«Міняємо Леніна на інвестиції»

Демонтований пам’ятник Леніну продають жителі села Коржі на Київщині, щоб інвестувати в розвиток села. Оголошення про це місцева громада поширює на інтернет-ресурсах. Тим часом селяни активно обговорюють, куди витратити виручені гроші: на інфраструктуру села, на допомогу незаможним жителям чи на добудову церкви. Експерти вважають, що таке прагматичне ставлення селян до радянських пам’яток свідчить про глибинні зміни в суспільній свідомості та про те, що місцеві громади починають поводитися як власники своєї території та майна.

Декомунізація має приносити вигоду місцевим громадам, вважають жителі села Коржі на Київщині та частина депутатів сільради. Вони виставили на продаж в інтернет-ресурсах сільську бронзову статую радянського вождя Володимира Леніна, яку зняли з постаменту після Революції гідності, і зберігають під охороною в одному з комунальних приміщень.

На одному з торговельних майданчиків у мережі вказаний тип товару (предмет мистецтва) та його стартова ціна – 280 тисяч гривень. Оголошення розмістив один із депутатів сільської ради, який вказав у ньому, що кошти потрібні на добудову церкви у селі. Проте поки що за оголошенням звертається небагато потенційних покупців.

​

Однак уже зараз є різні точки зору з приводу того, куди витратити кошти, якщо бронзового Леніна вдасться продати, стверджує сільський голова Коржів Віктор Науменко. За його словами, у Коржах потрібні інвестиції в інфраструктуру. На добудову храму ці кошти виділять у разі, якщо покупця на радянський монумент знайде настоятель храму або хтось із його активних вірян, стверджує сільський голова, посилаючись на домовленості між депутатами сільради та священиком.

Віктор Науменко, сільський голова Коржів

«На ті гроші, які ми виручимо від продажу Леніна, в нас дуже багато роботи. На місце, де був пам’ятник, треба поставити інший історичний монумент, щоб воно було впорядковане. Потрібно робити благоустрій села. У нас були люди які давали сто тисяч за статую, але передумали…», – розповідає сільський голова.

Віктор Науменко веде нас до приміщення сільських комунальних служб з пожежною вишкою на даху. Тут, за трактором, який ремонтують, стоїть пофарбований у синьо-жовті кольори двометровий радянський артефакт. Спереду – цілий, ззаду – бронзовий тулуб трохи пошкоджений під час монтажу.

Посадовець розповідає, що вже декілька осіб телефонували і цікавилися товаром, дехто навіть приїжджав. Однак покупці не погодилися на безготівковий розрахунок (сільрада не має наміру порушувати закони), відтак угода не відбулася.

«Ми знаємо, як жила церква за Леніна, тож, мабуть, краще, щоб ці гроші пішли на храм» – священик

У Коржах є квартал багатоквартирних будинків. На його околиці височіє недобудований храм Української православної церкви (Московського патріархату), біля нього – штабелі дошок та дерев’яний каркас бані. Церкву не можуть добудувати понад десять років, розповідають місцеві жителі. Інших церков у селі немає: тільки капличка на дальній околиці, біля свинокомплексу. Править у ній служби ієрей Миколай Борисюк, він же настоятель недобудованого храму.

Миколай Борисюк, священик УПЦ МП

​Священик поспілкувався з Радіо Свобода одразу після служби. За його словами, оскільки в часи Леніна церква зазнавала утисків, то виручити за бюст радянського вождя кошти на добудову церкви – це було б справедливо. Утім, остаточне слово за сільською громадою, визнає ієрей Миколай Борисюк.

«Ми знаємо, як жила церква за Леніна, тож, мабуть, краще, щоб ці гроші пішли на храм. Коли, дасть Бог, продасться цей пам’ятник, то це вже має вирішувати громада й депутатський корпус – всі разом. Куди вже вирішить громада – туди і підуть всі кошти», – каже він.

Куди ж витрачати гроші, якщо монумент радянського вождя таки продадуть? Думки селян щодо цього розділилися. Частина жителів Коржів хотіла б бачити добудовану церкву. Частина – дитячі майданчики та оновлені дороги. Нині асфальт замінили лише на невеликій ділянці дороги, що веде до села. Дехто не проти поставити на спорожнілому постаменті нову, актуальнішу скульптуру. Утім, чимало селян припускають, що за їхнього Леніна можуть і не дати великої суми.

Інвестувати «Леніна» у благоустрій (відео)

​Українці поступово позбуваються пострадянської ностальгії і ставляться до пам’ятників більшовизму прагматично, так оцінюють експерти не дуже типовий для України факт – статую Леніна, виставлену на продаж. Так, експерт з децентралізації та з розвитку територіальних громад Валентин Краснопьоров вбачає в рішенні громади села Коржі як позитивні тенденції, так і певні «підводні камені».

«Власництво, відчуття ресурсу – це дуже добре. Це характерно для українського селянина. Так, колективізація вдарила по менталітету центральної та східної України, але пам’ять прокидається, і це дуже добре. Але мені шкода, що дискусія точиться у площині: добудовувати чи не добудовувати церкву? Релігійні питання і громадські – мають бути в різній площині. Кожна релігійна громада має право збудувати храм своїм коштом і реалізувати свої права. Але в цьому випадку, коли гроші на Леніна в радянський час давала вся сільська громада, треба витратити цей ресурс на якусь загальну суспільну потребу, а не на вірян однієї конфесії. Чим і треба аргументувати ідею з благоустроєм. Але, на жаль, це питання менталітету, культурного середовища», – констатує експерт.

Процес децентралізації, каже Валентин Краснопьоров, в Україні дає про себе знати. І з часом буде дедалі більше випадків, коли місцеві громади позбуватимуться непотрібного майна й робитимуть натомість щось корисне для громадян.

Після масового «ленінопаду», який охопив Україну від 2013 року, в Київраді вирішили зібрати радянські пам'ятники в одному місці. Спільно з Українським інститутом національної пам'яті міська влада в листопаді планує відкрити Музей монументальної пропаганди СРСР – на території національного комплексу «Експоцентр України».

Утім, не всіх ленінів в Україні скидають з п'єдесталу. Місцеві часто знаходять їм нове застосування. У селі Новоолексіївка (Запорізька область) він, наприклад, став патріотичним Пилипом Орликом. Принаймні, так побачила соратника Мазепи та українського гетьмана в еміграції місцева вчителька Юлія Луценко.