Як розпізнати і впоратися з посттравматичним стресовим розладом? Поради психолога

Ілюстраційне фото. Співробітник МВС України прощається з родиною перед відправкою в зону бойових дій на Донбасі. Ужгород, листопад 2014 року

ПТСР – чотири літери і 8 відсотків населення земної кулі з цим діагнозом. Посттравматичний стресовий розлад став актуальною проблемою для України за роки військового конфлікту на Донбасі. Схильні до нього не тільки військові, але і цивільне населення. Як розпізнати ПТСР і як боротися з наслідками?

56-річний Олег на фронті був двічі. Спочатку пішов добровольцем в складі батальйону «Донбас», але, повернувшись із зони проведення АТО, не відчув себе потрібним в мирному житті і пішов воювати вдруге у складі 81-ї аеромобільної бригади. На Олега чекала родина, тому йому було легше повернутися до звичайного життя.

Коли приходиш з фронту, то виявляється, що ти нікому не потрібен, крім своєї сім’ї, в кращому випадку

«У 2015 році ми були більш наївні. Країна була більш позитивно налаштована щодо людей, які пішли добровольцями. В 2015 році відчуття були, що ти більш потрібний цій країні. На війні все дуже просто, проблеми починаються після повернення. Коли приходиш з фронту, то виявляється, що ти нікому не потрібен, крім своєї сім’ї, в кращому випадку», – розповідає чоловік.

А от його побратими не всі змогли перебороти наслідки війни, чоловік розповідає, що багато хто почав прикладатися до чарки і вести асоціальний спосіб життя.

Психолог центру Axios Марія Макуха, наголошує на тому, що посттравматичний стресовий розлад – це не тільки про військових. І переселенці, і люди, що живуть у прифронтових містах – вразливі до цього.

Якщо людина відчуває, що у неї погіршився сон, що відчуття небезпеки переслідує в цілком безпечних моментах, що трапляються флешбеки – це все ознаки посттравматичного стресового розладу.

У військових менше відчуття себе як жертви. А от люди, які опинилися там просто, тому що так склалося, вони набагато більше стикаються з переживанням себе як жертви
Марія Макуха

«У військових менше відчуття себе як жертви, бо вони захищають країну. А от люди, які опинилися там просто, тому що так склалося, вони набагато більше стикаються з переживанням себе як жертви. Від неспроможності кудись звідти подітися. У них немає відчуття вищого сенсу перебування на цій території. Було дослідження дітей-переселенців, які намагалися інтегруватися в нові школи. Там відмічали серйозне зниження когнітивних здібностей. Діти були шоковані тим, що не можуть вирішувати завдання, з якими раніше легко справлялися», – розповідає психолог.

За словами психолога, посттравматичний стресовий розлад може виявитися в людей в кількох варіантах. Людина, що пережила травму, стає або рятівником, або жертвою. Інколи рятівники стають агресорами. Але в більшості випадків людина здатна сама впоратись з тим, щоб пережити травми. Наприклад, через сон, коли людині з посттравматичним стресовим розладом сниться той самий сон, ситуація, яка її травмує – війна, обстріл, напад, тощо. Таким чином психіка дає змогу прожити цю ситуацію ще раз, щоб звільнитися в подальшому від нав’язливих спогадів.

Один з прикладів при посттравматичному розладі, який в терапії застосовується, супроводжується прийомом рідини. Це не обов’язково має бути алкоголь, це може бути розмова за чаєм
Марія Макуха

А от бити на сполох варто вже, коли людина втрачає інтерес до життя, каже психолог. Основні ознаки негативного впливу виділяють такі: депресивний стан, стереотипи, забобони, стан афекту, надмірна чутливість і тотальна залежність від авторитету, а також втеча від реальності. Боротися з цим можна наступним чином, каже Марія Макуха: «Один з прикладів при посттравматичному розладі, який в терапії застосовується, супроводжується прийомом рідини. Це не обов’язково має бути алкоголь, це може бути розмова за чаєм. Тому що прийом рідини він активізує роботу середнього мозку і дає відчуття безпеки».

За словами Марії Макухи, варто давати емоціям «вентилюватися». Проговорювати за чаєм пережите, малювати свої страхи, гуляти. Варто також озвучувати свої емоції. Не слід ізолюватися, варто пам’ятати, що кожна травма – це руйнація, але на місті зруйнованого можна побудувати нове і позитивне.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»