Г’юстон, четверте за величиною місто в Сполучених Штатах, істотно постраждало від урагану, який спричинив масштабні підтоплення та призвів до закриття порту і кількох заводів.
«Голос Америки» поспілкувався з членами української громади Г’юстона, щоб дізнатися, як їх торкнулося стихійне лихо та які настрої й очікування панують серед населення.
Люба Дуб, корінна мешканка Г’юстона, говорить, що ніколи ще не бачила подібного: «Вам здається, після цілодобового перегляду новин, що ви знаєте, що робити, якщо ураган вас зачепить. Але, якщо чесно, це надзвичайно напружений і емоційний час. Важко мислити раціонально».
Люба розповідає про родичів, які прокинулися серед води, що сягала щиколотки, і додає: «Ми будемо відновлюватися після цього роками».
Американець українського походження Джеймс Юрік був свідком ураганів «Еллісон» та «Айк», але «Гарві», за його словами, перевершив усі попередні: «Багато осель затоплені, установи зачинені. Працівники просто не можуть дістатися до роботи тому, що всі магістралі затоплені».
Анастасія Гукс живе у передмісті Г’юстона вже дев’ять років. Говорить, що до тропічних злив, коли вода заливає дороги і неможливо кудись виїхати, вже звикли, але те, що відбувається зараз – це щось «нереальне і сюрреалістичне». Спочатку сім’я, в якій троє маленьких дітей, планувала перебути стихію в рідній домівці, але коли чоловік не знайшов у магазинах генератора, було ухвалено рішення про евакуацію.
«Ми думали, що побудемо вихідні в батьків чоловіка і повернемося додому. Ніхто навіть не припускав, що вдарить саме так. І ось у суботу моя стрічка у Facebook складалася тільки з фото і відео того, як «Гарві» безжалісно наповнив вулиці, якими я зазвичай іду в магазин або в школу, водою. Фото друзів, домівки яких повністю затопило. Фото і відео того, як моїх друзів та сусідів рятують на човнах і вертольотах», – зазначає Анастасія Гукс.
Наталію Свейм та її сім’ю евакуювали перед тим, як їхній дім сильно затопило: «У понеділок моя дочка побачила човен на нашій вулиці, що евакуював місцевих мешканців. Я і гадки не мала, що через 10 хвилин ми залишимо наш будинок. Я, чоловік, моя 63-річна мати, діти віком 3 роки, 7 років і 20 років та наш собака. Ми повкидали в сумки, що змогли, і залишили все».
Друг чоловіка Наталії дав сім’ї своє авто, матраци і постіль. Про те, що вода ввійшла в дім, Наталія дізналася від сусідів, яких евакуювали пізніше. Затопило також усі сімейні автівки. «Зараз вода вже почала спадати, – говорить жінка, – хочемо подивитися, чи вже зовсім стекла, чи ще ні. Боюся заходити туди і бачити все це. Не знаю, з чого починати».
Вулиця, де розташований будинок Наталії Свейм
Світлана Ярмоленко-Реймер та Ірина Петровська-Марчіано – серед щасливчиків, чиї будинки не були затоплені, бо проживають у районі Houston Heights у височинній місцевості. Проте загроза підтоплення була в обох.
«У суботу ввечері вода підходила до будинку і почала заливатися у вхідні двері, – розповідає Світлана, – але я заліпила клейкою стрічкою і підклала рушники та килимки, і це допомогло. Після того вода більше не підіймалася так високо».
Вода підходила і близько до дому Ірини, але відійшла до проїжджої частини, коли дощ трохи зупинився.
У районі Houston Heights є електрика і вода, люди запаслися їжею та питною водою. Проте багато будинків затопило.
«Через групи у Facebook я знаю, що сусіди організовують «каравани» позашляховиків, аби відвезти речі, що їх жертвують місцеві жителі до головного пункту допомоги постраждалим у George R Brown Convention Center – ділиться Ірина. – Я особисто віддала підгузки для новонароджених, що залишилися в мене після моєї двомісячної донечки, та пакетики для заморожування грудного молока».
Світлана також розповідає про те, як згуртувалися члени української громади Г’юстона: «Українці постійно переписуються у Facebook і дізнаються про стан і безпеку інших. Також приймають у себе знайомих або направляють людей до інших міст: Остіна, Сан-Антоніо. Члени Українсько-американського культурного клубу Г’юстона надають домівки для тих, хто потребує притулку, дуже підтримують один одного. Мені писало багато людей і запитувало, чи потрібна допомога».
Місцева українська церква, незважаючи на те, що була оточена водою, відкрила двері храму і дому пастора для притулку тих, хто опинився в безвихідній ситуації.
Деякі люди неочікувано потрапили в пастку – хто у власній домівці, хто деінде.
«Мій будинок у безпеці, але оточений затопленими вулицями, і немає можливості дістатися туди або звідти, – говорить Анатолій Аракелов. – З моїми рідними усе гаразд, вони мають достатньо запасів їжі та води».
Сам Анатолій ночував у свого друга в центрі міста, а коли прокинувся вранці, все навколо будівлі було повністю вкрите водою: «З того часу я не можу нікуди піти. Я в безпеці на 23-му поверсі, очікуючи, коли ж це нарешті закінчиться».
У деяких оселях вода сягала півтора метра, розповідає Лариса Скейц. Її друзів евакуювали човном, і вони не знають, у якому стані зараз їхній дім. «Протягом останніх кількох днів ми не могли вийти з дому через те, що вулиці в районі були затоплені. Сьогодні дорогами вже можна їздити, але ми залишаємося вдома, щоб не перешкоджати рятувальним операціям».
Христина Балушка за півроку до цих подій запланувала поїздку в Україну, але її авіарейс був скасований напередодні. Дівчині пощастило змінити виліт на інше місто – Даллас, що за чотири години їзди від Г’юстона.
«У неділю ввечері було багато дощу та сильний вітер, і я ще ніколи не бачила природу в такій величі і водночас таку, що викликає жах, – зізнається Христина. – Мій будинок розташований на озері. За ніч вода піднялася на півметра, а за ранок понеділка – ще на 30 сантиметрів. Тож я прокинулася вранці в понеділок і вирушила в Даллас, навіть не знаючи, чи дороги відкриті. На своєму шляху я бачила найбільш драматичні картини того, як озера заливають автостраду. На щастя, я безпечно дісталася до аеропорту. Мій дім був у нормальному стані, коли я виїжджала, але не маю уявлення, що трапиться далі, оскільки залишається ще кілька днів дощу попереду».
Українці Г’юстона турбуються про тих, хто постраждав від стихії, і зберігають віру в краще.
«Я дуже люблю Техас, наших людей – вони всі з різних куточків землі, але допомагають один одному, забирають на своїх човнах потерпілих, відкривають будинки для тих, хто шукає притулку, – ділиться Анастасія Гукс. – Я бачу, які сильні техасці: навіть під час такого іспиту вони єдині та наповнені любов’ю одне до одного. Все мине, і ми відбудуємо все. Головне, що наш скарб у нашому серці».
Такої самої думки і Люба Дуб: «Ми живемо у чудовому, сильному місті, і разом ми його обов’язково відбудуємо!»
Нестор Топчій, художник і засновник проекту доступного житла HIVE у Г’юстоні, крім того, зазначає: «Ця катастрофа дає змогу погодитися з тим, що повені є особливістю ландшафту Г’юстона та що ми повинні працювати в гармонії з природою, щоб прийняти її неминучість і зміцнити народну архітектуру, яку можна підтримувати та розвивати. Старі методи, як, наприклад, будівництво з допомогою стовпів і балок, можна переглянути і створити щось нове, що робитиме Г’юстон унікальним, створить процвітання там, де існував конфлікт».