(Рубрика «Точка зору»)
Із наближенням президентських виборів українські політики все частіше вдаються до звинувачень в усіх бідах України Кремля. Тільки щось раптом трапиться, і вже Банкова киває в бік Москви. В жодному епізоді таке втручання не варто списувати з рахунків, але всі ці моменти слід одразу супроводжувати доказами, а не порожніми заявами.
Недооцінювати вплив Путіна та компанії на українські події не варто. Людина, котра нахабно нападає на сусідські країни, не рахується із міжнародним правом та життями сотень тисяч не лише громадян інших держав, а й співвітчизників, здатна скоїти ще багато злочинів. Тим паче, що Кремль багато років плекав в Україні розгорнуту мережу посіпак: інформаторів, професійних москволюбів, зрадників, диверсантів, маніпуляторів та інших.
Справа честі для влади
У вибухах на артилерійських складах на Вінниччині деякі представники вітчизняної влади одразу поспішили звинуватити Кремль. Приклад із Калинівкою дуже важливий та показовий, бо він стосується зброї і, якщо це буде доведено, диверсійної діяльності Росії далеко поза територією, на якій тривають воєнні дії. Це може стати додатковим козирем в руках України на міжнародній арені, якщо все підтвердиться. А може й обернутись ганьбою, якщо таких доказів не знайдеться.
Тому, коли кажеш «а» – неодмінно потрібно сказати «б». Так заведено в цивілізованому світі. Це в Росії якраз прийнято говорити що-завгодно, а потім намагатися підігнати під слова дійсність за допомогою промивання мізків та маніпуляцій. Україні ж не залишається нічого іншого, як говорити правду. Бо правда – це надійна зброя у війні з брехливою Росією. Бо якщо відповідати її ж монетою, то в чому різниця між двома країнами? Тому в жодному випадку не можна, аби ці звинувачення виявилися непідтвердженими.
Будь-яку похибку Росія використає на свою користь. Тоді не бачити Україні ні «Джевелінів», ні іншої допомоги. Тепер це справа честі для українського істеблішменту, аби не зганьбитися.
Політикам слід пам’ятати, що представляють не лише свої інтереси, а й всього народу
Крім того, представникам української влади варто навчитися не розкидатися гучними заявами й тримати язика за зубами про свої здогадки. Вони, схоже, забувають, що представляють цілий народ, а не просто займаються паяцтвом. Що аудиторія їхніх заяв значно ширша за кілька френдів у фейсбуці. Некомпетентні, не маєте достатньо інформації – не коментуйте. Головне – не нашкодити.
Крім того, лякати Кремлем шкідливо ще й з цілої низки причин. По-перше, цими діями влада сама себе ставить в дурне становище, бо для чого тоді вона, якщо нездатна нічого зробити із загрозами? Для чого ці роздуті штати спецслужб, поліції та інших? Це просто-таки зізнання у власній непрофесійності. У цьому випадку Захід задумається: якщо так легко підірвати склади із боєприпасами, то чи справді, як намагається довести Росія, всі «Джевеліни» не опиняться в руках проросійських терористів? Для чого надавати Україні зброю, якщо вона нездатна її охороняти?
По-друге, це налаштування народу на те, начебто Путін всемогутній і Кремль спокійно може робити на території України, що завгодно. Це сіє паніку. Та й такий посил явно розходиться із традиційними меседжами Порошенка та інших представників вітчизняного істеблішменту, котрі стверджують, що в країні все під контролем.
По-третє, дезінформує самих українців та західних партнерів-політиків. Вони не можуть мати певність в адекватності інформації, котру подає українська влада та довіряти їй.
Необхідно якнайшвидше довести ефективність вітчизняних спецслужб і навести конкретні докази російського втручання та показати контрзаходи. Не лише знайти винних, а й завадити робити щось подібне в Україні надалі. Якщо це не буде доведено, то назвати справжні причини та жорстко покарати усіх політиків, котрі дозволяють собі поширювати дезінформацію, і цим паплюжити імідж країни в світі.
Якщо українська влада не припинить у своїх промахах звинувачувати Кремль там, де це зроблено безпідставно, то наробить біди собі й усій країні. Буде, як в казочці про хлопчика, котрий постійно кричав: «Вовки!» заради розваги. А коли вовки врешті прийшли – ніхто не взявся рятувати хлопчика, бо не йняв йому більше віри.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода