Про те, як низка ветеранів американських спецслужб ставить під сумнів правдивість тверджень про втручання Росії в американські вибори, пише Леонід Бершидський у виданні Bloomberg. Тим часом Європейська служба зовнішньополітичної діяльності опублікувала детальну хронологію і пояснення, чому і як накладалися на Росію санкції ЄС. А німецька преса нині далі порушує тему заяв щодо Росії та Криму, зроблених лідером Вільної демократичної партії Німеччини Крістіаном Лінднером.
Чому деякі американські розвідники не вірять в «історії щодо втручання росіян», а докази, що мають на меті розвінчати розповіді про хакерське втручання у вибори, мали б привернути більше уваги – про це пише у своєму блозі на сайті Bloomberg коментатор цього агентства Леонід Бершидський, журналіст із Росії.
Він розповідає, що організація «Професійні розвідники-ветерани за здоровий глузд» (VIPS) вивчає нині поширені думки про те, що минулорічні витоки файлів із сервера Національного комітету Демократичної партії (DNC) виникли в результаті дії російських хакерів – таку оцінку «з високою впевненістю» дали в січні спецслужби США. «Водночас колишні розвідники виявили й докази зворотного», – пише він, розповідаючи про одну з версій цих аналітиків. Після того, як засновник і власник сайту WikiLeaks Джуліан Ассанж оголосив 12 червня 2016 року про свій намір опублікувати електронне листування, що має стосунок до Гілларі Клінтон, Національний комітет Демократичної партії, за цим припущенням, почав поспішно фабрикувати докази того, що його поштові сервери були зламані російськими хакерами з метою звести нанівець важливість викриттів, опублікованих на WikiLeaks. Відповідно до теорії розвідників-ветеранів, демократи скористалися послугами «онлайн-діяча» Guccifer 2.0 для оприлюднення даних, головним чином, нешкідливих для Комітету. Згодом хакера Guccifer 2.0 умовно «пов’язали» з Росією, бо в його файлах були виявлені російські метадані, і він використовував російську віртуальну приватну мережу.
Надаючи деталі розслідувань розвідників-ветеранів, Бершидський пише: варто сподіватися, що численні розслідування зв’язків Трампа з Росією ґрунтуються на переконливих доказах, а не просто на припущеннях. Але оскільки на даний момент ці розслідування не є прозорими, єдиний спосіб переконатися в тому, що вони, як і раніше, зосереджені на технічних аспектах хакерських атак і «зливу інформації», які, ймовірно здійснили росіяни, – це представити громадськості і наявні докази, і дані протилежного змісту, які могли б їх спростувати.
Минулого року громадськість Америки не надто вірила словам Клінтон, яка стверджувала, що «це зробили росіяни», і вона програла вибори. Щоправда, нині багато американців у це повірили і вхопилися за цю ідею. «Можливо, це серйозна помилка, що може призвести до небезпечних наслідків. Здійснюючи цю помилку, ми так і не зможемо визнати, що перемога Дональда Трампа була виключно американським феноменом, а не результатом діяльності росіян. Авторитарні режими, подібні до путінського, раз за разом використовують зовнішніх ворогів, щоб приховати наявні в країні розбіжності й відвернути увагу громадськості від внутрішніх проблем. Але в країні, де діє демократія, така тактика спрацювати не повинна», – резюмує автор блогу, журналіст із Росії.
Детальну й пізнавальну історію того, як, починаючи від березня 2014 року, Європейський союз поступово впроваджує та поновлює санкції щодо Росії, опублікував сайт Європейської служби зовнішніх дій. Як пояснюють експерти цієї головної дипломатичної служби ЄС, ці заходи застосовуються у відповідь на незаконну анексію Росією українського Криму і навмисну дестабілізацію сходу України.
ЄС пояснює, що в його арсеналі є різноманітні різновиди обмежувальних заходів: зокрема дипломатичні, санкції щодо фізичних осіб, які включають заморожування активів і обмеження пересувань, накладення ембарго на економічні відносини з Кримом і Севастополем, галузево-економічні санкції й, нарешті, обмеження економічного співробітництва.
Довгий список дипломатичних кроків починається тим, як у 2014 році був скасований саміт ЄС – Росія, а країни-члени ЄС ухвалили рішення не проводити регулярних двосторонніх зустрічей з представниками Москви на найвищому рівні. У той же час були припинені двосторонні переговори між ЄС і Росією з візових питань і нової угоди про відносини, а замість саміту «Групи восьми» в Сочі відбувся саміт «Групи семи» 4 і 5 червня 2014 року в Брюсселі. «Відтоді зустрічі проходять у форматі «Групи семи», – пише європейська дипломатична служба.
Водночас початок історії відкритої російської агресії в Україні був позначений тим, що країни ЄС також підтримали припинення переговорів про вступ Росії до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та Міжнародного енергетичного агентства.
Іншим вагомим кроком у політиці санкційного тиску на Кремль, як пояснює Європейська служба зовнішніх дій, стали індивідуальні обмежувальні заходи, які наразі поширюються на 153 особи і 40 організацій. Їхні активи підпадають під заморожування, а поїздки на територію Шенгенського простору заборонені. Все це «внаслідок їхніх дій, що підривають територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України». Ці заходи були впроваджені в березні 2014 року. Останній раз термін їхньої чинності продовжувався в березні – до 15 вересня 2017 року.
Євросоюз зокрема нагадує, що іншим великим способом тиску на Росію стали економічні санкції, які послідовно продовжувалися кожні 6 місяців – 1 липня 2016-го, 19 грудня 2016-го і 28 червня 2017 року. «Щоразу це відбувалося після оцінки ходу реалізації Мінських угод, і на даний момент економічні санкції діють до 31 січня 2018 року», – пише сайт, зазначаючи, що автором цієї хронології та пояснень є представництво ЄС у Росії. Ці санкції включають обмеження доступу до первинного та вторинного ринків капіталу ЄС для певних російських банків і компаній, впровадження заборони на експорт і імпорт у сфері торгівлі зброєю, заборону на експорт товарів подвійного призначення для використання у військових цілях або для армії Росії, обмеження доступу Росії до певних секретних технологій та послуг, які можуть бути використані для розвідки й видобутку нафти.
Після довгої хронології санкціонування Росії дипломатична служба ЄС також пояснила, як відбувається ухвалення і за яких умов може бути здійснений перегляд європейських санкцій.
Німецька преса продовжує обговорення заяв голови Вільної демократичної партії Німеччини Крістіана Лінднера щодо того, що ЄС слід поліпшити відносини з Москвою, погодившись на те, що анексія Криму Росією має вважатися довготерміновим тимчасовим станом.
Український посол у Німеччині Андрій Мельник в інтерв’ю газеті Der Tagesspiegel рішуче засудив заяви німецького політика щодо українського Криму.
Газета наводить слова дипломата: «У той час, коли Путін іще агресивніше продовжує свою криваву війну на сході України з багатьма новими жертвами і розтоптує права людини в Криму, всі поспішливі спроби відразу задовольнити лідерів Кремля чи йти їм на односторонні поступки є абсолютно контрпродуктивними й цілком неефективними».
При цьому Андрій Мельник дав зрозуміти, що очікує від Крістіана Лінднера публічної відмови від його «кримського виступу».
За словами українського посла в Берліні, у нього та Лінднера на 7 вересня запланована особиста зустріч, у перебігу якої вони будуть обговорювати анексію Криму й те, що лідер ВДП повинен розуміти, що його заяви «принесли йому більше супротивників, ніж прихильників, навіть у лавах його власної партії, пояснив дипломат. Він додав, що ні український уряд, ні громадяни України не поділяють думки німецького політика, нібито швидка реінтеграція Криму до України неможлива. «Якщо Захід збереже єдність і продовжуватиме нарощувати тиск на Москву, возз’єднання півострова з Україною видається реалістичним навіть у недалекому майбутньому», – підсумовує посол.