Львів – У четвер у Львові вшанували жертв найбільшої в історії авіашоу трагедії. 27 липня 2002 року під час авіашоу навчально-бойовий літак СУ-27 упав на глядачів. 77 людей, з них 28 дітей, загинули, близько 300 отримали травми, з них 12 опинились в інвалідних візках. Традиційно рідні, друзі, потерпілі зібрались у роковини на місці трагедії.
Щороку менше людей приходить 27 липня до каплички, встановленої на честь жертв трагедії, перед Скнилівським аеродромом. Потерпілі пояснюють: відходить чимало рідних жертв катастрофи. Спершу люди помолились біля каплиці, потім перейшли до місця трагедії посеред летовища. Тут встановлено меморіальний комплекс «Сегмент пам’яті 77 ангелів», де кожен поховав капсулу з землею з могили рідної людини. 15 років тому Володимир Онищак втратив чотирьох дорогих людей.
Your browser doesn’t support HTML5
У Львові вшанували 15-у річницю Скнилівської трагедії (відео)
У мене загинули четверо дітей: донька, внучка, зять і його брат рідний. ТяжкоВолодимир Онищак
«У мене загинули четверо дітей: донька, внучка, зять і його брат рідний. Тяжко. Ніякої уваги не відчуваємо з боку держави, десь так скажуть між іншим. А визнати не хочуть, що наших дітей вбила халатність на державному рівні, бо щоб провести таке шоу, мав бути дозвіл на найвищому рівні. А думали, а пройде якось, як це завжди у нашій державі. Тоді через суд нам кожному виділили різну компенсацію, а більше нічого не було, забули про трагедію», – розповів Володимир Онищак, який 15 років вчиться далі жити з горем від втрати.
«Але не в тій допомозі суть – немає дітей. Причина аварії – це безвідповідальність і халатність, коли зігнали стільки людей. Рівно 15 років тому ходив по кімнатах і бачив трупи своїх дітей…», – додає Володимир Онищак.
Галина Притуляк не стримує сліз. Вона у 2002 році поховала 24-річного сина, а 10 років тому відійшов і її чоловік, який побувавши на впізнанні тіла сина, переніс інфаркт.
«Троє хлопців поруч тут на летовищі, всі були колеги і всі загинули. 39 років кожному виповнилось б у цьому році. Чоловік не витримав і відійшов, мама моя після трагедії перестала чути, залишилась одна, і от так якось живу. У нашій країні людина будь-яка може загинути, захворіти, але держава не дбає про людину», – каже потерпіла.
«Найбільше ранить несправедливість»
Рідні прийшли на місце загибелі своїх дітей, чоловіків, батьків, друзів, з квітами, лампадками, їхніми портретами. У Ярини Павлович у 2002 році під уламками літака загинули її 48-річний тато Павло і 9-річний братик Руслан.
Це – таке невимовне горе, яке складно описати. Якщо б хтось сказав раніше, що ми це з мамою переживемо, я б заперечила. Але ми це пережили. Нам виплатили тисячу гривень, потім після суду ще півтори тисячі. Логіки у компенсаціях ніхто не розумієЯрина Павлович
«Це таке невимовне горе, яке складно описати. Якщо б хтось сказав раніше, що ми це з мамою переживемо, я б заперечила. Але ми це пережили, отак прокидались і просто виживали. Найбільше ранить несправедливість, що не з’ясовані причини, хто винен. Хоча зрозуміло, що такі масштабні катастрофи стаються не з вини однієї людини, а багатьох. Недбалість, непрофесійність всіх, хто мав стосунок до цього авіашоу. Нам виплатили тисячу гривень, потім після суду ще півтори тисячі. Логіки у компенсаціях ніхто не розуміє. Взагалі все так було хаотично», – говорить Ярина Павлович.
6 вересня 2002 року офіційною причиною трагедії назвали помилку пілотів – «відхилення екіпажу від польотного завдання і помилку в пілотуванні СУ-27». У 2005 році суд назвав вісьмох винних офіцерів, у тому числі і двох пілотів, які отримали найбільший термін покарання – Володимир Топонар 14 років ув’язнення (вийшов через 11 років), Юрій Єгоров був позбавлений волі на 8 років (відсидів 2,5 роки). А ось чотири генерали, які були причетні до проведення авіашоу, були виправдані. На сьогодні всі засуджені вже звільнені.
17 років працював на військовому аеродромі Скнилів (нині це цивільне летовище) Михайло Борський. На авіашоу привів двох дітей. Врятувало те, що вони попросили у нього чаю – і родина відійшла від місця падіння літака.
«На шоу підняли інший екіпаж, який не знав території, зачепили і мою машину, яка тоді експонувалась, два борти і людей, колючим дротом тягнули їх, всіх людей на частини. Це тривало кілька секунд. Страшна паніка, крики», – пригадує чоловік цей трагічний день.
Потерпілі наголошували в 15-у річницю, що досі їм так і невідома правдива причина падіння літака. 27 липня – у Львові вже 15-й рік день жалоби за невинними жертвами авіашоу.