В останні роки гендерна політика України дуже нагадувала «голову професора Доуеля» – Марфа Скорик

Київ – Кабінет міністрів запровадив посаду урядового уповноваженого з гендерних питань. Постанову про це міністри ухвалили 7 червня. За словами віце-прем’єра Іванни Климпуш-Цинцадзе, нова інституція буде займатися координацією гендерної політики державних органів. Між тим, деякі громадські активісти вказують на тривалу відсутність прогресу у гендерній політиці протягом останніх років та висловлюють занепокоєння щодо кола можливостей нової інституції в умовах реформ, зокрема – децентралізації.

Право на дію | Урядовий уповноважений із гендерних питань: хто це буде і що робитиме?

Урядовий уповноважений з гендерних питань може почати роботу вже через три місяці, вважає віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Вона сподівається, що подавати на конкурс свої кандидатури будуть як жінки, так і чоловіки.

Іванна Климпуш-Цинцадзе

«Очевидно, зараз потрібно провести конкурс, набрати людей і на цю посаду, і на апарат, сподіваємося, що така координаційна інституційна спроможність у рамках секретаріату Кабінету міністрів і допоможе нам мати можливість ефективно як координувати, так і забезпечувати реалізацію політики на загальнодержавному рівні, а одночасно і моніторити, і оцінювати наш поступ із впровадження питань тут, в Україні, і з протидії як домашньому насильству, так і насильству щодо жінок, гендерно зумовленому насильству», – сказала вона.

10 червня виконавча директорка програми «ООН Жінки» Фумзіле Мламбо-Нґкука та посол Швеції Мартін Хаґстрем підписали із представниками української влади угоду на фінансування чотирирічного проекту щодо забезпечення гендерної рівності в Україні. Як повідомили в офісі Климпуш-Цинцадзе, бюджет проекту складає 5 мільйонів євро, які частково будуть спрямовані на забезпечення діяльності нового уповноваженого.

Між тим, Україна донині не ратифікувала Стамбульську конвенцію, яка стосується протидії та запобіганню домашньому насильству, а профільний законопроект Верховна Рада ухвалила у листопаді минулого року тільки у першому читанні, бо знайшлися депутати, які вважають, що поняття «гендер» «загрожує українській духовності».

Із чим може бути пов’язане таке пожвавлення у питанні забезпечення гендерної рівності, Радіо Свобода розповіла представниця громадської ради при Міністерстві соціальної політики, директорка Київського інституту гендерних досліджень Марфа Скорик.

Марфа Скорик

– Це пожвавлення здається мені дещо «сезонним», бо перед цим ми мали майже 7-річний провал такої політики із 2010-го – і фактично до кінця 2016 року, який був пов’язаний із адміністративною реформою і знищенням Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, яке адмініструвало питання рівності.

Звичайно, і неурядові організації жіночі, й експертне середовище були цим дуже стурбовані та активно дуже реагували на ці події. І мені здається, що ці сукупні зусилля, які після 2014-го почали давати позитивні плоди, нарешті акумулювались у цій давно очікуваній події. Просто у нас є закон про рівність жінок і чоловіків 2005 року, і створення такого органу при Кабінеті міністрів України передбачено ще цим законом.

– Що насправді зможе робити урядовий уповноважений? Наскільки така інституція сьогодні потрібна в Україні?

– Це четверта інституція, яка буде займатися питаннями рівності. У нас є спеціальний уповноважений орган – це Міністерство соціальної політики, який має відповідний департамент у себе в структурі, а в департаменті є відділ гендерної політики із 5 осіб. У нас є при комітеті Верховної Ради з прав людини підкомітет із гендерної рівності і недискримінації. У нас є представниця омбудсмана з питань рівності і недискримінації – Аксана Філіпішина, і в її офісі є спеціальний фахівець, який займається питаннями гендерної рівності – це ще одна людина. Фактично зараз ми отримуємо ще один орган, і питання – в тому, хто що робитиме і як розводити ці функції.

Оскільки підготовка положення про офіс уповноваженого при Кабміні відбувалася у дуже закритому режимі, різні експерти бачили різні версії цього положення, а саме в положенні написано, що має робити той чи інший орган.

Завдання уповноваженого – три основні – це координація різних міністерств (це справді – річ, яку ніхто не робив), це – моніторинг актів Кабміну щодо дотримання принципів гендерної рівності, і третя функція – це взаємодія із громадянським суспільством.

І за проектом постанови, про який мені відомо, ми матимемо ще 5 людей в офісі нового уповноваженого (у тексті положення, яке разом із постановою опубліковане на сайті уряду, не згадується про розмір штату нової установи – ред.). Останні 7 років здійснювана політика дуже нагадувала «голову професора Доуеля», тобто вона існувала на національному рівні, було декілька підготованих співробітників, які локалізувалися у Міністерстві соціальної політики, але вся вертикаль просто висіла – її не було.

– Багато анонсів було останнім часом: у поліції буде мережа протидії домашньому насильству, у Мін’юсті – інститут радників із гендерних питань. Якщо говорити про політику щодо гендерної рівності загалом, яку Україна впроваджує на державному рівні, то як ви сьогодні оцінюєте цей процес? Що є хорошого, а що поганого, на вашу думку?

– Є таке прислів’я про стратегію і тактику про те, що тактика без стратегії – це тільки метушня перед провалом. Якщо ми не маємо чіткої картини, де зібраний весь «пазл», хто і що робить, у якому порядку, хто відповідальний і які механізми звітності, – ми не матимемо ефективного результату. І якщо ми маємо радників, але не маємо положення про радників, списку вимог до цих гендерних радників, якщо ці гендерні радники не сертифіковані по гендеру, якщо вони не отримали базових знань – вони не зможуть радити, як слід.

Є дуже велика спокуса створювати і називати словом «гендерний» дуже багато різних структур, людей і зробити цей процес масовим. І якщо все це діється, а дискримінація поглиблюється, і це дуже легко з’ясувати, бо це дуже добре видно зі статистики…

– У вас є такі дані, що дискримінація поглиблюється?

– Із 2010 по 2016 рік у нас відбувалось падіння у всіх сферах усіх показників: доступ до послуг охорони здоров’я падав, доступ до освіти знижувався, доступ до ринку праці знижувався, а показники безробіття, зокрема, прихованого безробіття – зростали, витискання жінок у нелегальну зайнятість – зростало. Виокремились вразливі групи жінок. Наприклад, це – сільські жінки: 97% сільських жінок не мають доступу до оплачуваної праці. Ви уявляєте, що відбуватиметься за умов страхової медицини і пенсійної реформи?

Це – системні проблеми. Системні проблеми потребують системної реакції. Чи зможе офіс іще з п’яти людей до тих п’яти людей, які є в Мінсоцполітики, її забезпечити?

І нам треба пам’ятати, що ми живемо у країні, яка реформується. У нас буде реформа децентралізації: ціла низка функцій перейде на місцевий рівень. Як при цьому новоухваленому механізмі зі створенням офісу, з міністерством, з усім цим – як це можна буде забезпечити? Зараз немає бачення ні в кого, я так розумію.

– Які першочергові завдання зараз стоять перед державними інституціями у питаннях щодо гендерної рівності?

– Україна потребує головного стратегічного документу – плану дій у цьому напрямку. Його треба розробити. У нас зараз розробляється державна програма із забезпечення рівності жінок і чоловіків на найближчі три роки, але вона не є такою всеохопною. Грубо кажучи, створений офіс мав би заявити про себе такою стратегією діяльності.