Місія ОБСЄ: один день із патрулем

Останнім часом навколо кризи в Україні і вирішення збройного конфлікту на Донбасі активізувалася мова про введення миротворчого контингенту. Росія категорично налаштована просувати той сценарій, який озвучив президент цієї країни Володимир Путін – миротворці лише на лінії зіткнення. Проте Україна проти подібної миротворчої ініціативи країни-агресора. І якщо ж «блакитним шоломам» бути на Донбасі – то не лише на лінії розмежування, але й вздовж тих ділянок державного кордону України з Росією, що тимчасово не підконтрольні Києву, вважає керівництво країни.

Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні – орган, покликаний неупереджено та об’єктивно спостерігати за ситуацією в Україні та звітувати, а також сприяти діалогу між усіма сторонами конфлікту. У ЗМІ неодноразово з’являлася інформація про те, що СММ ОБСЄ стане озброєною місією. А згодом, коли відкинули цю ідею, заговорили про введення миротворців на територію Донбасу як захист самої ж місії. Між тим, на даному етапі домовленостей СММ ОБСЄ, що безпосередньо працює по обидві сторони конфлікту, – один із інструментів імплементації Мінських угод.

Позаяк члени Спеціальної моніторингової місії зізнаються, що ставлять перед собою амбітніші цілі – не лише спостерігати та звітувати про військову ситуацію на сході України, а й намагаються комунікувати із місцевими жителями і розповідати широкому загалу про життєві проблеми населення.

Група СММ ОБСЄ у населеному пункті

«Загалом для нас принциповим є просте спілкування з місцевими жителями на місцях по обидві сторони конфлікту: знати, що відбувається в їхніх життях. Принципово розповідати світові, що відбувається. Для нас це дуже й дуже принципово», – розповідає Енні Сайберт. Жінка приїхала в Україну з Великобританії. Ось уже другий рік поспіль вона в складі СММ ОБСЄ займається моніторингом ситуації в Луганській області. Її основний напрямок діяльності – гендерні права людей, вона має досвід роботи в Латинській Америці, зокрема в Болівії. До приїзду на Донбас жінка активно вивчала тему української кризи та конфлікту на сході України. Каже, що нині завдання бувають різними: від чергування на відповідних базах ОБСЄ, де патрулі моніторять навколишню ситуацію 24 години на добу, 7 днів на тиждень, до безпосередньо патрулювання вздовж лінії конфлікту.

В Сєвєродонецьку, що на Луганщині, на вулиці Юності, 2-В розташований центральний офіс СММ ОБСЄ. На подвір’ї – дюжина іноземних автівок білого кольору. Усі вони броньовані. На авто великими білими літерами на синьому тлі написано ОБСЄ (OSCE). По периметру – паркан, відеонагляд та охорона.

Тут вранці збираються усі члени спостережної місії на луганському напрямку з української сторони для вранішнього планування. Нікого, окрім штатних працівників, у гості не запрошують.

Патруль проводить локальну нараду

Потім із подвір’я навколо будівлі на патрулювання виїжджають декілька екіпажів. Згодом за ними – і Енні Сайберт разом із командою. Цього дня вони відправляються в район КПВВ «Золоте» і навколишні населені пункти. Команда Сайрет має декілька завдань: в першу чергу їм слід дізнатися ситуацію за минулу добу на цій ділянці, зібрати усі дані із камери спостереження, яка розташована неподалік від лінії розмежування. Також у їхній зоні відповідальності проводяться ремонтні роботи різних комунікацій, тому одне із завдань – забезпечити «вікно тиші». Тобто, у випадку чогось надзвичайного, пояснює Аня, чи застосування зброї, чи якщо лунатимуть вибухи поблизу населеного пункту – вона зобов’язана неодмінно зв’язатися із базою, аби там, на вищому рівні, проконтролювали припинення вогню і посприяли безперешкодному виконанню ремонтних робіт бригадами.

Надалі СММ ОБСЄ планує «піти в люди» – поспілкуватися із цивільним населенням. Ключові питання сьогодення: дізнатися, яка ситуація на цій ділянці за останні дні, чи почуває себе у безпеці цивільне населення і з якими проблемами стикається перед зимуванням?

Перше, що зробили представники ОБСЄ – одягнули особисті елементи захисту. В цілому власній безпеці патруль приділяє важливу роль. Зокрема, членам СММ ОБСЄ заборонено пересуватися будь-якими ґрунтовими ділянками. На все, що неасфальтоване – табу! І, звісно, нікуди без бронежилета та каски із спеціальним маркуванням.

Енні Сайберт

«Міни – найбільша загроза для нас особисто. Відповідно до меморандуму від 19 вересня 2014 року в Мінську, усі зони безпеки повинні були бути розмінованими. Однак насправді ці міни залишаються і наражають на небезпеку як і нас, персонал СММ, так і місцевих жителів», – каже Аня. Вона розповідає, що особисто для них ризик – не лише міни. Існує декілька типів ризику для СММ ОБСЄ – зокрема, існує великий ризик потрапити під перехресний вогонь.

Робота з технікою

Перша зупинка ОБСЄ – шахта поблизу Золотого. Там, на копрі, розташована камера спостереження. Команда займається технічною роботою, звантажує відео за останню добу. Аня слухає те, що відбувається навколо. Рев вітру і шум робочої техніки на перший погляд не дає можливості почути будь що, проте це – одне з небагатьох місць, де працівники місії мають можливість моніторити на слух те, що відбувається навколо.

Спостереження

Відео звантажене – і патруль відправляється далі маршрутом, на висоту, поблизу КПВВ «Золоте». Там – і відкритий горизонт, і все навколо вдало прослуховується, пояснюють патрульні. Довго не затримуються, Аня каже, що, відповідно до плану, патруль не може тривалий час перебувати на одному місці. Їхнє завдання – не лише спостереження, а й пересування, аби побувати в різних локаціях за день. Відтак два броньовані автомобілі відправляються на КПВВ, де спілкуються із представниками наглядової місії Спільного центру контролю та координації із припинення вогню.

Так виглядає зона спостереження

Наступна ділянка – безпосередньо «Золоте-3» (Стаханівець). Тут Аня з командою вирішили «податися в люди». Для початку патруль обрав магазин у центрі населеного пункту. За прилавком стоїть жінка середнього віку й розкладає продукцію, що щойно прибула. Патрульні знайомляться й запитують у продавчині про нагальні потреби. Розпитували і про загальну ситуацію в населеному пункті. Продавчиня Лариса все знає, адже щодня через неї проходить ледь не весь невеликий населений пункт. Виявляється, найбільша проблема – це транспорт. Адже автобус в селище Стаханівець курсує лише один раз у день і всього п’ять днів на тиждень. Є й проблема з паливом на зиму для обігріву. Однак, каже місцева жителька, минулого року до опалювального сезону жителів встигли забезпечити вугіллям та брикетами. Цього року поки чекають.

«Ви знаєте, ми не можемо обіцяти чи гарантувати, що все буде виконано, проте ми будемо старатися, аби відповідні служби якимось чином допомогли. Ми все будемо відображати у своїх звітах», – каже Аня продавчині магазину Ларисі Копеловій. І вони відправляються далі.

Після спілкування із представниками СММ ОБСЄ продавчиня ділиться враженнями із Радіо Свобода: «Дивляться, запитують, як у нас: спокійно, неспокійно, які проблеми? Ми завжди розповідаємо про наші проблеми. Частково вони навіть нам допомагали. У нас були проблеми із трубами водопостачання. Вони теж це записували, десь там розповідали і питання вирішилося».

Продавчиня Лариса

Патруль направляється в Золотівську загальноосвітню школу №14. По обіді уроки в школі закінчилися, однак деякі вчителі ще залишилися. На порозі нас зустрічає Антоніна Анатоліївна, вчителька і за сумісництвом заступник директорки, поки та – на курсах підвищення кваліфікації.

– У мене звичайні запитання, – каже Аня, – як школа, як було, як є? Як розпочався новий навчальний рік?

– Звичайно, до бойових дій було більше дітей у школі. Але зараз у зв’язку з тим, що такий стан, дітей менше стало. Переважно якщо раніше заняття проходили в класах, то зараз – індивідуальне групове навчання. Звісно, коли менше дітей – це краще. З кожним учнем є можливість поспілкуватися, розповісти щось більше. Разом з тим тут же є й негатив – діти повинні бути в колективі, – каже Антоніна.

У школі

В Золотівській загальноосвітній школі №14 загалом навчається 69 дітей. До того ж, вчителів зовсім небагато. Так, вчителю початкових класів доводиться виконувати роль і вчителя математики, і фізики. Загалом у школі працюють шестеро вчителів, до війни працювало вдвічі більше. Хоча констатує Антоніна, викладацького складу на ту кількість дітей, яка є сьогодні, достатньо.

СММ ОБСЄ пересувається лише асфальтованими ділянками

В силу безпекових питань та відсутності часу не все одразу місія може охопити. Так, не вдалося потрапити в напівзруйновану будівлю в Золотому, оскільки до під’їзду веде лише ґрунтова дорога. Не встигли і поспілкуватися із місцевими, які порпалися у кущах і збирали дрова на зиму. Адже, дійсно, в зоні бойових дій часто трапляються «сюрпризи» у вигляді вибухових пристрої просто на обочинах.

На годиннику – близько 15-ї години дня. Завдання патруль Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ виконав завчасно і тепер повертається на базу. Далі – звіт і налагодження подальшої комунікації. Власне, це і є вся робота патруля моніторингової місії. Аня пояснює, що є декілька видів роботи: спостереження на місці або ж на базах протягом доби, спостереження за камерами і опрацювання відео з них тощо. Роботи справді багато вздовж всієї лінії зіткнення по обидві сторони конфлікту. І всі аспекти війни, чи то порушення прав людини, чи то різні соціальні питання, чи то бойові дії – все фіксується у рапортах патруля. За їхніми словами, об’єктивно і відсторонено.

За останніми даними в Україні працюють 616 спостерігачів місії ОБСЄ, з них – майже 550 на Донбасі.

Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні почала свою роботу 21 березня 2014 року на підставі запиту від уряду України до ОБСЄ і консенсусного рішення всіх 57 країн-учасниць ОБСЄ. Організація працює на всій території України, хоча найбільше уваги приділяє зоні гібридної агресії Росії на частині сходу України.

Обидві сторони протистояння на Донбасі час від часу звинувачують місію в необ’єктивності, її представникам часто чинять перешкоди підтримувані Росією бойовики на частині Донбасу.