Далеко не завжди спроби гарантувати державну безпеку в Україні ґрунтуються на законі – Буткевич

Київ – Минулого тижня у «Борисполі» матір одного із медиків проекту реабілітації ветеранів «Серце воїна» не пропустили в Україну, куди вона прямувала з Нігерії, аби побачити маленького онука. Сказали: у жінки замало грошей, щоб жити у Києві два тижні, попри те, що син мав намір повністю її утримувати. Насправді, за словами активістів, приїхати в Україну – завдання непросте, і нав​іть отримання української візи може вилитись у гостросюжетну історію.

Право на дію | Наскільки Україна гостинна до іноземців?

Важко уявити пекло, через яке довелося пройти моїй мамі за ці 48 годин, написав у Facebook після інциденту в аеропорту лікар Шон Айо Тегбе.

«Схоже на те, що це не є винятковим явищем. Але оскільки більшість постраждалих не мають родичів і друзів, які б вимагали правосуддя, їхні історії не чують», – зауважив він.

Як розповів Радіо Свобода керівник проекту «Серце воїна» Роман Торговицький, матір Шона чомусь покликали з черги на паспортний контроль для додаткової перевірки і дійшли висновку, що у неї немає достатньо коштів для перебування в Україні.

«Увесь цей час Шону не повідомляли, що відбувається з його мамою, а тоді через кілька годин він випадково дізнався, що її депортували. Потім ми зв’язались із Держприкордонслужбою, і вони дуже швидко погодились прийняти матір Шона. Але виявилось, що вони її депортували, і вона сиділа у Стамбулі. І ми протягом двох годин, власне, разом із прикордонниками, намагалися дістатись до Turkish airlines, якими вона летіла, із проханням не садити її силоміць на літак до Нігерії. Але виявилось, що всі там до неї ставились, як до шматка м’яса, який депортували. Тобто, схоже, тепер виходить, що якщо людину депортують із країни, то у неї фактично немає ніяких прав, її просто беруть, як багаж, і відправляють у країну, з якої вона прибула», – каже активіст.

У цієї історії є продовження. Як зазначив Роман Торговицький, у четвер матері Шона купили ще один квиток із Нігерії, і незабаром вона повторить спробу провідати родину в Києві. Водночас активіст висловлює обурення цією вибірковою перевіркою, якої зазнала гостя у Борисполі.

«Я сам не громадянин України, я громадянин Америки, і за ці два з половиною роки, поки я займаюсь посттравматичним відновленням українських ветеранів, я літав до України разів п’ятнадцять, мабуть. І мене жодного разу не ніхто не питав, чи є у мене тисяча доларів, більше того – я жодного разу не бачив на тих рейсах, якими я літав, щоб когось висмикували із черги на паспортний контроль», – говорить він.

Радіо Свобода направило листи із проханням прокоментувати інцидент до Turkish airlines та Державної прикордонної служби і очікує на відповідь.

У міграційному законодавстві багато «дірок», які зазвичай закривають корупційні схеми – Логвиненко

Тим часом, як виявилось, отримати візу і потрапити в Україну навіть із метою туризму для громадян деяких інших країн – непроста справа. Мандрівник і письменник Богдан Логвиненко виступає із ініціативою #novisatoukraine. За цим хештегом у Facebook можна знайти різні історії. Остання – про австралійця, якого не пускали через контроль у «Борисполі», бо у нього не було роздрукованого бронювання з готелю.

«Скажімо, якщо людина хоче з Філіппін потрапити в Україну, вона має поїхати до В’єтнаму, місяць провести у В’єтнамі, тому що від моменту, коли вона здасть свій паспорт в консульство до моменту, коли вона його отримає, пройде приблизно місяць. У цей час людина не зможе повернутися додому, тому що без паспорта вона не зможе перетнути назад кордон В’єтнаму. Тому акція #novisatoukraine має на меті максимально лібералізувати цю процедуру. І ми, власне, були на кількох зустрічах в МЗС, ми вносили пропозиції і побажання щодо нових правил в’їзду до України», – розповідає Богдан Логвиненко і визнає, що за останній рік він бачить певні позитивні зрушення.

«Дещо, що за останній рік ухвалено, це, можливо, наші насправді напрацювання. Але, на жаль, не все, – каже він. – На жаль, досі залишається у правилах в’їзду і взагалі у нашому міграційному законодавстві багато «дірок», які зазвичай закривають корупційні схеми. Наприклад, надзвичайно складна процедура отримання візи, яку може вирішити якесь агентство. Наприклад, у Йорданії важко дуже отримати візу, але якщо ви робите її з агентством за півтори тисячі доларів, то візу в Україну ви отримуєте».

Ініціатива #novisatoukraine – логічно обґрунтована, і якісь зрушення дійсно є, але основної мети поки що не досягнуто, розповів Радіо Свобода Максим Буткевич, координатор проекту «Без кордонів», який займається якраз допомогою іноземцям, зокрема, шукачам притулку в Україні:

– Ціла низка країн, передовсім мова йде про Південно-Східну Азію, не просто виключена з туристичного потоку до України, там справді дуже важко отримати візу.

І частина з цих країн віднесена до так званих країн підвищеного міграційного ризику, що є часто нонсенсом: для багатьох з цих країн український життєвий рівень і побут з економічної точки зору – це щось, що вони вже давно залишили позаду.

Максим Буткевич

Але ми бачимо і зрушення в гірший бік. Особливо, звісно, мова йде про останні три з половиною роки: трагічна ситуація в країні, окупація частини територій і війна ще на частині території призвели до підвищеної уваги до питань національної безпеки. Але, на жаль, далеко не завжди спроби – у всякому разі, проголошені спроби – гарантувати національну безпеку ґрунтуються на законі.

Це – проблема, тому що або ми все-таки намагаємося будувати правову державу, або ми можемо свавільно цей закон порушувати.

Ми, скажімо, знаємо про те, що існують внутрішні документи, щонайменше один внутрішній документ Прикордонної служби, ще ухвалений 2014 року. Це – внутрішня телеграма, де мова йде про обмеження пересування на в’їзд через державний кордон України громадян Російської Федерації. І питання не в тому, чи можна це робити в умовах збройного конфлікту з Росією чи ні, а в тому, що це треба робити законно.

А те, як воно зараз робиться, це, фактично, відповідає визначенню дискримінації, яке міститься в українському законодавстві. Це межує з правопорушенням, а іноді й перетинає цю межу.

– Що таке ці країни підвищеного міграційного ризику?

– Як формується цей перелік країн підвищеного міграційного ризику, залишається досить відкритим питанням, тому що, скажімо, з 2014-го, якщо я не помиляюсь, року туди ж було включено Російську Федерацію, але ми розуміємо, що тут мова йде не про міграційний ризик, а про інші ризики, враховуючи події, які в нас розгорталися останні три роки.

Є ще один момент, про який не люблять говорити, але, на жаль, він є. Дуже часто «вихоплюють» людей для додаткових перевірок не лише за громадянством, але також і за зовнішністю. Тобто не можна казати, що це расизм, але такий, як його іноді називають, расовий або етнічний профайлінг існує в діяльності зокрема прикордонників, хоча й не лише.

– Що відбувається з людиною, якій відмовляють у в’їзді в Україну, або вирішують видворити?

– Якщо мова йде про аеропорти (тому що так само недопуск періодично відбувається часто і на наземних пунктах пропуску, зокрема – на залізничних або на автобусних), то людині мають пояснити причину недопуску, видати відповідний документ, тобто це має бути оформлено документально. Найчастіше, у переважній більшості випадків причин називають дві: або недостатнє фінансове забезпечення перебування в Україні, або невідповідність справжньої мети поїздки тій, про яку людина заявила – і про це ще можна окремо поговорити, як ця невідповідність встановлюється.

І потім ця людина має бути посаджена на перший літак у зворотному напрямку тієї авіакомпанії, якою вона прибула. Перший літак може бути, в залежності від напрямку, через кілька годин, може бути на наступний день, може бути через кілька днів. І весь цей час вона перебуває в транзитній зоні аеропорту, яка юридично не вважається територією України і технічно не пристосована для перебування там людей довше ніж кілька годин. Там немає місць для, скажімо, сну, для споживання їжі або немає доступу до безкоштовної питної води і ще багато чого.

– Якщо говорити про київські аеропорти, то там навіть доступу до свіжого повітря немає, ти там ніби в акваріумі.

– На жаль. Це сумна, але цікава юридична колізія, тому що, з одного боку, начебто людину ніхто не затримує, її просто не допустили на територію, але вона опиняється в замкненому приміщенні, з якого вийти вона не може, окрім як в одному напрямку.

І в принципі, якщо це триває понад певний період часу, то цілком може розглядатись як незаконне позбавлення волі. І в принципі, у міжнародній практиці були прецедентні рішення Європейського суду з прав людини, який саме так це й розглядав.

Ну а далі може відбутися ще гірша річ. Якщо мова йде про те, що людина прибула з пересадкою, як жінка, про яку йшлося в цьому інциденті (вона летіла з Нігерії через Стамбул), то може відбутися «ланцюгова депортація», як її іноді називають. Тобто, видворена в Стамбул, ця жінка автоматично потрапляла на рейс до Лагоса, до Нігерії. Їй просто не видавали документи, поки вона не опинилася на борту літака до Нігерії.

А якщо ж ця людина це не просто турист або людина, яка їде до родичів, а, скажімо, шукач притулку, людина, яка попросила про захист від переслідувань у своїй країні, прилетівши сюди, то унаслідок такої ланцюгової депортації вона може опинитися там, звідки вона тікала, і тоді це може мати просто трагічні наслідки.

В ефірі програми «Ранкова Свобода» речник міграційної служби Сергій Гунько говорив про результати спільної роботи із прикордонниками та іншими силовими відомствами проти порушень міграційного законодавства: «Тільки за серпень місяць завдяки спільним діям, в тому числі – з Прикордонною службою, із Національною поліцією, виявлено близько тисячі сто порушників міграційного законодавства: або це прострочена віза, або це просто незаконне перебування на території України, або це прострочений 90-денний строк, або це порушення правил перебування».

Сергій Гунько

– У Міністерстві внутрішніх справ раніше повідомляли, із 13 липня цього року вони запровадили операцію «Мігрант», яка має на меті виявляти людей, які незаконно перебувають на території України. Сергій Гунько не уточнював, йдеться про результати саме цієї операції чи це якісь загальні результати, але я все одно просила б вас прокоментувати ці цифри. Як ви їх оцінюєте?

– Щодо операції «Мігрант»: ми намагаємося за нею стежити і зараз, скажімо, готуємо кілька запитів на отримання інформації щодо її результатів, тому що поки що в загальному доступі є загальні дуже цифри – скільки було перевірено, скільки виявлено правопорушників і скільком пред’явлено підозру, повідомлено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень і скількох депортовано.

По Києву, скажімо, ті цифри, які мені зустрічалися останніми днями, чесно кажучи, не вражають. Там мова йде про видворення трьох людей з території України. Для операції, яка тривала понад місяць в столиці України, чесно кажучи, виглядає, як стрілянина з гармати по горобцях.

Але проблема для нас з цією операцією – а вона ж, звісно, проводиться не вперше, вона щорічна, на ній іноді зосереджують увагу і роблять піар, іноді намагаються провести тихо – ми дуже часто не бачимо не просто раціональних підстав, чому це робити, ми бачимо, які це небезпеки може нести з собою.

Майже щороку ми знаємо про операцію «Мігрант», тому що шукачі притулку, які намагаються отримати статус біженців в Україні, повідомляють нам про неї, тому що їх затримують на вулиці, або на вокзалі, або на вході в метро для перевірки документів. Найчастіше єдиною підставою для подібного затримання є їхня зовнішність. Тобто колір шкіри, розріз очей, якась стереотипізована середньоазійська зовнішність або подібна. Це якраз те, що називають етнічним профайлінгом.

А в деяких випадках вони, фактично, опиняються на межі видворення. І це теж проблема, тому що якраз це те, що називають дискримінацією. Не можна за зовнішністю судити про злочинність або не злочинність людини, і тим більше застосовувати вибірковий підхід до неї. Але це теж є.

– Як ви загалом оцінюєте перебіг процесів, які зараз відбуваються в Україні щодо шукачів притулку?

– Ще 2014 року організації, які опікуються шукачами притулку і біженцями, говорили про необхідність реформи системи притулку в Україні, щоб ухвалення рішень про те, кому надавати захист, а кому – ні, було прозорим, щоб була адекватна незалежна апеляційна інстанція, якщо йдеться про відмови, і щоб ті люди, які шукають притулок, були більш захищеними від іноді свавільних, іноді – просто непрофесійних рішень, які можуть просто поламати їхні долі.

На жаль, такої реформи не сталося, і у нас є у Європі досвід кращих практик, передовсім мова йде зазвичай про країни північної Європи, там є чому повчитись і що запозичити. Зараз мова не йде про соціальне забезпечення біженців: ми розуміємо, коли нам кажуть про нестачу грошей у бюджеті, що, можливо, до рівня Скандинавії нам ще дуже далеко. Але мова йде про процедуру юридичного ухвалення рішень про захист. Але схоже, вважають, що ця реформа – не на часі.

– Якщо людину не пускають в Україну або намагаються видворити з України, то які вона має механізми захисту? Куди їй звертатись?

– Якщо йдеться про видворення з території України, то таке рішення можна оскаржити у суді, але для цього треба мати відповідні, передовсім, знання законодавства України та адекватну юридичну допомогу. Система безоплатної правової допомоги поширюється не лише на громадян України, а й на іноземних громадян та осіб без громадянства, але часто незнання або відсутність перекладача заважають людині скористатись цим правом.

Якщо ж людину не допущено і вона не може в’їхати, то вона може оскаржити це рішення у керівника прикордонного загону або також у суді, але як вона це зробить із-за кордону. Тут потрібно, щоб у людини заздалегідь була в Україні довірена особа, адвокат, який подасть тут до суду. І тому навіть якщо недопущена особа вважає, що з нею вчинили несправедливо, переважна більшість рішень залишаються неоскарженими.

Окрім того, у нас є поодинокі, але кричущі випадки, коли мова йде про фізичне видворення з України – із порушеннями від самого початку. Якщо ця людина – вразлива, тобто це біженець або шукач притулку, то це може закінчитись трагедією.

Восени минулого року була гучна справа про громадянку Російської Федерації Амінат Бабаєву, яку фізично видворили, наскільки нам відомо, співробітники СБУ з Харківської області в Росію, де їй загрожувала небезпека.

Цього року дивна і страшна історія трапилася із Володимиром Єгоровим, опозиціонером із Російської Федерації, який був видворений так само із Чернігівської області людьми, які назвалися співробітниками СБУ, хоче чернігівське управління спецслужби це заперечує, і зараз він перебуває в ув’язненні в Росії (під арештом – ред.) за звинуваченнями в екстремізмі.

Кожен такий випадок має бути розслідуваний, винні мають бути притягнуті до відповідальності, але ми не знаємо про жоден випадок подібного розслідування або подібного притягнення. А це означає, що подібні випадки будуть повторюватись.