Маннергейм і Скоропадський: фінський та український шляхи до незалежності

Днями минуло 150 років від дня народження Карла Густава Маннергейма – видатного фінського державного діяча, першого головнокомандувача фінської армії. Він двічі – на посадах регента і президента – очолював Фінляндію. Для українців постать Маннергейма цікава тим, що свою службу в армії він починав в одному полку із відомим українським історичним діячем – гетьманом Павлом Скоропадським.

То чому Маннергейм спромігся відстояти незалежність своєї країни, а у Скоропадського – не вийшло? Про це Радіо Свобода розмовляло з істориком, дослідником епістолярної спадщини Скоропадського Георгієм Папакіним.

Історична Свобода | 150 років маршалу Маннергейму. Фінський та український шлях до незалежності

– Скоропадський та Маннергейм починали службу в одному з найпривілейованіших підрозділів російської імператорської лейб-гвардії – кавалергардському полку. Кавалергарди та кінногвардійці були найбільш наближені до імператора. Коли у 1896 році в Москві відбувалася коронація останнього російського імператора Миколи ІІ і його дружини Олександри, то саме кавалергарди й кінногвардійці несли почесну варту на урочистостях. До речі, один із очевидців тих подій згадував:

«Прекрасні були кавалергарди та кінногвардійці у своїх білих мундирах, кірасах, що сяяли на сонці, і золотих та срібних приборах з рельєфними орлами на касках. Незворушні, мов статуї, стояли красені-кавалергарди, і серед них виділялися поручник барон Маннергейм – майбутній фельдмаршал Фінляндії, і корнет Скоропадський – майбутній гетьман України».

– Чим була для Скоропадського та Маннергейма служба в кавалергардському полку?

– Тут варто почати з того, що Маннергейм та Скоропадський походять із родин нобілітованих дворян – аристократів, які посідали найвищі військові посади в Російській імперії. До речі, Маннергейм свого часу намагався вступити в Пажеський корпус, який перед тим закінчив Скоропадський, але йому не вдалося, хоча як народженого у Фінляндії йому надавалися певні привілеї. Але так не сталося, тому йому довелося закінчувати Миколаївське кавалерійське училище.

– Пажеський корпус – це привілейований навчальний заклад для дітей аристократії.

– Так. Одночасно зі Скоропадським там навчався, приміром, італієць маркіз Получчі, нащадки шаха персидського, нащадки хана нахічеванського, а німців там взагалі було стільки, що важко перерахувати. Це було абсолютно інтернаціоналізоване середовище.

– Але більшість все-таки на імператора орієнтувались, не на Росію, а саме на імператора.

– Так, служили імператору. Навіть один із біографів Маннергейма колись написав, що той відчув в особі імператора батька, адже його рідний батько не турбувався про нього так, як Микола ІІ. Дуже довгий час у Маннергейма на столі стояв портрет Миколи ІІ, що не заважало йому очолити незалежну Фінляндію.

– Але ж фінам це не дуже подобалось, потім – під час президентської кампанії – це був як аргумент проти нього.

– Фінам багато чого потім не сподобалось в Маннергеймі. Ще він дуже любив випити, і всі офіцери в другій годині мали перерву на те, щоб перехилити чарку горілки.

– Аби лише через це у Маннергейма були проблеми. То все-таки ця служба в кавалергардському полку сильно вплинула на наших героїв?

Карл Густав Маннергейм

– Скоропадський взагалі з дитинства формувався у такому середовищі. З Маннергеймом було трошки інакше, адже він прийшов до кавалергардів більш зрілою людиною. До речі, вони служили в одній роті.

– Власне, Маннергейм – перший командир Скоропадського.

– Так. Перша їхня зустріч відбулася в 1893 році, коли Скоропадський був розподілений з Пажеського корпусу в полк. А поручник Маннергейм потрапив туди ж після дворічної служби в армійському драгунському полку – він був більш досвідчений, якщо порівнювати зі ще «зеленим» Скоропадським. Це не завадило їм товаришувати, а під час коронації Миколи ІІ вони йшли в першій і другій парі й потім стояли в Грановитій палаті.

Георгій Папакін

– Отже, до 1917 року вони обидва зробили і військову і придворну кар’єру, адже обидва мали також і придворні титули флігель-ад’ютантів – належали до імператорського почту.

Гетьман Української Держави Павло Скоропадський

– Вони йшли дуже щільно один за одним.

– В 1917 році кожен із них був генералом, командиром корпусу. Коли сталась Лютнева революція, імператора, якому вони присягали, не стало. Вони залишались в російській армії, але потім і вона почала розвалюватись. Кожен із них зрозумів, що їм там нічого робити.

На межі 1917-1918 років Маннергейм повернувся у Фінляндію і став головнокомандувачем фінської армії. Він порозумівся з тогочасним фінським політикумом. Чому ж Скоропадському не вдалося порозумітися з тогочасним українським політикумом?

– Тут є багато причин – випадкових і невипадкових. У 1917 році вони обидва шукали сили, які могли б подолати більшовиків. Маннергейм шукав те, що потім стало Білою гвардією. Він шукав серед своїх товаришів по службі, але, проїхавши з Одеси до Петрограда, вирішив, що в Росії немає сил, які можуть боротися з більшовиками. Тому він і поїхав у Фінляндію, де очолив добровольчі формування, які дуже вдало воювали з більшовиками.

– І потім вони стали регулярною армією.

– Так. Якщо порівнювати Фінляндію та Україну, то перша мала менш виграшну ситуацію, адже мала під боком збільшовичений Балтійський флот – як казав Троцький, «краса і гордість революції».

– Власне, він в теперішньому Гельсінкі й базувався.

– Так. Поруч був також Петроград із його могутньою Червоною гвардією. Україна була дещо віддалена від того і Чорноморський флот був не настільки збільшовичений. Більшовики на Чорноморському флоті були не такими сильними.

– В радянській історіографії була теза про те, що Ленін «подарував Фінляндії незалежність». Хоча Ленін не був царем чи королем і не міг щось таке «дарувати». Та, насправді, там же була досить серйозна війна з більшовиками.

– Дуже серйозна. І сам «подарунок» відбувся після того, як та ж Червона гвардія і матроси зазнали поразки. Звичайно, боротьба точилася й після того, як відбулося визнання більшовицьким урядом уряду Фінляндії. Але перша невдача натиску на Фінляндію призвела до того, що Ленін був змушений визнати її уряд, адже іншого виходу в нього просто не було.

– То все ж, чому Маннергейм тоді порозумівся з фінськими політиками, а досвідченого військового Скоропадського не запросили очолити армію? Українські війська тоді очолювали люди зі значно меншим військовим досвідом. Тодішній міністр оборони Симон Петлюра був взагалі цивільною людиною.

– У Фінляндії більшу вагу очевидно мали праві сили. Ліві ж сили, які пов’язали себе з більшовиками, були скомпрометовані вже цією співпрацею. Фінляндія їм просто це не вибачила і закрила очі на все, аби Маннергейм очолив військові сили.

– А Скоропадський хоча б намагався порозумітися з українськими політиками?

– Була ситуація, яку можна було б переломити у зворотному напрямку. У Петлюри, до речі, зі Скоропадським були не такі вже й погані стосунки, вони могли порозумітися. Але Петлюра сам був змушений залишити свою посаду – він же теж не порозумівся із тодішнім урядом. Відтак він очолив добровольчий Гайдамацький кіш Слобідської України і сам пішов воювати.

До речі, серед протоколів Центральної Ради є документ, де Скоропадського визнають головнокомандувачем всіма збройними силами, які борються з більшовиками. Дуже цікаво, що протокол було видруковано на машинці, а прізвище Скоропадського було вписане від руки. Очевидно, що тоді ще велась якась боротьба, визначались прізвища. Але зрештою, коли Петлюра пішов, його місце посів Порш – там почалось повне непорозуміння.

– Порш був лівішим за Петлюру українським марксистом.

– Так, а у військовій справі він взагалі нічого не розумів, він був більше господарником – кооператором.

– То можна сказати, що фінські політики були більш зрілими, ніж українські? Який можна з цього зробити висновок?

– Так, бо українські політики весь час боялися примари бонапартизму – Наполеона, який прийде, наведе на Центральну Раду гармати й почне розстрілювати, щоб самим забрати владу в руки. Але ж вони забули, що Наполеон був колишній якобінець. А Лафаєт, який був аристократом, цим не займався.

– Як Скоропадський та Маннергейм переходили з імперського світогляду до національного? Коли Маннергейм відчув себе фіном, а Скоропадський – українцем?

– Щодо Скоропадського відповісти простіше, бо маємо його листи до дружини, де він чітко описує зміни свого світогляду. Вже в квітні 1917 року він пише, що хоче стати українцем. Мається на увазі саме політичне самоусвідомлення.

Із Маннергеймом все складніше, бо за походженням він був шведом. До 1918 року він навіть фінську мову не знав, а тому й фіном він став політично.

Слухач: «Насправді, Фінляндію не можна порівнювати з Україною, бо Україна мала більшу територію. Влада в Києві мала лівіше спрямування, а Скоропадський стояв трохи на більш правих позиціях».

Слухач: «Ви багато говорите про те, що Маннергейму вдалося, а Скоропадському не вдалося. Чи погодитесь Ви із думкою, що Скоропадському не вдалося через те, що українська нація не була консолідована й українці не мали власної держави, їм бракувало патріотизму й національної свідомості? Адже виховувати патріотизм – це функція держави. У нас й досі нації немає. Як щодо цього було у Фінляндії? Чи була їхня нація сформованою?»

– Порівнювати, як на мене, потрібно, адже та ж Фінляндія також тривалий час не мала своєї державності. Але вона мала більше автономних прав у складі Російської імперії – саме це й сприяло формуванню політичної свідомості. В Україні шляхи до цього були більш звивистими. Мабуть, тут дійсно наш слухач правий в тому, що формування української політичної нації – дуже складний процес, який весь час триває і ніяк не може завершитись.

– Шляхи Маннергейма й Скоропадського розійшлися тоді, коли вони завершили службу в російській армії. Але відомо, що вони потім тривалий час спілкувалися. Про що вони спілкувалися та якими були їхні міжлюдські відносини?

– Давайте пригадаємо 1918 рік: приїжджає перший посол Фінляндії в Українську Державу. Скоропадський його, звичайно, приймає й починає згадувати про свого однополчанина Маннергейма.

Потім була дуже велика перерва, бо Маннергейм очолював державу, потім його попросили виїхати з держави – там теж були свої складні моменти. Він не поділяв германофільську позицію в 1918 році.

Потім, у 1930-х роках Скоропадський пише Маннергейму листа, де згадує минуле й каже, що він був гетьманом України, а зараз в еміграції. Ну, і так вони з’ясовують всі свої питання. До речі, в 1932 році навіть йшлося про якісь зустрічі, коли Маннергейм приїжджав до Берліна, де тоді перебував Скоропадський. Та все ж фінські політичні кола не дуже хотіли, щоби це відбулося.

– Як довго тривало їхнє спілкування?

– До 1940-х років.