Інформація про побиття в’язнів Одеського СІЗО, що з’явилася після вбивства однієї зі співробітниць, не дивує правоохоронців. Голова правління Української гельсінської спілки Олександр Павліченко зауважує, що жорстоке поводження з в’язнями – поширена практика в українських місцях позбавлення волі. А активіст Вадим Правдивий вказує на те, що адміністрація пенітенціарних закладів часто змушена залучати самих в’язнів до підтримання «порядку».
– Ув’язнені в Одеському СІЗО кажуть, їх вишиковували в коридорах, декого били палицями-кийками. Наскільки це типовий випадок для української пенітенціарної системи?
Олександр Павліченко: Практика побиття є не новою для України. Ми (правозахисники – ред.) не заходимо в слідчі ізолятори, ми заходимо в виправні заклади, де перебувають вже засуджені за вироком. Під час відвідин ми неодноразово зустрічали такі випадки, і практично жодного разу не вдалось довести до логічного завершення покарання тих, хто вчиняв такі дії.
Засуджені перебувають в досить вразливому стані, вони відмовляються від показань і йдуть на угоду з адміністрацієюОлександр Павліченко
В нас були досить гучні справи, пов’язані з такими колоніями, як 55-та Бердянська колонія, 70-та Бердичівська колонія, 58-ма Замкова колонія, де були побиті групи засуджених, ми мали засвідчені докази: були представлені побиті спини, там були набагато жорстокіші побої. В результаті тиску, в результаті того, що засуджені перебувають в досить вразливому стані, вони відмовляються від показань і йдуть на угоду з адміністрацією, яка обіцяє або менше тиску, або зменшити термін покарання через умовно-дострокове звільнення.
На жаль, хоча ця практика є зафіксована, вона не є подолана. І цей останній випадок в Одеському СІЗО є тому підтвердженням.
Вадим Правдивий: Коли Комітет із запобігання катуванням приїздив туди (до Одеського СІЗО – ред.) у 2016 році, він спостерігав дуже багато цікавих моментів, які стосуються всієї нашої тюремної системи. Доповідь його було опубліковано буквально два місяці тому, і комітет дуже чітко окреслив проблеми, які вже тоді існували в Одеському СІЗО і рано чи пізно мали призвести до вибуху. Зокрема, йшлося про те, що, наприклад, адміністрація, аби підтримувати порядок серед в’язнів, покладалася на представників тюремної ієрархії. Тобто влада, по суті, використовує так званих «блатних», щоб підтримувати порядок, тримати інших в’язнів у страху, залякувати.
З чим це пов’язано? Половина установи некомплектна: половини персоналу, який має гарантувати безпеку та працювати з в’язнями, просто немає. Фізично це буде дуже складно змінити, навіть, якщо відійти від цього підходу.
– Що керівництво натомість могло пропонувати в’язням, які, як Ви стверджуєте, могли «допомагати»?
Вадим Правдивий: Навіть в Київському слідчому ізоляторі і в інших весь час доводиться чути, в тому числі і від в’язнів, що от ви потрапляєте в камеру, особливо, якщо не дотримуєтесь якихось злочинних традицій, до вас приходять в камеру і кажуть: ділись або давай гроші, щоб ти міг тут спокійно жити. Ну і ці гроші, відповідно, діляться між цими представниками так званої адміністрації.
Якщо не дотримуєтесь якихось злочинних традицій, до вас приходять в камеру і кажуть: ділись або давай гроші, щоб ти міг тут спокійно житиВадим Правдивий
Я нещодавно спілкувався з одним правозахисником, який сам відбував покарання і, відповідно, в слідчому ізоляторі був. Він каже: коли до мене прийшли ці люди, я зрозумів, що не можу зробити нічого іншого, окрім як «вскритися», тобто порізати собі вени. Тільки таким чином він уник конфлікту із цими людьми. По суті, це узаконений бандитизм, який викрити неможливо.
– Чи є в Україні державна політика щодо пенітенціарної системи? Чи потрібна? Яка саме?
Олександр Павліченко: Функціонує здебільшого та, колишня державна пенітенціарна служба, ДПСУ, що була офіційно скасована минулого року, весь той апарат, механізм системи управління – просто відбувається адміністративне перебудування згори.
Власне, до цього і йшло, починаючи з 1995-го року, коли служба була виведена зі складу МВС, щоб відбулась так звана цивілізація.
Дуже багато залежить від того, хто є очільником, як формується атмосфера в кожному із цих закладів виконання покарань або закладів утримання в місцях несвободи. Це, мабуть, питання номер один: як зробити так, щоб там працювали нормальні стандарти.
– Керівників пенітенціарної системи України потрібно оновити на основі прозорого конкурсу, заявляє генпрокурор Юрій Луценко. Як ви оцінюєте саму ідею та реалістичність її втілення?
Олександр Павліченко:
Має бути вироблена якась процедура, яка б передбачала унеможливлення потрапляння на такі посади тих, хто вже має негативну характеристикуОлександр Павліченко
. Ми об’їздили досить багато колоній, маємо паспорти та портрети конкретних керівників, які дійсно на місці працюють, і тих, хто в жодному випадку не повинен працювати або навіть повинен перебувати, так би мовити, по інший бік, вчинивши злочин. А вони продовжують очолювати адміністрації, перебувати на посадах начальників виправних закладів.
Треба, щоб був якийсь момент, коли ця інформація про негативну сторону діяльності цієї особи впливатиме на те, щоб ця особа жодним чином не була обрана і призначена на цю посаду. Має бути вироблений механізм конкурсного відбору.
Тут не повинно бути суб’ктивного підходу, тут має бути чітка оцінка на підставі фактів, на підставі конкретних випадків.
– Що треба зробити, щоб переломити ситуацію?
Олександр Павліченко: Має бути належний відтренований штат адміністрації, він повинен бути чітко розділений від співпраці з цим же «блатним» світом, про який Вадим Правдивий говорив, що це має місце.
Оцей контроль і встановлення так званих «кримінальних порядків», які панують там і іноді стоять навіть вище, ніж норми, визначені правилами внутрішнього порядку – через це там з’являються кошти, недозволені мобільні телефони й інші заборонені предмети.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі