Громадянське суспільство не належить президенту – Дворецька

Київ – Зазирнути у кишеню українських громадських організацій пропонує президент Петро Порошенко. Нові правила звітності, які пропонуються у внесених ним законопроектах, зокрема, передбачають оприлюднення інформації про найбільші зарплати активістів та видатки на користь підрядників. Проти ймовірних нововведень вже висловився омбудсман і низка громадських організацій, називаючи їх дискримінаційними. В адміністрації президента, натомість, кажуть про запровадження таким чином в Україні міжнародних стандартів.

Право на дію | Що потрібно знати громадськості про гроші громадських організацій?

Посилити звітність неприбуткових організацій, зокрема, за освоєння міжнародної грошової допомоги, та відповідальності за помилки у таких звітах президент пропонує у законопроектах 6674 та 6675, які він вніс на розгляд парламенту як невідкладні напередодні канікул.

Низка громадських організацій, зокрема, правозахисних, назвала норми цих законопроектів дискримінаційними. Зокрема, під заявою Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Української гельсінської спілки та Харківської правозахисної групи – більше сотні підписів громадських активістів.

Окрім того, згадану ініціативу засудила міжнародна організація Freedom house.

Водночас, на думку заступника керівника адміністрації президента Дмитра Шимківа, йдеться про запровадження в Україні міжнародних стандартів звітності, зокрема, відповідно до рекомендацій «Великої сімки». Про це Шимків написав у Facebook, коментуючи першу зі згаданих заяв.

«Подивіться стандарт США форму звітності 990, який вимагає значно більшої звітності. Подивіться на стандарти інших країн ЄС. Звітність, яка подається зараз – це 4 цифри: загальні доходи, загальні видатки, загальна зарплата, дохід. Все. Це не дає однозначного розуміння, чому держава і суспільство надає громадським організаціям безприбутковий статус і як відбувається суспільна підзвітність. Рекомендації ЄС передбачають що за отримання «публічної підтримки», а саме податкових преференцій та фінансовоі підтримки, політика щодо громадських організацій може передбачати публічну звітність. До речі, ні адміністративної, ні кримінальної відповідальності за неподання звітності немає. Лише втрата податкових преференцій», – зазначає він.

Водночас, Український незалежний центр політичних досліджень говорить про те, що в Сполучених Штатах Америки звіти такого роду подають тільки благодійні фонди, а серед країн ЄС також практикують простіші форми звітності. Про це на брифінгу у Кризовому медіацентрі розповіла керівника проекту «Громадяни у дії» цієї організації Марія Гелетій.

«Наприклад, у Франції лише ті організації, які отримують понад 153 тисячі євро із державного бюджету, інші – ні. У Німеччині звітують всі організації, але ні у Німеччині, ні у Франції вони не публікують цю звітність», – сказала вона.

Про те, як сьогодні звітують у громадському секторі та як запропоновані зміни до звітності можуть вплинути на їхню роботу, розповіла Радіо Свобода голова правління фонду «Восток-SOS» Олександра Дворецька:

– Немає сьогодні жодної організації, яка не подає звіт. Навіть якщо у неї зовсім немає фінансових надходжень, вона має подавати такий «нульовий» звіт. Питання – в тому, чи оприлюднюють вони звіти публічно, і яка інформація саме міститься у цих звітах.

Олександра Дворецька

По-друге, «неприбутковість» організації означає, що організація не отримує прибутку: всі кошти, які надходять на рахунки, повинні бути витрачені відповідно до статутних вимог. Це – не так, як працює бізнес: якщо той отримує кошти, він не зобов’язаний використовувати їх на свою діяльність, а може, наприклад, купити своєму керівнику новий автомобіль.

Громадські організації такого робити не можуть, і часто в Україні вони виконують функції держави: наша організація, наприклад, допомагає внутрішньо переміщеним особам, сім’ям загиблих, сім’ям зниклих безвісти, тим, хто перебуває у полоні. І тому не треба говорити, що наш податковий статус є преференцією.

А ці ініціативи кажуть про те, що якщо організація не подає публічний звіт, не публікує його на своєму сайті, і ДФС його не публікує (що не може забезпечити сама громадська організація), то вона позбавляється статусу неприбутковості. А це означає, що вона звітує за звичайною формою оподаткування за минулий період – близько трьох років. І з усіх коштів, які вона отримала, організація повинна сплатити податок.

І для нашої організації це буде велика проблема, бо ми працюємо, в тому числі, і з гуманітарною допомогою, і через нас проходить доволі великий обсяг коштів, які жодними можливими бюджетами не можна буде перекрити, якщо випадково нам скажуть, що вся наша діяльність, вся допомога, яку ми надавали, вся оплата послуг, яку ми здійснювали, буде оподатковуватись. І це неправда, що немає відповідальності, бо керівники організації несуть за це відповідальність. Бо жоден донор не буде покривати ні штрафи, ані пеню за несплату таких податків, і буде нести відповідальність сама громадська організація своїм майном і керівники організації.

І я думаю, що саме це буде застосовуватися вибірково, тому ми, перш за все, виступаємо за те, щоб змінити цю прив’язку між статусом неприбутковості і покаранням.

Інші зміни – це фактично помста тим приватним підприємцям, що співпрацюють з громадськими організаціями та отримують кошти із міжнародної технічної допомоги, тому що для них впроваджується окремий вид звітування. На відміну від інших контрагентів, якими також можуть інші юридичні особи, на які нововведення не поширюватиметься.

При цьому держава не звітує про використання міжнародної допомоги, тобто одні повинні розкривати всі дані, а інші – ні.

І ще одне нововведення, яке, як нам здається, вказує на політичний мотив цього всього – що всі організації будуть змушені показати 10 найбільших зарплат у своїй організації. І я наголошую, що мова йде саме про найбільші зарплати, а не зарплати тих, хто ухвалює рішення, керівників цих організацій, і мені здається, це ставить на меті руйнувати довіру до громадських організацій.

– Зараз, зокрема, антикорупційні організації говорять про дискредитаційні кампанії проти них. Загалом, мені здається сьогодні репутація в українському публічному просторі стала вартувати більше, ніж раніше.

– Ми можемо бачити, що такі кампанії чиняться і щодо незалежних медіа, що висловлюють власну позицію, і щодо громадських організацій. Саме успішні дії антикорупційних організацій сприяли, зокрема, впровадженню електронного декларування і того, що запуск антикорупційних судів нині стоїть на порядку денному.

Держава бачить загрозу у таких організаціях, і тому у березні, якщо ми пам’ятаємо, поправки Тетяни Чорновол зобов’язали антикорупційні організації звітуватися таким же чином, як і чиновників. Вони були дуже нечесно внесені до парламенту, тому що спочатку законопроект стосувався преференцій для бійців АТО щодо звітування. І ці поправки були внесені в останній момент, щоб поставити депутатів в умови, коли ті не зможуть не проголосувати за покращення умов для тих, хто захищає Україну на Сході.

А тепер нас поставили у такі умови, що давайте оберемо, чи будуть звітувати тільки антикорупційні організації, чи будуть звітувати якимось окремим чином всі громадські організації. Нас, по-перше, хочуть посварити між собою.

Але ось ми, наприклад. У нас у назві організації – благодійний фонд «Восток-SOS» – немає слова «антикорупційний», проте я не знаю, чи буде вважатися моніторинг лінії розмежування на предмет хабарів при її перетині та отриманні перепусток антикорупційною діяльністю.

– Якою є зараз ваша позиція щодо президентських законопроектів? І чи є якась загальна консолідована позиція громадського сектору з цього приводу?

– Дійсно, є запит на прозорість, але не потрібно називати «прозорістю» будь-яке розкриття даних.

Я думаю, це повинно бути саме громадське регулювання цього питання: відкритим організаціям більше довіряють. Тому що сьогодні донори є, завтра вони підуть, і в більшості країн, розвинених країн, саме громадяни оплачують діяльність громадських організацій, розуміючи, наскільки вони потрібні.

Рейтинги довіри до соціальних інституцій показують, що волонтерам і громадським організаціям більше довіряють, аніж уряд, президент і парламент разом. І для нас важливо цю довіру зберігати.

