Дослідження сталінського терору і справа Дмитрієва: погляд з України

Київ – 80 років тому в урочищі Сандармох, що в Карелії, почалися масові розстріли, які пізніше стали відомі як Великий терор. В карельських лісах лежить цвіт української культури початку ХХ століття. Його назвали «Розстріляним відродженням». Ці події раніше українські та російські правозахисники та історики відзначали разом. Але останніми роками ситуація докорінно змінилася. Радянський диктатор Йосип Сталін, який дав старт цим масовим вбивствам, нині в Росії очолив рейтинг найбільш видатних людей всіх часів і народів. При цьому майже половина росіян вважають, що сталінські репресії були «необхідними», – такі результати опитування оприлюднили соціологи російського аналітичного центру Юрія Левади. І на цьому тлі відбувається переслідування російського історика Юрія Дмитрієва, який знайшов ті масові поховання та оприлюднив імена жертв політичного терору у СРСР.

Російський вчений Юрій Дмитрієв, який десятиліттями досліджував імена і місця поховань жертв радянських політичних репресій – такі як Сандармох, Соловки та інші, – нині сам опинився на лаві підсудних. Як кажуть його нечисленні російські соратники, проти нього сфабриковано одне з найогидніших звинувачень – йому приписують виготовлення і розповсюдження фотографій порнографічного характеру.

У разі, якщо Дмитрієв буде засуджений, про дослідження репресій часів СРСР у Росії можна забути, як і про співпрацю російських та українських науковців у цій сфері, визнають у Києві. Українські урядовці, науковці та правозахисники також виступили на захист Дмитрієва.

Російський історик Юрій Дмитрієв

«Привід для арешту пана Дмитрієва змушує згадати практику КДБ, який мав звичку «шити» дисидентам кримінальні статті, зокрема, В’ячеславу Чорноволу інкримінували зґвалтування, а Зиновію Антонюку – «дармоїдство», попередньо не даючи йому жодної можливості влаштуватися хоч на якусь роботу. Ситуація навколо Юрія Дмитрієва є яскравим свідченням того, що в сучасній Росії справді повертаються до практики сталінських і брєжнєвських часів із тотальним беззаконням і тероризуванням власних громадян», – йдеться у заяві українських істориків, урядовців, парламентарів та правозахисників.

Автори наголосили: для українців постать Дмитрієва має особливе значення, адже саме він віднайшов поховання жертв розстрілів у Сандармоху, де у 1937 році співробітники НКВС розстріляли більш ніж тисячу представників української культурної еліти – Миколу Куліша, Леся Курбаса, Антона Крушельницького з двома синами, Миколу Зерова, Валер’яна Поліщука, Мирослава Ірчана, Григорія Епіка та інших. Довгий час їхнє місце захоронення було невідоме, і тільки у 1998 році Юрій Дмитрієв розшукав братську могилу української модерної культури, зазначають українські інтелектуали.

Дмитрієв – один з небагатьох російських вчених, хто не зрадив своїй справі та не став на бік «офіційної» науки, а останніх – абсолютна більшість, зауважує історик, викладач Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв. За його словами, за умов панування у сучасній Росії тоталітарної ідеології, об’єктивні наукові дослідження на кшталт тих, що їх проводив Дмитрієв, неможливі.

«Сучасна російська держава – це типовий продукт неосталінізму з фактичним відновленням репресивної машини. Нинішній російський президент, чи то цар, або ж вождь сформувався як особистість у структурі, яка спочатку називалась ЧК, потім ВЧК, а далі йменувалось ОГПУ, НКВС, КДБ і нарешті – ФСБ. І на сьогодні ця структура у Росії фактично є керівною і спрямовуючою силою, як колись КПРС. До речі, це унікальний випадок та експеримент: вперше в історії всю владу у державі узурпували спецслужби», – пояснює Лоєсв в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Відтак, вести дослідження, які критикують репресії з боку цієї панівної структури за часів Леніна, Сталіна або Брежнєва – нереально, адже Росія взяла курс на героїзацію цих періодів своєї історії, каже Лосєв. До того ж, він радить не забувати і схильність російської інтелігенції прислуговуватись владі, відповідно до її «генеральної лінії».

В’їзд на Соловки українським науковцям фактично заборонено – історик

Лосєв також нагадує, що Росія заборонила дослідження масових поховань жертв політичних репресій на території, де і відбувались масові розстріли. Цю інформацію в ефірі Радіо Свобода підтвердив голова громадської організації «Соловецьке братство» Георгій Лук’янчук.

За його словами, українські дослідники були змушені відмовитись від відвідин Соловків з міркувань безпеки, каже він.

«В Карелії була прикра ситуація, коли автобус зупинили і почали обшук – із собаками, з усім. Сказали – «ви везете наркотики». Довго шукали, але нічого не знайшли. Добре, що всі були попереджені, кишені зашиті, щоб нічого не могли підкинути», – згадує Лук’янчук.

ФСБ закрила доступ до своїх архівів не лише для іноземців. А і для громадян Росії, серед іншого, вхід заборонено і родинам жертв політичних репресій 1930-х років. Так, москвич Сергій Прудовський почав досліджувати історію сталінських репресій з вивчення історії свого діда, який у сталінську добу завідував земельними справами у місті Харбін. Як розповів Прудовський, так звана «харбінська справа» тим чи іншим чином спричинила масові репресії на Далекому Сході, її жертвами стали, за різними підрахунками, від 30 до понад 50 тисяч осіб.

«Мій дід потрапив на лаву підсудних весною 1941 року. Отримав вирок – 15 років таборів, відсидів майже весь цей час. Після діда у родині залишилось два його зошити, з іменами і прізвищами його товаришів по нещастю, зі спогадами про табори та посиланнями на окремі розпорядження тодішніх спецслужб СРСР, за якими карали людей. Мені в архіві ФСБ відмовились надавати відповідну інформацію, лише через суд я дізнався, що багато справ 1918-1991 років досі засекречені. Ба більше – термін їх секретності подовжено до 2040-х років», – каже росіянину розмові з Радіо Свобода.

Тим не менше, Прудовський продовжує свої дослідження, в архіві СБУ знайшлись потрібні документи, тож пан Сергій працював у Києві, щоб з часом дослідити не лише історію родини, а й створити літопис жертв «харбінської справи».

Політолог, публіцист Ольга Курносова, яка була змушена виїхати з Росії через переслідування з боку ФСБ і нині мешкає в Україні, зазначає: у Росії замовчують період, пов’язаний з політичним терором Леніна-Сталіна, та воліють не згадувати добу Брежнєва з арештами дисидентів і розгоном Гельсінської групи з прав людини. Адже масові арешти і вбивства (розстріли) на теренах СРСР проводили працівники спецслужб за вказівкою Кремля – фактично, діди і батьки нинішніх російських високопосадовців, включаючи президента Володимира Путіна.

Ольга Курносова

«Сучасна Росія – це автократія з окремими елементами диктатури. Неможливо говорити за такого державного устрою про масовий терор часів Сталіна, за це можна поплатитися свободою, як у випадку з Юрієм Дмитрієвим. Адже Кремль напоготові: при потребі, розгорнути новий ГУЛАГ не так вже і складно. А ще однієї «спіралі» таких репресій Росія просто не витримає, бодай з огляду на демографічну ситуацію. Але я все-таки вірю, що рано чи пізно, але Росія повернеться у нормальне, цивілізоване русло свого історичного розвитку. І тоді ми повернемось до історії і зможемо згадати жертв політичних репресій, яких було вбито», – каже Курносова у розмові з Радіо Свобода.

Маргіналізація історичної науки у Росії позбавляє росіян співпраці з українськими колегами – Палій

Наукову співпрацю українських та російських істориків фактично унеможливлює і той факт, що вчені у Росії позбавлені доступу до джерел інформації, чи то досліджень, каже київський історик і публіцист Олександр Палій. На сьогодні, у Росії знову закриті ті архіви спецслужб та спецфонди, де можна було вивчати матеріали, та які було відкрито для науковців у 1990-ті роки. Фактично, у Росії вчені не мають доступу до реальної історичної інформації, збираючи її спорадично, що також не сприяє співпраці українських науковців із росіянами, ба більше – Москва маргіналізує історичну науку, міркує експерт.

Олександр Палій

«Тому в цьому науковому напрямку вони (вчені – ред.) не можуть стати у пригоді українським історикам. Якісь деталі можуть, справді, бути нам цікаві, але ж фундаментального доступу до російських архівів вчені не мають. Це означає також, що російські історики на сьогоднішній день у Росії є «маргіналами», по суті. Владі їхня праця не потрібна», – зазначив Палій.

За його словами, нині помітний разючий контраст між Росією та Україною: доки у Російській Федерації закривають архіви і згортають дослідження історії доби політичних репресій і терору, викреслюють імена їхніх жертв з підручників – українці продовжують дослідження, поповнюючи мартирологи Сандармоху та Соловків новими іменами й

У Києві провели панахиду за жертвами «Розстріляного відродження» (відео)