«Дні українського кіно в Римі» – вперше на офіційному рівні

Українська молодь танцює «Гуцулочку» на церемонії відкриття «Днів українського кіно». Рим, 1 червня 2017 року

Рим – Початок червня позначився у Римі фестивалем українського кіно, що вперше проводиться на офіційному рівні. Італійці мають змогу подивитися 5 фільмів українського виробництва в кінотеатрі на історичній площі Кампо де Фйорі. Про «Дні українського кіно в Римі» розповів Радіо Свобода один із організаторів кінофестивалю Алессандро Д’Алессандро.

Окрім фільму «Гніздо горлиці» про долю українок-трудових мігранток, демонструється також історична стрічка «Моя бабуся Фані Каплан» про події 1918 року, класика українського кінематографу радянських часів «Білий птах з чорною ознакою», документальний фільм «Жива ватра» про життя Карпатського регіону та легка музична драма «Трубач» для перегляду в сімейному колі

– Фільми для перегляду запропонувало Державне агентство України з питань кіно. Це стрічки, які на сьогодні широкопланово презентують українське кіно. Окрім фільму «Гніздо горлиці» про долю українок, трудових мігранток, демонструється також історична стрічка «Моя бабуся Фані Каплан» про події 1918 року, класика українського кінематографу радянських часів «Білий птах з чорною ознакою», документальний фільм «Жива ватра» про життя Карпатського регіону та легка музична драма «Трубач» для перегляду в сімейному колі.

– Чим цікаві кінофільми для італійського глядача, а не лише для представників української громади?

Cтрічки піднімають цікаві теми. Це – розповідь про Україну, яку італійці не бачать щодня з екранів теленовин

– По-перше, це – художні твори, які представляють якісний рафінований кінематограф. Українські актори володіють художньою і технічною майстерністю, щоб створювати фільми міжнародного рівня. По-друге, згадані стрічки піднімають цікаві теми. Це розповідь про Україну, яку італійці не бачать щодня з екранів теленовин. Винятком є хіба що наша стрічка «Гніздо горлиці» про українську діаспору, де йдеться і про життя італійських родин. Решта фільмів дає глибшу картину українського буденного життя, бо навіть ментально ця країна подібна до Італії. Хай це звучить дивно, але я переконався на власному досвіді, як швидко італійці знаходять спільну мову з українцями, на відміну від інших європейців.

– В Італії проводять відомі міжнародні кінофестивалі, місцевий глядач звик до високоякісної кінопродукції американського та європейського виробництва. Чи не побоюєтеся, що Ваша ініціатива пройде непоміченою?

Протягом місяця реклами через мережу «Фейсбук» мали 100 тисяч контактів

– Так, є певне побоювання. На жаль, велика аудиторія не йде дивитися незалежне кіно. Це стосується будь-якої країни, ми в Італії також маємо цю проблему, але це реальність, і з нею треба миритися. Однак, рекламуючи захід, ми дуже покладалися на сильну українську спільноту в Римі. Місцеві українці – значно потужніші промоутери цього заходу, щоб поширювати серед італійських друзів інформацію. Також ми створили спеціальний сайт і протягом місяця реклами через мережу «Фейсбук» мали 100 тисяч контактів. Для нас це вже позитивний результат, зважаючи, що йдеться про далекий для італійців кінематограф, невеликий фестиваль з обмеженими ресурсами.

– Хто подбав про забезпечення фінансових ресурсів кінофестивалю?

– Значний внесок зробив благодійний фонд українського підприємця Ігоря Янковського «Ініціатива зради майбутнього». Також долучилося Державне агентство України з питань кіно й італійська кінокомпанія «4RoomsFilm».

Алессандро Д’Алессандро

Які враження склалися у Вас про роботу українських колег і взагалі про ситуацію з кінематографом в Україні?

Кінематограф в Україні переживає піднесення

– Як на мене, кінематограф в Україні переживає піднесення. Є велике бажання створювати кінопроекти для міжнародного ринку, і не лише внутрішнього. Це дуже добре, що є така відкритість. Звісно, що найсильніша у світі – американська кіноіндустрія, тому якісь моделі слід копіювати, щоб мати й економічний зиск від проекту, але важливо зберігати свою ідентичність. Українські колеги дуже серйозно й компетентно ставляться до реалізації кіноробіт. Ми мали гарний досвід з українцями на зйомках в Італії, і потім, коли гостювали в Україні, пересвідчилися у надійності наших партнерів.

– З якими перепонами доводиться мати справу під час роботи над спільними проектами з Україною?

Багато бюрократичних перепон в обох країнах, але працюємо з відповідними міністерствами для спрощення процедур

– Багато бюрократичних перепон в обох країнах, але працюємо з відповідними міністерствами для спрощення процедур. Слід також створити підґрунтя для спільних зустрічей, щоб обговорювати наші проекти. Наприклад, у рамках нинішнього кінофестивалю ми провели майстер-клас для режисерів, операторів двох країн з метою окреслити можливості майбутньої співпраці.

– Чи існують обмеження для співпраці на законодавчому рівні?

Бракує двосторонньої угоди про спільне кіновиробництво. Ми поступово рухаємося до укладення цієї важливої угоди. Також слід дбати про створення малих фондів з розвитку кіно. Київ погоджується з планами

– Безумовно, бракує двосторонньої угоди про спільне кіновиробництво. Стосовно цього є зацікавленість Міністерства культури Італії. Ми вже мали низку спільних зустрічей з українською стороною, тому поступово рухаємося до укладення цієї важливої угоди. Також слід дбати про створення малих фондів з розвитку кіно, які б давали змогу спільно створювати проекти, цікаві для італійського й українського глядача. Подібні фонди Італія має з Македонією, Німеччиною, Францією. Я вважаю, з італійського боку є ресурси, щоб створити такий фонд з Україною. Київ погоджується з планами, наразі необхідно оформити це з дотриманням бюрократичних вимог. Міністерства культури обох країн виділятимуть щороку кошти для обраних за конкурсом кінопроектів.