Павло Кривошеєв
Три роки минуло від дня викрадення сина і рідного племінника кримського правозахисника Абдурешита Джеппарова. Відтоді про них немає жодних звісток. Про викрадення людей на півострові, політичне переслідування та аналогії кримської ситуації з «кавказьким сценарієм» правозахисник розповів в інтерв'ю Крим.Реалії.
‒ Розумію, що Вам боляче говорити на цю тему, але чи є якісь новини про Вашого сина та Вашого племінника?
27 вересня минуло три роки, як викрали мого сина Джеппарова Ісляма і племінника Іслямова Джевдета
‒ 27 вересня минуло три роки, як викрали мого сина Джеппарова Ісляма і племінника Іслямова Джевдета. Відтоді нічого не відомо про їхню долю.
‒ Ця подія мотивувала Вас стати до лав кримських правозахисників?
‒ І не тільки. Два дні по тому ‒ 29 вересня 2014 року ‒ був повішений Едем Асанов у Саках, далі, 3 жовтня, викрадений Ескендер Апселямов. Той рік і та осінь були багаті на всі ці негативні події. Ось тоді й почала функціонувати наша Кримська контактна група з прав людини. 14 жовтня відбулася наша перша зустріч із Сергієм Аксьоновим, де темою порядку денного стали викрадення людей у Криму.
‒ Чи на рівні Москви піднімалася ця тема?
‒ Того ж дня у Москві відбулася щорічна зустріч Ради з прав людини з президентом Росії. На цій зустрічі правозахисник Микола Сванідзе доповідав Володимиру Путіну про те, що в Криму відбуваються події, коли викрадають людей. Він назвав наявні на той момент факти. Путін відповів, що він про це не знав і що цього не повинно більше бути.
‒ Ви повірили йому?
‒ Після такої заяви ми трохи заспокоїлися, ми сподівалися, що й справді більше подібного не буде. Але в серпні 2015 року був викрадений Арісланов Мухтар, також двоє жителів Керчі: Ганієв Руслан і Терехов Арлен. Потім було резонансне викрадення Ібрагімова Ервіна. Тоді ми переконалися, що російський президент сказав, але не до всіх дійшло його побажання, щоб викрадення більше не траплялися.
‒ Скільки на сьогодні фактів викрадення людей у Криму?
Викрадених у нас вже близько двох десятків людей
‒ Викрадених у нас вже близько двох десятків людей. З погляду стороннього обивателя, ніби й не так багато, навіть ті ж слідчі нас намагаються заспокоювати, мовляв, що ви так хвилюєтеся, на Кавказі все набагато гірше ‒ там ці речі відбуваються частіше, й людей зникає більше.
‒ Чи згодні Ви з тим, що в Криму події можуть розвиватися за «кавказьким сценарієм»?
‒ Якось була публікація на Крим.Реалії, в якій російський журналіст говорив, що «у нас в Криму готується або вже практикується «кавказький сценарій». У нашому ж розумінні «кавказький сценарій» ‒ це занадто об'ємне явище. Під ним можна багато чого мати на увазі, зокрема й перехід на війну в гори й військову протидію російським силовикам. У нашому випадку цього нічого немає.
‒ Чому цього не відбувається?
У Криму немає протистояння, якого чекали і чекають від кримських татар. І це, можливо, нас рятує
‒ Кримські татари в Криму не змінюють своєї мирної доктрини нашого національного руху. У нас у Криму немає протистояння такого, якого від нас чекали і чекають. І це, можливо, нас рятує. Хоча нас на це провокують різними діями, на які ми могли б реагувати більш агресивно, але ми цього не робимо. Тому в цій частині я не бачу «кавказького сценарію» в Криму.
‒ А за іншими показниками?
‒ Інша справа ‒ за кількістю викрадених і зниклих. Може, комусь здасться, що ця кількість не така велика, як на Кавказі. Але при цьому потрібно враховувати, що на тому ж Кавказі населення, схильного до нехороших процесів, в десять разів більше, ніж кримських татар у Криму. В проекції ми отримаємо порівнювані числа. Тому в цій частині, так, є схожість із «кавказьким сценарієм»: хапають людей, садять людей, викрадають людей, катують людей, вбивають людей. Чому я можу говорити, що вбивають людей ‒ достатньо згадати випадок Решата Аметова.
Антологія зниклих безвісти активістів у Криму
Загалом виходить, що з боку силовиків ми спостерігаємо «кавказький сценарій» у Криму.
Поготів, що всі визнають, що кавказькі республіки й весь північний Кавказ ‒ це внутрішня територія Росії, тому, виходячи з логіки керівництва Росії ‒ робимо там, що хочемо, це, мовляв, наша справа. А щодо Криму – інша ситуація, тут багато питань стосовно статусу території, тому ми ‒ під пильною увагою всього міжнародного товариства з його інститутами, і розгорнути тут повномасштабний «кавказький сценарій» проблематично.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії