У глобалізованому світі дедалі більше людей живе поза країною свого народження, і не завжди це біженці, емігранти, заробітчани чи «зрадники батьківщини». Багато «експатів», як їх називають за англійською назвою, шукають за кордоном нових знань, нового досвіду, нових можливостей і контактів. При цьому вони хочуть мати якомога тісніший зв’язок зі своєю країною походження. Держава, яка однією з перших усвідомила, що перестала бути батьківщиною лише для тих, хто живе на її території, але і для численних закордонних співгромадян, є Франція. Про те, як відбувається співпраця між закордонними французькими громадянами та їхньою батьківщиною, французькі дипломати нещодавно ділилися досвідом зі своїми чеськими колегами та представниками новітньої чеської діаспори.
Політика Франції щодо співгромадян, які живуть за кордоном, розвивалася не одне десятиліття. Свої корективи вносили втрата колоній, поява Європейського союзу, всередині якого немає перешкод для руху людей, доступність міжнародних стипендій для молоді та здешевлення подорожей.
Із 67-мільйонного населення Франції понад 2 мільйони живуть за кордоном, і щороку ця цифра зростає. Як говорять соціологи, більшість з цих людей мають кращу освіту, ніж в середньому в країні, вони знають мови, вони більш відкриті до світу. Але це не означає, що цей цінний людський капітал втрачений для Франції, та і самі «експати» не дають про себе забути.
За законом, громадяни Франції, що живуть за кордоном, мають своє представництво в парламенті. Одинадцять членів парламенту Франції обираються від закордонних округів. Наприклад, один з них включає французів, що живуть у таких країнах, як Білорусь, Україна, Росія, Молдова та країни Азії та Океанії. Двічі за рік збирається комісія Міністерства закордонних справ, яка займається виключно справами закордонних французів, і раз на рік уряд звітує перед парламентом про те, що він зробив для своїх громадян, що живуть за кордоном у царині економіки, культури, освіти та будь-яких інших питань, які можуть виникнути у громадян, що живуть за кордоном. «Ми перейшли від національної держави до держави діаспори», – сказала французький консул у Празі Кларіс Лавасьор.
Своїм досвідом днями французькі дипломати ділилися у стінах Сенату Чеської республіки, де проходила міжнародна конференція на тему зав’язків з представниками новітньої чеської діаспори. Те, що нині молоді чехи виїжджають за кордон вже не в еміграцію, а за новим досвідом, у Празі усвідомили відносно нещодавно. За оцінками новоствореної комісії Сенату у справах краян, що живуть, за кордоном, близько півмільйона чехів виїхало з країни з часу падіння комунізму. Переважна більшість виїхала за роботою чи за покликом серця, створивши сім’ю за кордоном. Але понад 90% з чехів, що живуть за кордоном, продовжують почуватися приналежними до чеської нації та цікавляться справами вдома.
Ми створили дуже просту платформу – CzechPlatform.cz, де можна зареєструватись, повідомити, що, де і коли планується, і ми можемо допомогти з організацією фестивалю чи якоїсь іншої акціїМоніка Коблерова
Тримати зв’язок з батьківщиною їм допомагають, крім посольств Чехії, культурні центри, школи, професійні організації. Як повідомила Моніка Коблерова, керівниця «Чеських центрів», культурні інститути, що діють за кордоном, є потужним магнітом для новітньої діаспори, бо створюють для неї важливу платформу для спілкування. «Один Чеський центр організовує приблизно 100 акцій на рік, більші мають і більший потенціал. Ми не знали, як обрахувати чеські акції за кордоном, які проводяться індивідуально, але в яких ми могли б допомогти. Тож ми створили дуже просту платформу – CzechPlatform.cz, де можна зареєструватись, повідомити, що, де і коли планується, і ми можемо допомогти з організацією фестивалю чи якоїсь іншої акції, платформа існує саме для цього», – розповіла культурний дипломат.
Свої послуги краянам пропонують і різні організації колишніх випускників, і експерти, які працюють за кордоном. Група чеських фахівців, які працюють в Берліні, створили онлайн громаду Czechexperts, яка об’єднує молодих науковців, юристів, підприємців, спеціалістів з розвитку, лікарів та навіть митців. «Ми вважаємо фахівцем людину, яка досягла успіху за кордоном і має бажання поділитися своїми знаннями та досвідом з іншими людьми, і спряти таким чином їхньому подальшому зростанню», – говорить автор ідеї медичний технолог Ян Ріґер.
Організацію створили лише рік тому, але її членами вже є кілька десятків фахівців, які дали вже десяток публічних лекцій, створили неформальні групи та провели міжнародні зустрічі з німецькими асоціаціями молодих спеціалістів.
На конференції в чеському Сенаті про те, як сформувати і оптимізувати співпрацю діаспори з державою, обговорювали не лише історії успіху. Чеські краяни, тобто люди чеського походження, які є громадянами інших країн, мають і проблеми – для багатьох з них гостро стоїть питання голосування, адже для цього потрібно особисто прибувати до посольства чи консульства, і долати заради цього чималі відстані.
Деякі краяни хотіли б отримати можливість репатріюватися за рахунок Чехії. Про це, зокрема, говорила представниця чехів з Сербії. Вона нарікала, що таку можливість отримали українські чехи, які дістали пільгу через війну в Україні, а в Сербії війни нема, але є високе безробіття, від якого потерпають і місцеві чехи. На брак уваги з боку чеської держави скаржилися і представники чеських організацій Закарпаття. На їхню думку, 100-ліття Чехословаччини, що відзначатиметься наступного року, має, крім Праги та Братислави, обов’язково відзначатися і в Ужгороді як столиці території, що належала до Чехословаччини у міжвоєнний період.