Із торгового представника – в солдати, а потім – у фермери. Цей шлях за роки війни пройшов донеччанин Сергій Свириденко. Через проукраїнську позицію він виїхав з окупованого Донецька і тепер живе в будинку, який колись його сім’я купувала для заміського відпочинку. Відслужив на фронті, а тепер розводить кіз і свиней.
Your browser doesn’t support HTML5
Якби не Путін, ніколи б фермером не став – ветеран-«атошник» (відео)
До війни Сергій Свириденко жив у Донецьку і працював торговим представником. Тепер, як він жартує, «завдяки Путіну перетворився на фермера». Разом із дружиною і дітьми він переїхав до сільського будинку поблизу Костянтинівки Донецької області – і вже рік розводить кіз, свиней і птицю. Із молока роблять рідкісні сири, з м’яса – ковбаси і копчені вироби. За цей час вдалося побудувати справжнє фермерське господарство.
На козиній фермі під Костянтинівкою
Три роки тому, на початку весни 2014-го, родина брала участь в проукраїнських мітингах, і вже у червні, побоюючись за власне життя і безпеку, їм довелось втекти. У серпні Сергій спробував піти у військкомат, проте в армію його взяли лише в січні 2015-го. Щоб відправити 40-річного чоловіка в зону бойових дій, довелося ще багато «побігати», каже дружина Сергія Сніжана Альнікова.
Чого ми тільки не робили, щоб Сергій потрапив в АТОСніжана Альнікова
«Він сидів під Києвом, і чого ми тільки не робили, щоб Сергій потрапив в АТО. Шукали знайомих серед військових, спілкувалися з журналістами, щоб він на фронт потрапив. На мене дивились, як на хвору, питали: куди ти чоловіка відправляєш?» – розповідає Сніжана. На передову він поїхав лише в липні 2015 року – служив в артилерії 54-ї бригади.
Колись жив в Португалії і тепер намагається повторити європейську кухню у себе на фермі
Я завжди, чесно кажучи, цього хтів. Але ж ми не могли відмовитися від життя в Донецьку і поїхати в село – обоє непогано заробляли в бізнесі. Спасибі Путіну, допомігСергій Свириденко
Сергій служив в армії до квітня 2016 року, а вже через місяць після демобілізації родина придбала першу партію качок і курок, пізніше – кіз і гусей. Перші думки про ферму у Сергія з’явилися ще в армії: треба було вирішувати, як жити і що робити далі. Попри кулінарну освіту, кухарем він працював небагато. В двохтисячних довелося 7 років прожити в Португалії, і тепер у розмові Сергій регулярно пригадує якісь страви європейської кухні, які намагається відтворити на своїй фермі.
«Я завжди, чесно кажучи, цього хтів. Але ж ми не могли відмовитися від життя в Донецьку і поїхати в село – обоє непогано заробляли в бізнесі. Спасибі Путіну, допоміг», – каже Сергій.
З останніх придбань – кілька свиней
Фермер гордо показує своїх тварин. З останніх придбань – кілька свиней. Це спеціальна порода, чверть крові якої – від дикої свині. М’ясо в них дуже смачне, розповідає Свириденко – обов’язково купуватиму ще кілька голів.
«Ось це хлопчик росте, це наш майбутній хряк, так? Угорська мангалиця, є така порода. Чим вона відрізняється – ця порода їсть тільки натуральний корм. Траву, сіно, картоплю», – говорить фермер.
Якщо Сергій у господарстві відповідає за тварин, то донька його дружини, Йордана, виготовляє з козячого молока сири. Назви незвичні для більшості – «качотта», «кабра аль віно», «качокавалло», «белпер кнолле» та інші.
В нас є, – це сир «руський». «Руський», тому що наш козак Сергій не сприймає слова «російський»
«Перше, що в нас є, – це сир «руський». «Руський», тому що наш козак Сергій не сприймає слова «російський». А закваска була саме для «російського». Минуло вже більше ніж рік, але не все так ідеально вдається. Якісь сири вдаються краще, якісь – ні. Все робиться в домашніх умовах. На жаль, в Україні це не дуже розвинений напрямок, і складно знайти потрібні закваски», – Йордана показує свої досягнення одне за одним.
Сири і ковбаси родина продає через соцмережі та на місцевих ринках. За рік роботи, кажуть, вдалося знайти постійних клієнтів, і тепер головна мета – відкрити свій магазин.