоху запеклої боротьби за владу, спроб реформ, перебудови і гласності. Зрештою, держава, якою керував Леонід Брежнєв, зникла з політичної карти світу. І почалися справжні зміни – тому що без демонтажу Радянського Союзу вони були просто неможливі. Саме цей демонтаж дозволив побачити, чого насправді хотіли тепер уже колишні радянські люди.
Нові «кремлівські старці» напали на Грузію і Україну
У Росії зміни фактично завершилися на початку нового тисячоліття, коли за рішенням старіючого президента Бориса Єльцина до влади прийшов молодий чекіст Володимир Путін. Єльцина наприкінці його правління теж порівнювали з Брежнєвим – він був не дуже здоровий, не завжди адекватний, ухвалював рішення за допомогою оточення. Але зараз, через 17 років, ясно, що на Брежнєва схожий Путін. Адже Брежнєв теж прийшов до влади відносно молодою людиною – і практично законсервував систему влади. Керівники країни і регіонів при ньому в більшості своїй залишали кабінети тільки коли вмирали. Путін наближається до цього «золотого стандарту» брежнєвізму.
Брежнєвський режим намагався зробити вигляд, що живе за правилами цивілізованого світу, але ставав агресивним тоді, коли йшлося про сферу впливу «кремлівських старців» – згадаємо про вторгнення в Чехословаччину і Афганістан, погрози Польщі, генерування нестабільності в Африці і Латинській Америці, на Близькому Сході. Нові «кремлівські старці» напали на Грузію і Україну, підтримують авторитаризм на пострадянському просторі, на Близькому Сході і в Латинській Америці. При цьому росіяни живуть за нового «застою» краще, ніж в 90-х роках. Приблизно так відгукувалися про епоху Брежнєва. Так що Путін – це Брежнєв сьогодні.
Різниця між українцями і росіянами
А тепер подивимося на Україну – Брежнєв народився в цій країні і сприяв багаторічному перебуванню при владі в Києві свого земляка Володимира Щербицького. У ті роки Україна мало чим відрізнялася від Російської Федерації. Однак як самостійна держава Україна стала розвиватися зовсім інакше.
На відміну від росіян, які застигли в брежнєвізмі як муха в бурштині, українці не знали жодного десятиліття уявної стабільності. П’ять президентів, два повстання, постійна конкуренція і політична боротьба, запит на зміни. У Росії дивляться на все це з жахом – тут звикли сприймати розвиток як хаос і катастрофу, а застій – як благо. Саме тому росіяни ностальгічно згадують «дорогого Леоніда Ілліча» і підтримують «дорогого Володимира Володимировича», а для українців і Брежнєв, і Путін – персонажі з чужої невтішної історії.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції