«Ми не повинні виключати силовий варіант» – Надія Савченко про повернення Криму

Яким має бути статус Криму, коли Україна розробить стратегію повернення території під свій контроль та яка доля чекає на кримських політв’язнів? Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з народним депутатом України Надією Савченко.

– Яким Крим був для Вас до його анексії? Чи бували Ви там?

– Для мене Крим був зоною відпочинку, тому що я любила подорожувати Україною, переважно автостопом. До Криму їздила дивитися, які там квіти, які люди, яка архітектура й культура. Я не любила просто валятися на пляжі, тому об’їздила його вздовж і впоперек – і не тільки морську, а й сухопутну частину. Крим прекрасний, як і вся Україна. У мене там було й залишається багато друзів, незважаючи ні на що.

– Це люди, які там зараз живуть?

– Так. Раніше ми дружили, бо служили разом. Ми виручали одне одного у складних життєвих ситуаціях, разом ходили в бої. Зараз вони залишаються там, і їхній вибір мені не зрозумілий. Я чула образу в їхніх голосах, коли Крим забирали, чула їхні крики про допомогу: де ваша авіація, чому ви не прийдете на прикриття, чому не дасте нам команду, щоб відстояти Крим? Їм не дали команду, як і нам. Після того зв’язок обірвався. Я сподіваюся, що колись ми поговоримо і зрозуміємо, чи ми й надалі друзі, чи вже розійшлися.

Так само в мене з’явилися нові друзі в Криму, коли я сиділа в російських в’язницях. Багато хто писав звідти про свою підтримку.

– Чи пишуть Вам зараз із анексованого Криму?

– Пишуть про те, що вони не розуміють, що відбувається. Для них дивно, що треба багато про що говорити пошепки. Пишуть про нові зміни, які запроваджуються разом із новим законодавством. Про різне, навіть просто про погоду.

– Вас туди не запрошують?

– Ні. Звісно, пишуть, що хотілося б колись побачитися. Але я до Криму поїду тільки тоді, коли ми зможемо назад забрати свою територію. На Донбас я їжджу, бо за ці території ми ще воюємо. Їхати до Криму, на окуповану Російською Федерацією територію, я не можу.

– Ви кажете, що готові сісти за стіл переговорів із людьми, яких українська влада називає «терористами», але до Криму поїхати не можете. Це означає, що в Криму вже немає за що воювати?

– Воювати є за що. Але, по-перше, там немає відкритою війни. Тому туди потрібно їхати з позиції мудрості й хитрості, ніж з позиції перемов. По-друге, якщо «терористи» є здебільшого українцями, то в Криму вся влада – росіяни. Говорити з росіянами в Криму немає сенсу, з росіянами треба говорити в Москві.

​– У Криму постійно відбуваються обшуки, у кримських тюрмах сидять люди. Чи можна якось домовлятися про те, щоб їх відпустили?

– Там домовитися не можна. Міжнародні угоди, за якими країна-окупант має гуманно ставитися до людей, не спрацьовують, бо території захоплюються для того, щоб місцеве населення знищити.

Те, що в нас називають «АТО», було б доцільніше використовувати щодо Криму, бо російська влада тероризує українців. На жаль, боротися з тероризмом шляхом дипломатії малоефективно. Криму не дадуть жити в Російській Федерації. Жити дадуть тільки рабам, але не людям, які мають свою думку. Якщо кримчани готові почати цілувати п’яти Путіну, тоді їм дадуть жити. Якщо ні, їх виселятимуть, над ними знущатимуться й чинитимуть тиск.

– Нещодавно Олег Сенцов написав листа з колонії перед тим, як його мали етапувати в невідомому напрямку. Ви також були політув’язненою і маєте розуміти, що він відчуває. Як Ви думаєте, що чекає на Сенцова й інших політв’язнів?

– Я дуже добре розумію Олега. Там треба робити все можливе, щоб похитнути систему. Її неможливо зламати всю, але якщо вдасться посіяти в головах зерно сумніву, це вже добре.

За мене боролися два роки ледь не всім світом. Ця боротьба не припиняється досі, просто тоді, можливо, вона була більш видна медійно. Є «список Савченко», був «список Сенцова», можна зробити такі списки по кожному політв’язню. Вони збігатимуться в одних і тих же прізвищах. Їх можна приносити до західних партнерів, вони накладатимуть додаткові персональні санкції проти російських політиків. Але цього може виявитися мало, бо Росія вже звикла до того. Тому треба шукати нові способи.

У моєму випадку це було ще й політичне рішення, мене ввели в парламентський корпус. Будуть вибори в Україні, можна всіх політв’язнів поставити в списки партій. Чи спрацює це двічі? Не спрацює.

–​ Багато хто каже, що кращe б обміняли Олега Сенцова, а не Вас. Яка Ваша реакція на таку критику?

– Можливо, краще б повернули його. Але тоді мені було б його шкода, тому що на нього б чекала така ж доля, як і на мене. Наші люди, і в цьому є наша слабкість, вміють пережити з людиною горе, але не вміють пережити радість. Зі мною повернули ще Солошенка та Афанасьєва. Якби повернулися всі політв’язні і полонені, і зникли після того (з медіаполя – ред.), як за них усі пораділи, не було б стільки критики. Як тільки залишаєшся в медійному полі, ти стаєш об’єктом для обговорення. Олега б так просто не відпустили, він є людиною відомою і з ним відбувалося б усе те, що відбувається зі мною. І тоді чому ніхто з тих, хто ставить це запитання, не зробив нічого, щоб повернути його, а не мене? Ми сиділи там обоє.

​– Чи є у Вас як політика розуміння того, що робити з Кримом?

– Можна зробити ланку чітких законів, які будуть правдивими, які не можна буде трактувати двозначно і які допомагатимуть Україні. Чому це не робиться? Тому що закони, які змушують до дії, не вигідні – ні західним партнерам, ні Росії, а Україна не може себе захистити.

На цей момент речі не були названі своїми іменами – і це велика помилка. Ще 2014 року потрібно було ухвалити низку законів про Крим, але тоді нова влада боялася не втриматися, якщо почне робити якісь дії із захисту Криму. Цього я не можу пробачити нашим політикам. Тоді одразу треба було вносити зміни до Конституції і робити Крим частиною України – областю, а не автономною республікою. Я думаю, це робити ще не пізно.

Окрім цього, Криму потрібно надати такий же статус, як Донбасу. Ми не маємо виключати силовий варіант. Я вважаю, що питання Криму вирішиться тільки силовим шляхом, коли Україна набереться сил зробити із Росією так, як Росія зробила з Україною.

– Стратегії повернення Криму досі немає. Чи готові Ви особисто підготувати і представити її?

– Нам потрібно Крим і Донбас зв’язати в одне ціле для того, щоб наші західні партнери не думали, що це питання вирішити легко. Я колись сказала, що Донбас можна повернути шляхом відмови від Криму. Мене тоді неправильно зрозуміли, але я мала на увазі, що це той шлях, який розглядають більшість політиків світу. Ніхто не пропонує це відкрито, бо це буде автоматично засуджено. Але це дають зрозуміти. Нам треба змусити ставитися до Криму так, як до Донбасу. Якщо ми внесемо зміни до Конституції і зробимо Крим не автономною республікою, а частиною України, то на ці території будуть однаково поширюватися будь-які рішення – як на міжнародній арені, так і в Україні.

Ми не знаємо, що відбувається в Криму зараз. Я пам’ятаю його чотири роки тому, зараз я бачу неповну картину. Можливо, українським депутатам варто було б з’їздити до Криму і подивитися.

– Але Ви кажете, що не поїдете...

– Я не поїду як людина. А як народний депутат, враховуючи, що скоро вибори, що там наші люди, про яких треба піклуватися… Можливо, треба зробити депутатську групу і поїхати.

– Як Ви думаєте, чи пустять Вас до Криму? Адже є адмінкордон, з іншої сторони якого – російська ФСБ.

– Коли я їхала до Москви підтримати Миколу Карпюка і Станіслава Клиха, я не знала, пустять мене чи ні. Але тоді я їхала саме на російську територію. Крим і Донбас – це Україна. Ніколи не дізнаєшся, поки не спробуєш. Але коли їдеш по своїй землі, то дозволу питати не треба.

– Коли, на Вашу думку, Крим повернеться під контроль України?

– Якби я вірила гадалкам, я б пішла і дізналася, коли і як це станеться. Я не можу дати жодного прогнозу. Але я вірю в те, що надія є.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)

Оригінал публікації ‒ на сайті проекту «Крим.Реалії»