Мода найпершою відображає зміни у свідомості – фешн-журналіст

Софія Пангані

Для фешн-журналіста та мистецтвознавця Зої Звиняцьківської одяг є одночасно і твором мистецтва, і найбільш ужитковою річчю в світі. Виставку «IN PROGRESS. Дрес-код України доби Незалежності», яка відкриється у «Мистецькому Арсеналі» 15 червня, вона цілком побудувала на колекціях українських дизайнерів. В інтерв’ю для Радіо Свобода модний критик розповіла про те, чому вишиванка й тризуб є антагоністами та як знайти себе на фешн-карті України.

– На одній зі своїх лекцій ви сказали, що музей моди – це її кладовище. А чим буде виставка про дрес-код незалежної України?

– Я завжди вважала моделі одягу, виставлені у музеях, метеликами у рамці. Мені захотілося показати їх у польоті, тому виставка буде насичена відеорядом.

– Чому Ви вирішили створити цю експозицію?

– Я прокинулася одного дня умовного 2010 року і побачила молодих хлопців у «Абібасі» та дівчат у леопардових спідницях. Це мене злякало, бо у 90-х існувала думка, що за двадцять років молодь ідейно й ментально оновиться. І я зрозуміла, що треба щось робити, а по-перше, усвідомити проблему.

– Як соціальні потрясіння впливають на смаки людей?

– Дуже наочно. Усі види мистецтва зазнають впливу, але мода – найшвидше, бо пошив сукні потребує значно менше часу, ніж спорудження нової архітектури. Мода найпершою відображає зміни у свідомості. Я вважаю її чи не найвлучнішим маркером соціальних процесів та найкращим інструментом для вивчення людей.

– На хвилі патріотизму в Україні стали популярними вишиванки та «світшоти» з тризубами. А який з цих модних атрибутів з погляду ментального об'єднання українців є дієвішим і перспективнішим?

– У моїй експозиції є окрема зала, присвячена Майдану. Я створила її, тому що, на мою думку, ідеї Майдану є на сьогодні втраченими й законсервованими. Однією з найголовніших була ідея політичної нації, яка потребувала нової символіки. Вона була знайдена і втілена у державних символах – прапорі та гербі. До цього люди користувалися етнічними символами – вишиванками. Тобто від етнічної нації люди намагалися перейти до політичної. Як би дивно це не звучало, вишиванки та тризуб на сьогодні є антагоністами. Якщо ви питаєте, хто переможе, то я не знаю. А було б класно їх об’єднати.

– На виставці буде представлений інавгураційний одяг Марини Порошенко. А Вам стиль якої з перших леді імпонує найбільше?

– Скажу, що для всього є свій час. Коли 2004 року Катерина Ющенко вдяглася на офіційну церемонію у сукню українських дизайнерів, це була бомба. Минуло десять років, і ідеї, яких потребувало суспільство, змінилися. Марина Порошенко також обрала вбрання від українських дизайнерів, але елементи вишиванки змінилися кольорами державного прапора. Кожне з цих рішень було актуальним для свого часу.

– Як би Ви охарактеризували етапи становлення української моди часів незалежності з огляду на історичний контекст?

– У 90-х переважна більшість населення вважала себе частиною СНД, а не незалежної України. Паралельно існувала «випереджальна група» – люди, які усе життя боролися за незалежну Україну. Одразу після проголошення незалежності вони внесли прапор до зали Верховної Ради. Умовно кажучи, ці люди чекали тієї хвилини двадцять років, тримаючи прапор у руках. Але їх було дуже мало.

Лише у нульових широкий загал – а перш за все, молодь – зрозумів, що живе в окремій країні зі своєю історією та культурою. Саме тоді почалася «Країна мрій», де молодь стала ходити у вишиванках.

Такий процес треба було пережити, всмоктати в себе й переварити, а вже потім прийти до ідеї політичної нації. Цей шлях не можна перестрибнути.

– На експозиції буде зала, присвячена майбутнім трендам, зокрема – на відповідальне споживання. Як він проявляється в українській моді?

– Серед українських дизайнерів я можу назвати щонайменше чотирьох, які свідомо або не дуже працюють з цим трендом.

– Він буде популяризуватися надалі?

– Розвиток є поступовим рухом. В Україні він є, радше, паралельним – з багатьма тенденціями, що залишилися від 90-х. Ідея відповідального споживання ставатиме більш популярною, але буде лише однією з паралельних. У нашому суспільстві жодна ідея не може стати панівною.

– Ви кажете, що історія моди – це історія людей. А який тоді модний бекграунд сучасного 25-річного українця?

– 25-річний українець – це фантом. Мені треба більше інформації: хто він і звідки.

– Наприклад, веб-дизайнер з вищою освітою, що живе в центрі Києва.

– Його бекграундом є глобальна мода, бо він бачить себе і громадянином України, і частиною глобальної страти просунутої молоді у Лондоні, Нью-Йорку, Каліфорнії. Тому він одягається, як вони; спілкується – і фактично, і символічно – тією ж мовою, що й вони; має ті ж звички та пріоритети.

– А які в Україні є архетипи 25-річних людей?

– Провінційна особа, яка розмовляє російською, з насінням, «півасом» та в «Абібасі». Особа з тризубом, прапором та у вишиванці. Також особа у підвернутих штанцях зі смузі, лептопом та кавою на винос. Не забуваймо і про ту, що з силіконом та на «каблах» «вдяглася голая» у «паєтках».

– І вони продовжуватимуть співіснувати паралельно?

– На мою суб'єктивну думку, ця ситуація не унікальна для України. Усюди є випереджальні групи, і держава має поводити себе як інструктори у туристичному поході, де один показує шлях попереду, а інший підганяє тих, що відстають. У нашій країні деякі досі живуть у 1992-х, і ніхто їх не підштовхує і не вказує дорогу.

– То чому сучасному українцеві варто цікавитися дрес-кодом країни доби Незалежності?

– Моя виставка є мапою, а найголовніша позначка на мапі – «Ви тут». Радянські мапи були без цієї позначки і втрачали сенс. На моїй виставці немає таких вказівок, бо кожен з відвідувачів має сам їх собі поставити. Мені здається, це чудовий квест: люди, якщо хочете дізнатися, де ви, приходьте на цю виставку.