«Золотий вік» чи «тюрма народів»: яким для Західної України був австро-угорський період?

150 років тому, 1867 року, австрійська Габсбурзька монархія трансформувалася у двоєдину державу – Австро-Угорщину. У складі Австро-Угорщини перебувало 5 теперішніх українських областей. Тож історія п’ятої частини України пов’язана із цією державою. Про історію цієї держави і про те, яким був австро-угорський період для цих українських земель, Радіо Свобода запитало у співробітника Інституту всесвітньої історії Національної академії наук Володимира Розумюка та автора інтернет-платформи «Пустощі східноєвропейської Кліо» Івана Гоменюка.

Історична Свобода | 150 років Австро-Угорській імперії

– Як сталося, що існувала єдина держава, а тут раптом стала двоєдиною? Монарх же був і залишався той самий. І чому саме 1867 рік?

Володимир Розумюк: Тут одночасно можна говорити і про зовнішній тиск, і про внутрішньополітичні процеси. Щодо зовнішнього тиску: Австрійська імперія опинилася в дипломатичній ізоляції, коли завдяки недолугій політиці правлячої верхівки в них лишилися самі вороги. З Пруссією був конфлікт за гегемонію в Німеччині, який Австрія зрештою програла, Росія вважала, що поразку в Кримській війні вона зазнала через зраду Австрії – була така відома фраза австрійського прем’єра, що «Австрія ще здивує світ своєю невдячністю», адже саме Російська імперія врятувала Австрію під час революції 1848 року. Франція також не була союзником, тим більше, вона підтримала об’єднання в Італії.

Володимир Розумюк

Внутрішні причини передусім пов’язані з тим, що Австрійська імперія була традиційною середньовічною імперією, а ХІХ століття – це століття націоналізму, тоді об’єдналася Німеччина, Італія, націоналістині настрої вирували у всій Європі.

– Всі об’єднувались, а ці розділились надвоє?

Володимир Розумюк: Справа в тому, що тривав процес усвідомлення населенням себе як нації. Є класична робота Бенедикта Андерсена «Уявні спільноти» – там ідеться про те, що попри всі об’єктивні ознаки, необхідно, щоб нація себе самоусвідомлювала.

– Взагалі-то, Австро-Угорщина була багатоетнічною державою, там були не лише австрійці та угорці. А чому ця трансформація відбулася саме 150 років тому, а не раніше?

Іван Гоменюк: Треба розуміти, що вони мислили не як сучасні люди, вони мислили іншими категоріями. Габсбурги справді уявляли себе імператорами, володарями земель, завойованих зброєю їхніх предків, які вважали, що на тих землях, які підпадали під їхню корону, мали їм коритись у монархічному підданстві, а не в громадянстві, як ми зараз це сприймаємо.

Іван Гоменюк

Якщо ми говоримо про допомогу Росії Австрійській імперії під час Угорської революції, то допомога була в тому, що повстання придушили швидше і кривавіше. Австрія б так чи інакше перемогла, зробивши ставку на українців у Галичині, які успішно боролися з намірами ліберальної польської інтелігенції підняти повстання аналогічно до угорців. Тоді українці отримали назву «тирольців сходу» за відданість Австрійській імперії, а потім були зраджені цією ж австрійською короною, бо їхнім політичним амбіціям нічого не надали.

– То що примусило Франца Йосифа піти на поступки?

Іван Гоменюк: Угорщина просто настільки була консолідована й настільки самоусвідомлена, володіла настільки потужним людським та матеріальним ресурсом, що прийшов час з угорцями домовлятись або починати нову війну, якою б скористались сусіди. Просто австрійці дійшли думки, що легше угорцям дати якесь послаблення.

Це була більше персональна унія – було сказано, що монарх був один, але насправді монархів було два. Для Австрії – імператор, для Угорщини – король. Франц Йосиф і його наступник Карл коронувалися окремо як імператор і як король.

– Тобто, поки він у Відні, він – імператор, а приїхав у Будапешт – і вже король?

Іван Гоменюк: Так. У них були спільні збройні сили, йменувалися не австро-угорськими, оскільки це наш сучасний термін, а цісарсько-королівськими. Таким чином підкреслювалась двоєдиність монархії.

– Ці дві частини внутрішньо були схожі?

Іван Гоменюк: В австрійський частині домінувала німецькомовна еліта, але німецькомовне населення – не домінувало, якщо брати пропорційно. Тож, в австрійській частині пішли на часткову домовленість із чеською міщанською елітою, хоча й не надали їм обіцяних привілеїв. Однозначно в Галичині було надані права польській еліті, тому, фактично, там саме польські чиновники представляли австрійську владу при одночасній наявності там австрійців.

