Київ – У заручниках угруповань на сході України перебуває 144 особи, ще 410 вважаються зниклими безвісти, а домовитися у Мінську про «великий обмін» все ще не вдається. Між тим, як повідомляють у Центрі визволення полонених при СБУ, із квітня 2014-го понад 3 тисячі людей вдалося знайти і звільнити, але на цьому повноваження відомства вичерпуються, і людям радять звертатись до громадських активістів. Ті, у свою чергу, говорять про потребу послідовної державної політики щодо людей, що пройшли через полон.
Якщо два місці тому говорили про 114 затриманих бойовиками людей, то нині йдеться про більш ніж 140 – переважно ця кількість збільшується за рахунок захоплення цивільних, розповідає керівник Центру визволення полонених при СБУ Юрій Качанов. Водночас у вівторок у Мінську вчергове зірвалися спроби домовитись про обмін.
Представники від Донецька та від Луганська категорично проти маленьких вузьких обмінівЮрій Качанов
«Представники від Донецька та від Луганська категорично проти маленьких вузьких обмінів. Всіх на всіх – і крапка», – каже Качанов.
Водночас він зауважує певний поступ, який Україна зробила у питаннях повернення колишніх полонених до звичайного життя. Зокрема, за словами Качанова, тепер всі особи, що визволяються, проходять медичне обстеження, після чого військових передають на реабілітацію в установи Міноборони, а цивільними особами потім мають займатися місцеві адміністрації та громадські активісти.
«Декомпресія» після полону
Між тим, частина колишніх полонених залишається фактично поза увагою держави – зокрема, цивільні заручники, яких звільнили у 2014-му та на початку 2015-го, коли цієї системи ще не було, зауважує Тетяна Сіренко із громадської організації «Блакитний птах», яка займається допомогою зниклим або незаконно захопленим українцям на Донбасі.
Ми зараз дуже багато втратили часу, тому що ті травми, яких завдали їм у полоні, вчасно непроліковані, вчасно не знайдені – вони сьогодні дають дуже серйозні ускладненняТетяна Сіренко
«На жаль, ми зараз дуже багато втратили часу, тому що ті травми, яких завдали їм у полоні, вчасно непроліковані, вчасно не знайдені – вони сьогодні дають дуже серйозні ускладнення, – зазначає активістка. – Наступний рівень цієї проблеми – в тому, що багато людей проживає у регіонах. Дуже багато – особливо цивільних звільнених заручників – проживає на територіях, наближених до проведення АТО, у «сірих зонах», і ці люди дуже потребують допомоги».
За словами громадських активістів, у схожій ситуації із цивільними – також представники добровольчих батальйонів, які пройшли через полон до того, як ці структури включили до Збройних сил або Міністерства внутрішніх справ, таким чином включивши їх до правового поля.
За словами Вікторії Кононової із «Асоціації полонених України», особисто для неї після звільнення постало питання відновлення документів та отримання юридичної допомоги. Що ж до психологічної допомоги, вважає вона, то тут важливо розуміти, що досвід полону може бути корисним як людям, які це пройшли, так і державі.
Це можна порівняти зі станом людини, яка була в умовах невагомості, або людини, що побувала на великій глибиніВікторія Кононова
«Скажімо так: це можна порівняти зі станом людини, яка була в умовах невагомості, або людини, що побувала на великій глибині. І для того, щоб їм повернутися до нормального життя, тобто до звичайних умов, їм потрібно просто пройти період декомпресії», – каже Кононова.
МОЗ розробляє наказ, як лікарям документувати тортури – Шум
Невирішеною на рівні держави поки що залишається і проблема документування злочинів щодо людей у полоні, каже Сергій Шум, секретар робочої групи Міністерства охорони здоров’я із впровадження Стамбульського протоколу. Згаданий документ, за його словами, розроблявся для виявлення тортур у місцях несвободи, аби потім це можна було довести у суді. Це – не закон і не конвенція, а свого роду інструкція для медиків, як їм реагувати, коли вони бачать сліди катувань, пояснює Шум.
Що він має побачити, щоб запідозрити, що ця особа є жертвою катування; як це правильно зафіксувати; кому потім передати цю інформаціюСергій Шум
«По-перше, які це сліди: що він має побачити, щоб запідозрити, що ця особа є жертвою катування; як це правильно зафіксувати; кому потім передати цю інформацію», – каже він.
За словами Сергія Шума, ці напрацювання будуть оприлюднені у вигляді наказу МОЗ, однак для того, аби такі докази дійсно мали достатню вагу у судах, потрібна також участь інших міністерств і відомств.
Уповноважений президента з питань реабілітації учасників АТО Вадим Свириденко, який сам пережив полон, обіцяє опрацювати всі пропозиції від громадських організацій та передати до Кабінету міністрів.
Як раніше повідомляло Радіо Свобода, нині на розгляді Верховної Ради перебуває законопроект про статус політв’язнів, які постраждали від дій Росії. За даними правозахисної ініціативи #LetMyPeopleGo, нині є 45 осіб, затримання яких вони вважають політично зумовленими і яких вони називають «в’язнями Кремля». Частину цих людей політичними в’язнями визнали також низка російських та міжнародних правозахисних організацій.