Дмитро Кирилов
Україна готує кадри і практики для повернення в Донецьк та Луганськ. В армію набирають офіцерів з досвідом роботи в структурах військово-цивільного співробітництва, готують цивільних фахівців-миротворців для роботи на територіях, нині підконтрольних угрупованням «ЛНР» і «ДНР», відразу після входу туди української армії; точаться професійні дискусії експертів щодо тактики стосовно громадян України, які зараз працюють в «цивільних структурах» на окупованих територіях.
У Маріуполі в будівлі Палаці культури «Молодіжний» на другому поверсі розмістилася перша в Україні регіональна група «циміків». «Циміками» (Civil-Military Cooperation) на Донбасі називають офіцерів служби військово-цивільного співробітництва. З'явилися вони при командувачах секторами на початку 2015 року, потім як пілотний проект група військово-цивільного співробітництва була запущена в Маріуполі. Зараз «циміки» вже на постійній основі працюють в Маріуполі, Сєвєродонецьку і Краматорську, останній крок в розвитку служби – поява штатних «циміків» в кожній армійській бригаді. Регіональні групи теж серйозно розрослися. У Секторі «М», наприклад, групи військово-цивільного співробітництва на постійній основі працюють не тільки в Маріуполі, але вже і в Волновасі та Мар'їнці.
«До нас на курси в Києві тепер приїжджають вчитися американці, і багато наших навчальних завдань їх заганяють у глухий кут. Вони ж на своїй території ніколи не воювали…», – пояснює різницю між українською та натовською концепціями підполковник Олександр Рудик, начальник групи ЦВС ОТУ «Маріуполь».
«Циміки» стоять між армією та населенням, залагоджують конфлікти з пропуском місцевих через польові блокпости на дачі до лінії фронту, організовують розмінування полів і доріг. Ще вони попереджають обурення місцевих, вміють працювати в зоні публічних конфліктів, мирять цивільних, які пересварилися через поділ гуманітарної допомоги.
Офіцерів військово-цивільного співробітництва спочатку готують на двотижневих курсах і полігонах. Потім вони відправляються на ротацію до будь-якої зі служб «циміків», як правило, на термін в чотири місяці. І ... повертаються до своїх частин.
У маріупольській групі військово-цивільного співробітництва є і бойові офіцери, і співробітники фінансової служби ЗСУ, є жінка-офіцер, яка проходить третю ротацію як «цимік», але всі інші працювали в службі першу ротацію.
Як стати миротворцем
Кореспондент Радіо Свобода провів в Харкові одну з сесій в «Українській миротворчій школі», яка, власне, і готує «соціальних посередників» і вже формує з них мережу насамперед в підконтрольних Україні районах Луганської та Донецької областей, які влітку 2014 року певний час контролювали угруповання «ЛНР» та «ДНР». Пріоритет при відборі на навчання у «переселенців, готових повернутися назад», конкурс п'ять осіб на місце, йде третій набір до школи, термін навчання півроку. Фінансує школу Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), а починалося все у 2014 році на гроші, виділені посольством Великобританії.
Більше від половини учнів третього набору – вихідці з Донецької та Луганської областей, була група людей з Херсонської області, Харкова та Запоріжжя. Єдина людина з Західної України – житель Тернополя, він воював у складі одного з підрозділів Національної гвардії України і після служби залишився в Лисичанську Луганської області.
Система відбору дуже прагматична: вітаються активісти громадських організацій, практикуючі психологи, працівники соціальних служб. Журналіст серед «учнів» був один, навчався також і один патрульний поліцейський з нового набору поліції. Практично всі держслужбовці говорили, що їх відпустили на навчання з роботи в офіційні відрядження.
Ігор Семиволос – один з найбільш відомих викладачів школи. Наприкінці 1990-х він закінчив Інститут країн Азії та Африки МДУ, спеціалізувався на івриті, очолює в Києві Центр близькосхідних досліджень, крім Ізраїлю і Палестини багато працював на російському Кавказі і в українському Криму.
Ігор Семиволос
– Ми планували до серпня-вересня 2014 року повернення на Донбас як миротворці з першими підготовленими до цього людьми, – пояснює Семиволос. – Цього не сталося, але, тим не менше, ціла низка територій, яка була звільнена на той час, теж потребувала підтримки і, головне, формування цілої мережі активістів, які відчувають і розуміють конфлікт і знають, що з ним робити. Тоді ми трохи змістили акценти і почали працювати зі звільненими територіями і місцевими активістами, які до того моменту вже проявилися.
Той проект був великий. Крім навчання, ми давали цим людям невеликі гранти, і вони відразу ж залучалися до роботи. Ми також працювали з Приазов'ям, Херсонською областю як «кордоном» з Кримом і Донецькою та Луганськими областями.
Виникла кооперація всіх з усіма, і десь до березня 2015 року стало зрозуміло, що проект супер-успішний.
Український військовий допомагає жительці Авдіївки, січень 2017-го
– Я чув, що Ви разом з армією проводили великі ситуативні ігри, де моделювалася ситуація при вході ЗСУ до Луганська...
– Так, були дуже цікаві ігри. Попередня щодо Луганська відбувалася в Сєвєродонецьку, і вона нас вразила. Гра тривала два дні. Умови були простими – українська армія повертається до Луганська, разом з соціальними посередниками. Армія каже: «Починайте роботу з місцевим населенням! Як ви це будете робити?»
Знаєте, спочатку була істерика! Це було схоже на моделювання судів Лінча. Емоції у наших соціальних посередників, людей, які залишили там квартири, бізнес, змушені були тікати, щоб не загинути, зашкалювали. Ми дали можливість всім виговоритися, відчути гіркоту і своє почуття помсти. Але потім це минуло, це не може тривати довго – перед тобою стоять завдання, ти повинен вирішувати питання.
І тоді виникає дуже цікава річ: учасники гри почали аналізувати, з ким доведеться працювати. Аналіз стосувався впливових груп до війни, як вони поводили себе в умовах окупації і наскільки ми готові з цими групами працювати далі. Процес обговорення тривалий, але, у підсумку, ми вийшли на те, що бізнес як працював, так і працює, і з цим бізнесом все одно доведеться працювати надалі, і це важливо. Частина цивільних, політично ангажованих громадських організацій, які займалися питаннями соціальної підтримки населення, теж залишилася, і з ними теж можна працювати. Велика частина чиновників, яка забезпечувала функціонування міста, теж нікуди не зникне.
Частина наших луганчан, які на початковому етапі кричали: «Ми ніколи не повернемося до Луганська!», змінили свою точку зоруІгор Семиволос
І коли ми почали щільно опрацьовувати персональну інформацію щодо всіх цих людей, то стало зрозуміло, що з ними не тільки можна, а й бажано працювати. І частина наших луганчан, які на початковому етапі кричали: «Ми ніколи не повернемося до Луганська!», змінили свою точку зору. Вони почали говорити: «Тепер я знаю, що я буду робити і навіщо я повернуся до Луганська». З'явилося розуміння, що потрібно відновлювати місто і його соціальний простір.
– Коли, на Вашу думку, ці луганчани і донеччани зможуть застосувати свої навички вдома?
Швидше за все, наше повернення туди теж буде «гібридним», але в тому, що ми повернемося, сумнівів немає. Другою для нас дуже важливою точкою є 2024-2025 роки – це повернення Криму. І ми вважаємо, що це буде набагато складніша робота, ніж на ДонбасіІгор Семиволос
– Ми розраховуємо, що безпосередньо наші випускники зможуть брати активну участь у врегулюванні і безпосередньо увійдуть на ті території швидше у 2019 році, ніж у 2018-му. Ми розраховуємо, що до цього часу в міжнародному співтоваристві відбудуться зміни, які призведуть до того, що ми зможемо там працювати. Ми не знаємо, якого формату набудуть ці території, швидше за все, наше повернення туди теж буде «гібридним», але в тому, що ми повернемося, сумнівів немає. Другою для нас дуже важливою точкою є 2024-2025 роки – це повернення Криму. І ми вважаємо, що це буде набагато складніша робота, ніж на Донбасі.
– Чому саме ця дата?
– Соціальна активність в Росії з 2020-го почне виходити з-під контролю, і політичний клас Росії буде скидати баласти. І першим баластом буде Донбас. Тому що Донбас якраз і буде розхитувати політичну ситуацію, формуючи і відправляючи в метрополію групи людей, готових до війни практично і психологічно. Єдине – для росіян важливо сформулювати поразку як перемогу. І я думаю, вони багато в чому зараз будуть зайняті саме цим завданням.
Що стосується Криму, то соціальна і політична активність в Росії буде зростати. До 2024 року до моменту нового електорального циклу внаслідок природного старіння російського політичного класу ця країна прийде до серйозної кризи. Ця суспільно-політична криза, зокрема, дасть нам шанс повернути Крим.
– Гібридне повернення – це повернення через введення миротворчого контингенту ООН? Ви в нього вірите?
– Торг вже почався. І важливо, щоб американці не вийшли на наші «червоні лінії». Всі розуміють, до чого це призведе. Сам перехід на миротворчі операції на умовах перебування миротворців на лінії кордону і всередині неконтрольованих Україною територій буде означати крах політичної системи цих утворень. Ми знаємо, що це відбудеться автоматично, дуже швидко. Це буде короткий період, коли там можна і потрібно буде працювати.
До цього часу нам потрібно мати достатню кількість підготовлених людей, які зайдуть і почнуть працювати з різними заздалегідь конкретно визначеними групами впливу. Насамперед треба забезпечити функціонування господарства. І головна умова – не допустити вульгарного уявлення про українізацію цих територій. Ми будемо заходити під принципами безпеки, забезпечення певного рівня стабільності і справедливості.
«Комісії правди»
З неурядових українських ініціатив найбільш відомий рух «Деокупація. Повернення. Освіта». Заснували його викладачі Донецького національного університету і з часом до нього включилися групи волонтерів, які працюють над проектами в різних сферах – від безпекової до гуманітарної. Рух також працює з людьми на непідконтрольних територіях.
«Ми намагаємося, щоб люди на окупованих територіях ставали нашими медіаторами, які після повернення будуть згладжувати конфлікти», – пояснює один з лідерів руху професор Олена Стяжкіна.
У частині розробки дорожньої карти відомо щонайменше про один непублічний захід, організований рухом під егідою Міністерства освіти України. Йдеться про нараду ректорів вищих навчальних закладів Донецької та Луганської області, евакуйованих на підконтрольні Україні території. На цій нараді повинні були виробити рекомендації для уряду щодо практичних кроків у вищій освіті після повернення на неконтрольовані наразі території Донбасу.
Як стало відомо Радіо Свобода з джерел у групі, після жорсткої дискусії, зрештою, ректори попросили уряд обмежитися відносно м'якими заходами щодо викладачів, які не виїхали з Донецька, Луганська, Горлівки, Макіївки і Алчевська та продовжують працювати у «вишах» на підконтрольних угрупованням «ДНР» та «ЛНР» територіях. Рекомендація була одна – трирічна заборона обіймати адміністративні посади для всіх «колаборантів». При цьому той факт, що всі «цивільні чиновники» «ЛНР» і «ДНР» потраплять під широку амністію, всі сприймають як данину.
Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода