Надмірні сподівання на допомогу держави – головна проблема Донбасу?

Патерналізм – бажання опіки з боку держави, привів Донбас до складної ситуації. Через нього регіон став батьківщиною авторитарної Партії регіонів, не зрозумів Євромайдану і став плодючим ґрунтом для проросійського сепаратизму. Чи так це насправді? Чи можна змінити світогляд людей, які все життя пропрацювали на одному підприємстві? І що може змінити характер жителів регіону? Про це в ефірі Донбас.Реалії розповіли координаторка ініціативи GoEast Світлана Колодій та політолог, експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай.

– Світлано, Ви їдете до Краматорська 20 жовтня презентувати свій проект «Життя проекту: від задуму до реалізації». Навіщо Ви їдете і для чого займаєтесь цією ініціативою?

Світлана Колодій: Я не вперше їду на схід. Я там народилася і розумію, які там люди, адже я – одна з них.

Діяльність, яку ми впроваджуємо в рамках GoEast – це практична подія, на якій ми будемо працювати з уже знайомими громадськими ініціативами за декількома напрямками. Спочатку ми провели дослідження, зрозуміли потреби громадських організацій. А тепер почнемо безпосередньо працювати.

Щодо патерналізму, я погоджуюся, що є така проблема, але це виклик не тільки для східної України. Це виклик для всієї України. Тому ми намагаємося залучати тих людей, які прагнуть ефективно працювати та виявляють активність. І з ними ми працюємо над конкретними їхніми проектами.

​
– Про які саме проекти йде мова? Розкажіть детальніше, що Ви там будете робити й що робитимуть люди, які пройдуть цей тренінг?

Світлана Колодій: Подія відбуватиметься у Краматорську, але залучаються громадські організації й ініціативні групи з усієї Донецької області. На цій події ми будемо працювати у трьох блоках саме для громадських організацій. Перший блок про організаційний розвиток – проектний менеджмент. Другий блок про гроші, де їх брати і як. Третій блок стосуватиметься комунікації: як спілкуватися з цільовою аудиторією з жителями міст – на прикладі Краматорська, Слов’янська і тих міст, які будуть присутні на цьому воркшопі.

– Це комерційні проекти?

Світлана Колодій: Ні, це проекти громадських організацій та ініціативних груп. Проекти, які можуть мати фокус на освіту, роботу з публічним простором, але не комерційний сектор.​

– Олександре, побутує думка, що патерналізм – це найголовніша хвороба і проблема Донбасу. Чи погоджуєтесь із цим? Чи розуміють люди на Донбасі, що життя – в їхніх руках, чи є рух в кращий бік?

​Олександр Солонтай: Я не думаю, що існує якась особливість Донбасу в плані патерналізму, порівняно з усією Україною. І я не певен, що це – найголовніша біда і проблема регіону або що війна прийшла тільки через патерналізм. Хоча я згоден, що рівень патерналізму високий, і він має певні особливості.

Величезні заводи, які є часто містоутворюючими, фактично трансформують місто в гуртожиток. Директор якоїсь шахти чи вугільного управління, металургійного заводу, холдингу, комбінату, кар’єру може визначати долю цілої громади. Але це – не громада, яка ухвалює рішення, а люди, які залежать від власника цього підприємства.

Доки на Донбасі буде один з найменших показників малого і середнього бізнесу, вільних самозайнятих людей, які не залежать від когось іншого, доти буде загострення патерналізму.

Також справа не лише в дядьку, від якого залежать люди, але й в Москві, на яку вони зорієнтовані. Донбас перший попав під її удар і не дивно, що ця війна називається гібридною. Перша її хвиля була інформаційна. Через інформаційну війну, яка проводилася як руками Януковича та Партії регіонів, так і руками Кремля і російського простору, люди реагували на Євромайдан інакше, Донбас перебував у «інформаційному гетто».

Я вважаю, що величезна кількість людської маси залишилася під впливом тієї радянської спадщини й не перетворилася у людей вільної демократії, вільної економіки тощо. У цьому найбільша проблема.

Олександр Солонтай

​

– Ви все ж таки погодилися, що патерналізм – найголовніша проблема Донбасу, чи ні?

​Олександр Солонтай: Це – одна з головних причин тих подій, які відбулися на Донбасі, але не найголовніша. Високий рівень патерналізму спостерігається й в інших регіонах, тож за таких умов війна б не прийшла на Донбас, якби не російська агресія. Але міста, які пережили війну, досі у зоні ризику через патерналізм.​

– Світлано, щось змінюється у Краматорську? На Ваші зустрічі приходить лише молодь чи є люди старшого покоління, які встигли попрацювати на заводах?

Світлана Колодій: Ми не працюємо просто з жителями міста, ми працюємо саме з громадськими організаціями. У Краматорську це більш молоде покоління. Але у Сєвєродонецьку, наприклад, та у Костянтинівці є декілька активістів старших від п’ятдесяти років. Так, їх менше, але, напевне, тому що наші програми одразу орієнтовані на молодь.

Якщо ми робимо освітні проекти, то нашою цільовою аудиторією є молодь. Але якщо ми будемо розробляти програми, які стосуватимуться різних категорій населення, то, звичайно, ми зможемо залучити й старше покоління.​

– Зараз Павло Жебрівський, голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, проводить програму «Український донецький куркуль», роздає гранти на економічні проекти. Але заявок дуже мало. На Вашу думку, у чому тут проблема? Чи може людина, яка все життя пропрацювала на одному підприємстві, почати працювати на себе?

Світлана Колодій: Перша проблема у цій програмі – не гранти, а кредити й допомога у співфінансуванні. Люди не розуміють, що означає грант, співфінансування, які будуть результати та що люди зможуть з цього отримати.

На сайті Донецької ОДА дуже мало інформації. Тож будь-які схожі програми мають наполовину складатися з комунікації, доносити людям інформацію.​

Олександр Солонтай: Я повністю погоджуюся. На переважно російськомовному Донбасі з’являється програма «Український куркуль» – два незрозумілих слова, тут комунікація вже завершена.

Програма неправильно побудована структурно. Замість того, щоб використати вже апробовану європейську практику ООН для переселенців, які за допомогою цих коштів успішно відкривають власну справу.

– Що тоді робити? Як потрібно комунікувати з жителями Донбасу?

Олександр Солонтай: Конкретна програма ООН була зроблена через певні громадські структури, які надавали переселенцям фінанси та ресурс для старту власної справи на безповоротній основі. Головна умова – створити робоче місце собі, а в ідеалі сім’ї та може ще нанятому працівнику. Ця програма показала досить ефективні результати: хтось став сироваром, хтось фотографом, хтось різьбярем по дереву.​/

– А Ви вірите у те, що працівник заводу на Донбасі без досвіду ведення бізнесу може започаткувати власну справу?

Олександр Солонтай: Я не просто у це вірю, я вважаю, що це – єдиний шлях подолання цієї економічної ситуації, яка породжує й інші політичні наслідки.

Так, людина у 18 років прийшла на цей завод, а у 65 років він її хоронить. Людина залежна, боїться всього, навіть виїхати в інше місто. У громадянина не повинно бути таке життя.

– Чому?

Олександр Солонтай: Він не розвивається, не зростає інтелектуально. Тому й маємо такі наслідки: нижча тривалість життя, нижчий рівень освіти, порівняно з Європою, політичні наслідки голосування й обрання такої влади.

Такі програми дійсно можуть подолати ці проблеми. Навіть у людини, яка ходить на завод протягом 35-40 років, все одно є хобі, заняття, яке робить її щасливою. Людину просто потрібно підштовхнути, навчити.​

– Світлано, на Вашу думку, як розвивати громадянське суспільство? Як змінювати цю ситуацію на Донбасі?

​Світлана Колодій: Я вважаю, що громадянське суспільство на сході вже є, просто не у такій кількості чи якості, як хотілося б самим жителям сходу чи активістам. Одна з проблем – відсутність команд. Є громадська організація, але немає достатньої кількості людей, які хотіли б долучитися до неї.

Ми хочемо дуже швидких змін. Нічого не відбувалося, а тепер за три роки ми хочемо, щоб тисячі людей підтримували ініціативи, а розвиток відбувався дуже великими кроками. Це можливо, але це поступовий процес.

На мій погляд, громадські ініціативи можуть працювати більш ефективно і більш сфокусовано. Не робити п’ятнадцять однакових тренінгів для людей, які цього не потребують, а робити програми під конкретний регіон. Якщо ми хочемо розвивати якійсь сектор на сході, то програма має бути розроблена з урахуванням потреб населення.​

Слухач, Авдіївка: Що поганого у патерналізмі?

Олександр Солонтай: Визначення патерналізму досить широке. Тут нас цікавить та складова патерналізму, яка певним чином стосується політики, державного управління, політичної культури в Україні. Для нас патерналізм у цьому значенні – це рабство, тоталітаризм чи авторитаризм. Коли не люди вирішують, а олігарх, той, хто заволодів владою й економічними ресурсами. Той, хто поставив людей у ситуації, в якій вони тільки умовно називаються громадянами.​

​Світлана Колодій: Для мене патерналізм, якщо коротко і на простому прикладі, – це про відповідальність. Коли людина бачить якусь проблему і думає, що хтось її має вирішити. Умовно кажучи, у лікарні в маленькому місті дуже погані умови. І замість того, щоб написати звернення до директора лікарні, до мера міста і далі, людина просто повертається додому і каже, що всі погані. Наша система в державі налаштована так, що вона має чути зворотній зв'язок від мешканців, в іншому випадку нічого не зміниться.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)