(Рубрика «Точка зору»)
Пропозиція чеського президента Мілоша Земана Росії про необхідність «заплатити» Україні за «здачу» Криму може виглядати лише екстравагантною витівкою, на яку можна не звертати жодної уваги. Якби тільки ця заява не була зроблена з високої трибуни ПАРЄ і не була б так спокійно сприйнята багатьма депутатами, які навіть не спробували заперечити чеському президентові.
Український представник Владислав Голуб, якому не вдалося поставити запитання Земану, пізніше написав у соціальних мережах, що хотів провести паралелі між анексованими Гітлером Судетами й анексованим Путіним Кримом. Але в тому-то й справа, що коли довоєнну Чехословаччину змусили відмовитися від Судет, це пояснювалося тими ж самими міркуваннями, якими Земан лякав своїх слухачів під час виступу на асамблеї ПАРЄ ‒ необхідністю уникнути великої європейської війни.
Коли Чемберлен і Даладьє домовлялися з Гітлером, цей страх перед війною був загальним, людство ще не забуло жахів Першої світової. Ось чому для Великої Британії та Франції було важливо не просто задовольнити апетити фюрера, але й зберегти формальну прихильність міжнародному праву ‒ тобто схилити Чехословаччину до визнання анексії Судет. І зараз історія повторюється.
Виступ Мілоша Земана ‒ демонстрація того, що серед представників західної еліти є не два, а щонайменше три уявлення про майбутнє Криму. Є ті, хто впевнений, що кримське питання «закрите», Крим став «частиною» території Росії й можна ‒ навіть не погоджуючись з цим фактом з точки зору міжнародного права ‒ більше до цієї теми в досяжному для огляду майбутньому не повертатися.
Є ті, хто впевнений, що Крим ‒ частина України й головне завдання Заходу ‒ домогтися поваги до міжнародного права і відновлення суверенітету України над анексованим півостровом.
Але є й такі, як Земан ‒ хто хоче, щоб Крим залишився «частиною» території Росії, а міжнародне право було б «дотриманим». Ніби «дотриманим». Тобто, щоб Україна сама погодилася з фактом анексії, з тим, що Крим ‒ це «російська», а не українська територія. А вже обміняти цю згоду можна на що завгодно ‒ на гроші, енергоносії, припинення війни на Донбасі та повне відновлення територіальної цілісності на материку, словом ‒ на що завгодно, аби тільки «відновлення права».
Небезпечна тенденція
Саме тому виступ Земана ‒ це не просто екстравагантна витівка, це тенденція. Земана називають європейським Жириновським, ймовірно, він говорить те, про що багато хто думає, але соромиться сказати. І я не сумніваюся, що з часом тиск на Україну з метою змусити її сісти за стіл переговорів і визнати факт «незворотності відторгнення» Криму тільки посилиться.
Який вихід із цієї ситуації? Насправді є кілька варіантів розвитку подій. Перший ‒ це всім зрозуміти, що не можна відкладати кримське питання в довгий ящик, вважати, що Кримом можна зайнятися після Донбасу. Тому що, як це не парадоксально звучить, вирішення питання Донбасу може в цьому випадку назавжди закрити кримське питання. Саме тому про Крим необхідно говорити сьогодні й зараз.
І не тільки про повернення території, а й про права корінного народу Криму, про репресії, яких зазнають кримські татари та проукраїнські активісти інших національностей. Саме на це потрібно звертати увагу таких, як Земан: якщо Крим ‒ це «просто» Росія, чому ж в ньому фактично встановлений окупаційний репресивний режим?
Крим має стати важливою частиною політичного та правового порядку денного, про нього треба говорити з суспільством ‒ бо, якщо він нас самих насправді не цікавить, то навіщо він нам потрібний, чи не простіше дійсно відмовитися від анексованої території?
Так чи інакше, виступ Земана відображає тенденцію в політиці Заходу. Захід готовий всіляко допомагати Україні в поверненні Донбасу, але поки що зовсім не збирається займатися Кримом. Тому що обіцянка залишити чинними беззубі персональні санкції, які були запроваджені після анексії ‒ це швидше готовність забути, а не прагнення повернути.
Саме тому не потрібно вдавати, що ніякого виступу Земана не було і що він ‒ просто проросійський політик, якого можна ігнорувати. Важливо звернути увагу: Земан зовсім не заперечує анексії, як багато інших друзів Кремля. Він визнає анексію. Але робить з цього висновки, протилежні українським. І це дуже небезпечно.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації ‒ на сайті проекту «Крим.Реалії»