Натомість в угорській частині угорці домінували. В Угорщині, якщо ти не угорець, ти не міг потрапити до лав еліти. Якщо в тій самій Галичині поляки домінували, але й українці могли пробитися, то в Угорщині не було такого.

– Тобто австрійська частина була ліберальніша, ніж угорська?

Іван Гоменюк: Безумовно.

– В австрійській частині держави була галицька провінція, але там були і Краків, і Львів, і Тернопіль. Тобто, польська частина і українська або русинська, як тоді частіше казали, були в складі однієї провінції. Як Габсбурги вирішували в межах цієї провінції національне питання?

Володимир Розумюк: Справа в тому, що правління Габсбургів було дуже раціональним – вони діяли передусім в імперських інтересах. І вони вбачали: якщо, приміром, повставала польська шляхта, то краще спертися на українське населення, яке виступає проти польської шляхти. Натомість у мирний час домовлялися з тими, хто ніс загрозу.

Мій колега дуже правильно сказав про Угорщину в контексті консолідації. Чехи, приміром, не були настільки консолідовані – там младочехи і старочехи проголосили одне одного зрадниками батьківщини. Тому вони й не були готові піти настільки далеко.

– Наскільки взагалі українське населення прагнуло, щоб Галичину розділили на польську і на українську частини?

​Володимир Розумюк: Українське населення, звісно, віддало б цьому перевагу. Але знову ж таки, українське населення почало більш-менш консолідуватися вже наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Це описується і в історичних джерелах, що і поляки, і австрійці були здивовані швидкістю українського об’єднання. До того це було неорганізоване населення. Загалом, українці становили близько 8% від усього населення Габсбурзької імперії.

– Пане Гоменюк, Ви щойно сказали, що українців називали «тірольцями сходу». Тірольці – це була група німецького населення, яка вирізнялася відданістю Габсбургам. Але, якщо говорити про «тірольців сходу», то при цьому серед галичан були поширені москвофільські настрої.

​Іван Гоменюк: Тут знову ж таки питання провідної верстви. Треба розуміти, що це не так, як зараз – люди прийшли на вибори і проголосували за партію, яку підтримують. Спершу значна частина населення просто не голосувала, потім, коли були вибори до загального австрійського парламенту й місцевого галицького сейму, було станове голосування – це коли від шляхти обиралось, умовно кажучи, десять людей, а від селян, яких було в десятки разів більше – також десять. Селяни були неорганізовані, і провідна верства з-поміж передусім священиків озирались на Москву, бо вбачали в ній опору. Крім того, роль відігравав фінансовий фактор. Усі методи, які використовуються зараз, були відпрацьовані ще в ХІХ столітті в Санкт-Петербурзі: фінансування організацій, які підтримують певну політику, видання і пересилання книжок. Уся ця гібридна діяльність на території сусідніх держав добре фінансувалась, тому москвофільство мало фінансове підґрунтя. Коли люди обирали, яке товариство створити – москвофільське чи українську «Просвіту», то дуже часто виникало питання, хто дасть гроші на цю читальню. І один селянин міг одного дня записатись до москвофільського товариства, а на наступний день піти в українську «Просвіту».

Це характерно було не тільки для українців. Так само на території Словаччини, коли польське товариство привозило борошно, всі одразу оголошували себе поляками. Наступного дня приїжджають якісь угорські священики й привозять те саме борошно й свої книжки – всі кажуть, що вони угорці. Тоді ж не було чіткого поділу кордонів.

Ті ж євреї, які становили велику кількість в Австро-Угорській імперії, в угорській частині записувались угорцями, в австрійській – поляками або німцями, хоча розмовляли і ті, і ті на ідиш. Те ж саме на Закарпатті – чому так різняться переписи часів Австро-Угорщини й часів Чехословаччини? Бо євреїв записували або вони самі записувались з політичних причин як угорці, а потім – як чехи.

Володимир Розумюк: В Австро-Угорщині слов’яни становили 48% населення. Всі слов’янські народи не мали привілейованого статусу, адже привілейованими були німці й угорці. Ці москвофільські настрої були поширені не лише серед українців.

– Мабуть, серед поляків якраз не дуже були поширені.

​Володимир Розумюк: З поляками ситуація інакше склалася, але знову ж таки, це завдяки тому, що Російська імперія – так само, як і Австро-Угорщина – заважала створенню незалежної польської держави. А серед чехів ці настрої теж були поширені. У кінці ХІХ століття провідний чеський діяч сказав: «Росія називає все російське слов’янським, щоб потім називати все слов’янське російським». Я читав російські книжки початку ХХ століття – які українці? «Там живут русские люди. Русские люди составляют 10% населения Австро-Венгрии. Помочь этим русским людям – прямая обязанность русского государства».

– До речі, чи були в Російській імперії австрофільські настрої?

Іван Гоменюк: Ні. Відомо тільки те, що російські політики з праворадикальними поглядами оголошували, що всі українські діячі-мазепинці на території Російської імперії – австрофіли. Значною мірою це через те, що вони вивозили книжки з Галичини в Київ нелегально, оскільки діяла заборона. Росіяни говорили, що це свідома політика австрійського генштабу, хоча я читав польські видання 1900-х років, в яких прямо говориться, що український рух – вигадка російського генштабу, щоб підірвати двоєдину монархію.

Щодо настроїв поляків: можливо, там не було москвофільства, але та частина Польщі, яка була під Росією, була цілком лояльною – про що зараз не люблять згадувати. Коли на початку Першої світової війни легіонери Пілсудського зайшли з австрійської частини Польщі в російську, то там їх закидали камінням.

– Ви згадали що 48% населення Австро-Угорщини становили слов’янські народи. Чи слов’янська складова мала перспективи отримати таке саме представництво, як австрійці та угорці? Чи могла Австро-Угорщина трансформуватись в Австро-Слов’яно-Угорщину.

Володимир Розумюк: Теоретично – могла. Були проекти триєдиної монархії. Чехія тоді була найбільш розвиненим промисловим регіоном. Чехи були практично третьою за чисельністю групою населення. Австрійців було трохи менше чверті 23-24%, угорців було 19-20%, а чехів 12-13%, а якщо брати зі словаками, то всі 16%. Але знову ж таки, чехи не були настільки консолідованими й не були готовими йти до кінця, як це зробили свого часу угорці. Відповідно, всі ці проекти третьої Чеської держави так і залишились проектами.

– До речі, кажуть, що вбитий ерцгерцог Фердинанд виступав за те, щоб слов’яни отримали своє представництво в цій монархії. Щоправда, він загинув від руки саме слов’янина – серба Гаврила Принципа.

Іван Гоменюк: Гаврило Принцип тоді діяв в інтересах незалежного Сербського королівства. Як на мене, ідея третьої, слов’янської частини Австро-Угорщини, йшла насамперед із Відня, від імператорської родини чи двору, які хотіли цим врівноважити вплив угорців і применшити їхній вплив. Аналогічна інформація є і щодо ерцгерцога Рудольфа, який, за офіційною версію, наклав на себе руки через нещасливе кохання. Серед українського населення Галичини ходили легенди, що він хотів звільнити від гніту польських землевласників українських селян. Майбутній імператор Карл теж розробляв ідею знайти компроміс із хорватами, чехами, аби виокремити слов’янську складову. Питання завжди стояло в контексті амбіцій угорців і того, як їх притлумити.

Церква Монте, де був похований Карл І

– Наскільки близько слов’яни до цього наблизились?

Володимир Розумюк: Можна сказати, що дійшли до півкроку, але ці півкроку ніколи б не відбулись, адже слов’яни не мали ні єдиного представництва, ні єдиної ідеї, а також вони не усвідомлювали себе як єдину силу.

– Ставлення до Австро-Угорщини в історії постійно змінювалося. Попервах цю державу називали «тюрмою народів», останнім часом її стали ідеалізувати. Чи можна сказати про цей період в історії України як про вдалий?

Володимир Розумюк: Будь-яка оцінка є передусім емоційною, а не науковою. Українські землі перебували у складі Австро-Угорської імперії до завершення Першої світової війни. Говорити про те, що це була «тюрма народів» можна лише до певної міри, адже, якби ці нації мали можливість, як наприкінці Першої світової війни, вони б висловилися за незалежність. Та все ж Австро-Угорщина була класичною європейською імперією із «доброзичливим імперським універсалізмом».

​Іван Гоменюк: Австро-Угорщина ідеально підходить під образ легендарного «золотого віку», коли є добрий дідусь-імператор з незмінними сивими бакенбардами, є якась ностальгія, є чудові архітектурні пам’ятки. Але забувають при цьому про купу негативу. Зрозуміло, це навіть не національне питання, а економічне й соціальне. Так чи інакше, якийсь національний розвиток ішов, особливо, якщо порівнювати з Російською імперією.