– А взагалі, з боку адміністрації президента чи Верховної Ради хтось виходив на діалог?

– Я вдячна парламенту, що незважаючи на тиск і на те, що декілька разів ставили питання щодо включення до порядку денного цих двох законопроектів, Верховна Рада спромоглася не проголосувати за це, що дало нам можливість до вересня випрацьовувати якусь консолідовану позицію.

Але чесно, коли я побачила на табло 216 голосів за включення (у порядок денний згаданих законопроектів – ред.), то зрозуміла, що дуже велика кількість депутатів були готові вносити на голосування дуже важливий законопроект, який не мав обговорення. Тобто вже у вівторок його були готові включати до порядку денного, коли він був поданий тільки в понеділок.

Тому небезпека є, але є і конструктивні пропозиції від окремих народних депутатів щодо напрацювання і альтернативних законопроектів, і законопроектів взагалі.

– Речниця українського представництва Amnesty international Марія Гур’єва під час дискусії у Кризовому медіацентрі зазначила, що ця законодавча ініціатива є свідченням тенденції до згортання прав і свобод громадян, характерної, на її думку, як для України, так і для регіону загалом.

«Ми бачимо, що все почалось із скандальних законів про заборону пропаганди – тоді всі ніби мовчали, підтримували. Потім заборони певних інтернет-ресурсів в Україні. Потім поряд з цими законопроектами намагалися прийняти закони, які фактично означають цензуру в інтернеті. Тобто є такий систематичний, системний наступ на громадянське суспільство в цілому, і спробу звузити взагалі сферу діяльності. На жаль, ця тенденція властива всьому регіону. У нас поряд є приклад – Росія, де ці закони прекрасно функціонують, і ми бачимо, до чого може призвести їхнє втілення на практиці. Так само є приклад Угорщини, так само є приклади Туреччини і Польщі, які теж всіляко намагаються встановити більш авторитарні режими, і ще більше обмежити громадянське суспільство», – сказала вона.

– Як ви оцінюєте ситуацію?

– Я погоджуюсь із колегою, що ми перебуваємо у ситуації, коли є умовно дві лінії фронту: із одного боку – та, про яку ми всі знаємо, з іншого боку ми всередині країни боремося за те, щоб реформи йшли далі.

По-друге, деякі політичні сили вже вступили у передвиборчу кампанію, яка буде тривати до 2019-го, коли нас очікує кілька виборів одразу. І ці всі рішення: і щодо заборони «георгіївської стрічки», і російських соціальних мереж – вони часто не впливають на саму проблематику, а є такими популістичними рішеннями, які нам продаються як дуже потрібні для національної безпеки.

Паралельно відпускаючи «Беркут» до Росії, відпускаючи корупціонерів, провалюючи якісь голосування по недоторканності.

– У цій дискусії про громадські організації також використовується аргумент про те, що не всі громадські організації – однаково корисні, а є такі організації, що лобіюють чиїсь інтереси і так далі. Чи можете Ви це прокоментувати?

– Дійсно, не всі організації – однаково корисні, як не всі депутати однаково корисні, не всі міністри однаково корисні, і в принципі, не всі люди однаково корисні для цього суспільства. Але регулювання повинно здійснювати суспільство. Суспільство підтримує або не підтримує ту чи іншу організацію не тільки шляхом переказу їй коштів, але й тим, що люди роблять репости у Facebook, приходять на заходи цих організацій.

Так само це працює і для політиків: за одних люди ставлять галочку в бюлетені, за інших – ні.

Громадські організації і громадянське суспільство не належать президенту, вони належать громадянам України: якщо вони корисні, люди будуть їм допомагати.

І що ще цікаво: що ці законопроекти не стосуються організацій, створених бізнесом, які не отримують міжнародну технічну допомогу, а користуються коштами бізнесу. І тих організацій, які отримують кошти у валізах, якщо, наприклад, говорити про проросійські організації, які отримують кошти просто «налом». Тобто владу цікавлять ті організації, які дійсно офіційно отримують міжнародні кошти, мають договір, мають зобов’язання.

І тут не можна говорити, які організації нам потрібні. Нам потрібні різні організації, щоб відчувати різницю.