При поганій грі шулер блефує – Муждабаєв про Путіна і його заяви про Україну

Гості передачі «Ваша Свобода»: Айдер Муждабаєв, журналіст, заступник генерального директора телеканалу «АТР»; Олександр Ситін, директор Центру політичних досліджень Північної та Східної Європи.

Ваша Свобода | Лінія Путіна. Війна проти України

«Не було б Криму, придумали б щось іще». Володимир Путін під час прямої лінії стверджував, що справжньою метою запровадження Заходом санкцій була політика стримування Росії, як конкурента, а не реакція на дії Москви проти України. Також Путін відзначив українського «націоналіста» – Віктора Медведчука. Націоналіста, уточнив Путін, федераліста, скажімо так. І господар Кремля у відповідь на цитування свого часу Петром Порошенком російського класика про «немиту Росію», процитував класика літератури української Тараса Шевченка. Мовляв, «доборолась Україна до самого краю – гірше ляха свої діти її розпинають». Чи розпинають зараз Україну росіяни, Володимир Путін, як кажуть у Москві, «умолчал».

Олександр Лащенко: Пане Муждабаєв, як Ви оцінюєте сьогоднішню манеру Путіна? І Шевченка згадував, і ось ця заява: мовляв, «придралися», 14 років Путін був при владі, а тут гоп – причепився Захід до нього.

Айдер Муждабаєв (переклад): Це ж усе лицемірство, розраховане на внутрішню публіку. Ми ж розуміємо, що для американців втручання у їх виборчу кампанію – це надсерйозний злочин.

Коли він говорить, що посилення санкцій планується «ні за що», то лукавить. Він знає точно, за що ці санкції, що ці санкції серйозні. Тому що вони стосуються в тому числі ВПК. Американці зараз узяли курс на військове стримування Росії і на стримування розвитку ключових галузей російської економіки, яка вже пристосувалася до санкцій, пристосувалася обманювати, і необхідний новий виток «закручування гайок» стосовно Росії.

Путін розуміє прекрасно, що він робить, знає, як йому відповідають. Відповідають явно недостатньо. Тому він такий розслаблений, у своїй манері розмовляє з людьми, насмішки, такий «крутий чувак», який насміхається над рештою світу. Це старий спектакль, який просто грається – як музикант кожного концерту щось вставляє. Тут він вставив рядок із Тараса Шевченка. Там – анекдот про бабусю й дідуся. Це артист, який прекрасно розуміє суть справи і що грає, з ким грає – зі США.

Айдер Муждабаєв

Його ставка на Трампа, яка досі існує, не зіграла. Сенат ясно дав зрозуміти Трампу, майже одноголосно підтримавши новий пакет санкцій, що ніякої здачі Росії не буде з жодної з позицій. Трамп зв’язаний руками і ногами. Це розгромний результат. Для Кремля він занадто страшний, тому що американські санкції насправді надсерйозні.

За американськими санкціями зазвичай партнери в Європі по НАТО ухвалюють аналогічні санкції. Ми маємо справу з новим витком санкційної війни. Не такої жорсткої, яка змусить Путіна піти з України, але достатньо жорсткої, щоб він хоча б далі не продовжував. А далі ніхто не знає, якою буде його реакція і що далі робитимуть західні країни. Але те, що зараз відбувається, то це позитивно, правильно.

Я думаю, що насправді Путін дуже нервується, його оточення дуже нервується. Але завжди при поганій грі шулер блефує.

– Переклад. Пане Ситін, щось нове Ви сьогодні з уст Путіна почули? Чи це була така гра, талановита чи ні, але не більше?

​Олександр Ситін (переклад): Абсолютно. Нічого нового почути неможливо. Цього й не планувалося. Але переважна більшість питань стосувалася соціальних проблем, місцевих, ледь не особистих. З одного боку, це підкреслює всім добре відомий патерналізм російської держави й суспільства. Але, з іншого боку, всупереч думці, яка існує в Україні, насправді російське суспільство набагато менше переймається Україною, ніж про це прийнято думати, ніж складається враження при перегляді російських інформаційних програм. Люди стурбовані тим, що помітно падає рівень життя, купівельна спроможність, маса соціальних проблем, матеріальних. Українська проблематика для російського суспільства на сьогодні не настільки актуальна, як 2014-го і 2015-го.

Володимир Путін під час «прямої лінії», 15 червня 2017 року

На сьогодні ця лінія, і інтерв’ю американській журналістці, і фільм з Олівером Стоуном спрямовані на вирішення двох завдань. Перше – передвиборча кампанія, яка розрахована на внутрішнього російського споживача. Фільм буде показаний тут. Артист він хороший. Професіонал причаровувати. На зовнішньому ринку є цікавим інше. Робиться ставка на симпатії так званого простого американця, простого європейця, орієнтованого на Росію українця в обхід і через голову політичних еліт!

