​Пішов на схід неповнолітнім, приховавши вік, а загинув, коли їхав підписувати контракт – мати загиблого воїна

Віра Курико

Георгій Тороповський, 18-річний боєць 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» загинув, коли повертався з ротації потягом «Київ-Дніпропетровськ» 17 вересня 2014 року. Був активістом Майдану, приховавши вік, пішов добровольцем на схід. Одну з вулиць Києва перейменували на честь хлопця у 2016 році. 22 липня на фасаді будинку №49/5 цієї вулиці відкрили меморіальну дошку. Однак мати третій рік не може отримати для сина статусу учасника бойових дій: хлопець не встиг підписати контракт та загинув поза зоною бойових дій.

Утеча на Майдан

«Оце було його місце, – поки мати Георгія виходить з кухні, рідна тітка Наталя показує на стілець, приставлений до столу. Перед ним – тарілка, у ній – цукерки та печиво. – Такою балакучою дитиною був, ото йдемо з ним, а він розказує, розказує. Я йому: «Жоро, перестань, бо голова болить від тебе»... – Наталя усміхається, сліз не ховає. – Розумієте, я ж думала, що він житиме вічно».

Георгій подзвонив матері Тетяні 22 січня 2014 року близько 16-ї години, у той час у Києві тривала Революція гідності. Сказав, що має на певний час піти. Тетяна просила зачекати на неї. Упіймала сина біля будинку. У руках тримав пакет, на ногах – захисні щитки для тренувань з тхеквондо.

«Я запитала, куди він, а він опустив очі, щось нечітко говорив, уникав відповіді, бо не хотів брехати. Я просила його піти в дім, але він стояв на своєму. А тоді просто побіг», – згадує мати Георгія Тетяна Тороповська.

Увечері мати знайшла записку. Син пояснював, що не міг вчинити інакше, що там – також чиїсь діти й за них теж хвилюються батьки: «Не злись, я думаю, ти мене зрозумієш. Аж руки тремтять...». Мати продовжує: 22 січня 2014-го написав: «повернуся завтра», а повернувся 5 березня. Йому було 17 років. Хлопець утік на Майдан.

Приховував свій вік

«Жора був великим вигадником. Якщо глянути його фото з Майдану, з АТО, то видно, що молодий, але не скажеш, що й вісімнадцяти не було», – розповідає жінка.

Тетяна посміхається: пішов з дому все ж дитиною, але коли вона вперше прийшла на Майдан і побачила його з засмаленим обличчям серед всіх тих бочок, у касці, військовому бушлаті, не впізнала.

– Це – ваш чоловік? – запитала жінка, що стояла поруч.

– Це – мій син.

Тетяна згадує: коли закінчилася активна фаза майдану, син організував «Залізну сотню». У середині березня 2014 року сказав, що йде до «Правого сектору», вкінці місяця виїжджає до тренувального табору «Десна» на Чернігівщині.

«Я бачила його поведінку. Він був організований, спланований. Людина, у якої була мета, ідея, позиція, позиція захищати Україну. Я знала, що син не робить нічого поганого, то як було тримати його вдома? Його розмови, погляди, здатність переконувати людей говорять, що він не був дитиною», – пригадує Тетяна.

Георгій усюди розповідав різні вигадані історії про себе. Казав, що «навчався у військовому училищі», тому в нього така стратегія, тому знає військову техніку. Тоді говорив, що «вчився в університеті» – то йому 22, то 24 роки, каже мати.

На схід поїхав неповнолітнім добровольцем

У тренувальному таборі «Десни» збрехав, що паспорт згорів в Українському домі, зараз – не до відновлення. Тоді були початки, потрібні були люди, деталями ніхто не поцікавився.

«У травні просто сказав мені, що їде на схід. Про те, що ще вкінці квітня бував під Слов'янськом, дізналася постфактум», – розповідає жінка.

Ще неповнолітнім уперше потрапив до госпіталю, тому вигадав рік народження: «То була середина липня – бій під Маринівкою. Син супроводжував колону, потрапив у засаду. Я поїхала до нього. Лікар сказав, що такі хлопці в госпіталі не затримуються на довго. Так і сталося: підлікувався, забрав виписку й одразу втік. Додому не приїхав».

У Тетяни в руках – документи, значна частина з них – свідчення побратимів. Сина, каже, згадують в Іловайську, Савур-Могилі, Амвросіївці, Карлівці, Шахтарському: «У середині червня він зі своїми був в Іловайську. У самому «котлі» не були, а забезпечували вихід військ», – розповідає Тетяна і додає, що хлопець повернувся додому розгублений, мало говорив. Про те, що приїде додому, матір не попередив. Увечері подзвонив у двері й, найперше, вибачився, що втратив усі речі.

Свідчення про участь у боях

​

Загинув у поїзді дорогою до військкомату

Георгій з побратимами приєднався до 40-го батальйону «Кривбасу» як добровольчий загін. Після подій в Іловайську Георгій приїхав додому й сказав, що їх загін можуть розглядати як «незаконне бандформування», тому вони мають підписати офіційний контракт. Хлопець уже був повнолітнім.

«Приїхав 8 вересня, – мати простягає довідки з лікарень. – 9-го, 10-го, 11-го ми проходили з ним медкомісію, допомагали оформлювати документи. Дніпропетровський військкомат ще робив запит на судимість через прикликання на військову службу. Уже готувалися документи для підписання контракту».

У нічний потяг «Київ-Дніпропетровськ» 16 вересня 2014 року, додає мати, Георгій сів з усіма документами, їхав підписувати контракт: «Їхав у військовій формі. На ній – нашивки «Кривбас», «Збройні сили України». Шеврон «Правий Сектор» – у кишені».

Під ранок мати дізналася, що її сина більше немає серед живих – його тіло знайшли на півдорозі, біля колій. У січні 2015 року справу закрили, довівши, що то був нещасний випадок. Але в матері залишаються питання.

«Якщо він загинув 17 вересня, то чому тільки в середині грудня була зроблена експертиза? Список пасажирів мені дали лише вкінці листопада. У Жори була камера GoPro, вона зафіксувала обличчя трьох пасажирів, які їхали з ним», – говорить Тетяна й додає, що запитувала, чи можна ідентифікувати обличчя. Відповіді не отримала.

Докази участі у бойових діях є, але нема «законодавства»

Командування 40-го батальйону дало матері довідку про безпосередню участь сина у бойових діях. Мати звернулася до депутата Сергія Міщенка з проханням допомогти отримати для сина статус учасника бойових дій. Депутат зробив офіційний запит до Міністерства соціальної політики та Міністерства оборони. Відповіді, каже мати, однакові – немає законодавчої бази.

Я вимагаю від держави те, що син заслужив – Тетяна Тороповська

​

«Син брав участь у бойових діях. Усе це доведено. Є свідчення його побратимів, довідка із 40-го батальйону про те, що він як воїн-доброволець був при їхньому батальйоні, довідка з Антитерористичного центру СБУ, нагороди, відео, фото, а головне – люди, яких він витягав з оточення, довідка військового госпіталю, де написано про поранення, пов'язане з проходженням військової служби».

Матері незрозуміло, яка різниця, де загинув її син, якщо він брав участь у бойових діях: «Я всюди пишу таке формулювання: «учасник бойових дій посмертно». На все це отримую лише: «законодавством не передбачено». Я – мама, і я прошу як виняток зробіть».

Документи та свідчення підтверджують участь у бойових діях

​

Зараз у домі Тетяни, поряд з речами її Жори, знову з’явилися іграшки та пляшечки. Через два роки після смерті сина жінка народила двійню.

«Коли це сталося з Жорою, йому було 18 років, я ще не втомилася бути мамою. Якби у мого сина були діти, якби я була бабусею, то, звісно, я би була щаслива й жила би для цих дітей... Але взяла себе в руки, ходила до церкви, просила Бога і крик душі був – хочу дітей. І Бог послав. У листопаді 2016 року народилися Ліза та Герман. Герман – точно Жора», – усміхається Тетяна.

Я не втомилася бути матір’ю – Тетяна Тороповська

​