На сьогодні, як мінімум, до президентських виборів, можна не побоюватися загострення міжнародної обстановки, зокрема якихось серйозних дій Росії проти України. Зараз Путін демонструватиме свою миролюбність, свою договороздатність і так далі. Зрозуміло, що довіряти цьому в жодному разі не можна. Але така демонстрація не може поєднуватися з черговим витком агресії.

Олександр Ситін

– Пане Муждабаєв, знову «спільна історія», всі ці меседжі – для росіян адресується, не більше того, чи це такий менталітет людини, від якої у тому числі багато що залежить і для України?

​Айдер Муждабаєв: Те, що він для своїх людей транслює «любов» до українського народу і назовні теж... Пам’ятаєте, Сталін, Ленін зверталися до трудящих «буржуазних країн». Є прислів’я, не пам’ятаю, якого народу: «Стару собаку не навчиш нових трюків». Це, як старий цирковий пес, який робитиме те, що й завжди. Нічого нового Путін не придумує, а він копіює поведінку інших диктаторів: Муссоліні, Гітлера – у різних місцях і в різний час різну.

Не думаю, що ця риторика на когось в Україні подіє. А на Заході вистачає, сказати б, легковірних ідіотів чи благодушних. Дуже багато кого Росія утримує на Заході – журналістів, політологів, політиків. Коли чуємо яскраві пропутінські висловлювання, не треба думати, що людина просто так висловилася.

Люди, зокрема в США, розуміють, що Росія – це небезпека. І тамтешні політики змушені це враховувати. Крім того, вони й самі це знають прекрасно. Путін непередбачуваний. Йому вже ніхто у світі не вірить. Тому це гра у погорілому театрі, тобто все зрозуміло.

Я не думаю, що хтось має ілюзії щодо Путіна. Єдина думка, яка спадає щодо Путіна на думку відповідальним політикам на Заході: як його нейтралізувати, як нейтралізувати Росію, а не як з ним підписати якийсь договір. Підпис Путіна не вартий нічого. Політична ситуація патова, оскільки серйозно посилювати санкції Захід поки не хоче, а поступово і м’яко.

Такої країни, як Росія, економічно практично не існує. Росія – це країна, яка повністю спонсорується країнами ЄС. Там бюджет побудований так, якщо ЄС перестане купувати сировину в Росії, то вона цю сировину нікому не продасть. На цьому все й закінчиться – буде така «Венесуела» зі злиднями, без грошей і так далі.

Західні політики абсолютно не довіряють Путіну. Тобто і домовитися не можна, бо всі розуміють, що обдурить, і йти на наджорстку конфронтацію з ним не хочуть. Можливо, чекають, поки дозріють внутрішньо елітні конфлікти всередині Росії, щось ще, щоб без великого ризику для миру у всьому світі можна було б Путіна на когось замінити.

Палацовий переворот нереальний – еліти путінські дуже сильно замкнені на владу, вони від неї дуже залежні. У олігархів навіть немає власних грошей. Вони прекрасно розуміють, що їхній «дах» – це Путін. Тому бунтувати проти Путіна ніхто з них не буде. Вони навіть між собою розмовляти про це бояться, тому що бояться одне одного, крім усього іншого. Кожен боїться стати наступним «Ходорковським». Ця система достатньо серйозного страху, яка працюватиме, допоки на вулиці виходитимуть не студенти московських вишів, хлопчаки й дівчатка, яких можна пов’язати, а роботяги, яким нічого буде їсти. Умови визріють, коли економіка Росії буде у стані, аналогічному економіці СРСР 1990-го.

Про Крим забудуть, забудуть про все, коли зрозуміють, що ця влада не є силою. Влада в Росії має бути десакралізована. Допоки вождь приносить у плем’я здобич, поки вистачає шматків мамонта, щоб розкидати...

– Але коли це може настати?

​Айдер Муждабаєв: Це може настати хоч через рік. Це питання політичної волі, якщо в Заходу буде консолідована політична воля, якщо Путін ще щось накоїть такого, що вони дійдуть до цієї волі, питання, як зруйнувати нинішню Росію – це питання року, можливо, двох. Якби зупинили постачання газу з Росії, вже ніякого Путіна там не було б. У них не було б грошей ні на що. Росіяни, побачивши, що «Акела промахнувся», що лев безсило скиглить в кутку, самі через нього переступили б. У Росії влада – це не питання легітимності навіть на виборах. Вибори вони там будь-які підтасують. Є таке відчуття, коли вождь ослаб. Ось це відчуття в повітрі витає. Ми це бачили при Горбачові.

Політична карикатура Олексія Кустовського