(Рубрика «Точка зору»)
Я розумію, що законодавчий процес – це завжди компроміс. Тому я не проти компромісів, але проти профанації і шахрайства – проти таких компромісів, які мають за мету залишити все, як є. Саме такими я вважаю ухвалений 23 травня 2017 року закон № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації» (про квоти на ТБ), а також «свіжу» Постанову КМУ № 301 від 26 квітня 2017 року «Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою», якою знівельовано ст. 25 закону «Про державну службу» в частині посвідчення атестації щодо вільного володіння державною мовою.
Подібне може загрожувати мовній статті 7 законопроекту «Про освіту» № 3491-д, проголосованого в першому читанні 6 жовтня 2016 року. А тим часом мову освіти продовжує визначати стаття 20 одіозного закону «Про засади державної мовної політики» («мовного закону Ківалова-Колесніченка») з її першою частиною про вільний вибір мови навчання як невід'ємне право громадян України. Про це, до речі, відверто каже керівник управління з питань інформаційної політики та комунікацій Міністерства освіти та науки України Тетяна Голубова: «Відповідно до Конституції України (ст.53), Закону України «Про засади державної мовної політики» (ст.20) мовна політика в освіті базується на принципі вільного вибору батьками та учнями мови навчання або вивчення тієї чи іншої мови».
Акція батьків і їхніх дітей у Дніпрі на підтримку української мови в освіті, 30 травня 2017 року
Робота над статтею 7 законопроекту «Про освіту» № 3491-д
Прийнята в першому читанні редакція мовної статті викликала заперечення в громадських активістів. Тому в жовтні 2016 року відбулося кілька засідань за участі міністра освіти та її заступників із представниками громадських організацій. В одній із таких зустрічей брав участь і я. Те, що було узгоджено з робочою групою представників ГО, вже було компромісом. Однак пізніше Міністерство освіти та науки України після консультацій з представниками національних меншин відмовилося від кількох узгоджених позицій. Це стало відомо на засіданні робочої групи з доопрацювання статті 7 «Мова освіти», яке відбулося 26 травня 2017 року у Верховній Раді.
В цій статті – 6 частин. Третю («Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед англійської мови у державних і комунальних закладах освіти») і шосту частини («Держава сприяє створенню та функціонуванню закладів освіти за кордоном, у яких здійснюється навчання українською мовою або вивчається українська мова») було залишено без змін. Всі інші частини були піддані численним поправкам.
Робоча група додала до першої частини абзац такого змісту: «Держава забезпечує кожному громадянинові України право отримати освіту державною мовою у державних і комунальних закладах на всіх рівнях: дошкільної, загальної середньої, професійної, позашкільної та вищої освіти».
А абзац «Особам, які належать до національних меншин, забезпечується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти» було розширено на два абзаци:
«Особи, що належать до національних меншин і корінних народів, мають право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою у державних і комунальних закладах дошкільної та загальної середньої освіти у місцях компактного проживання таких осіб.
Особи, що належать до національних меншин і корінних народів, мають право на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах дошкільної та загальної середньої освіти або через національно-культурні товариства».
Перший абзац другої частину статті 7 «Закладами освіти забезпечується обов’язкове вивчення державної мови» було доповнено такими словами: «зокрема, у закладах професійної освіти та вищих навчальних закладах в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови».
З частини четвертої було вилучено мови національних меншин, а зміст викладено так: «Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома та більше мовами – державною мовою, а також однією або кількома офіційними мовами Європейського Союзу».
В текст частини п’ятої «За бажанням здобувачів професійної та вищої освіти заклади освіти створюють можливості для вивчення ними мови національної меншини в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови» громадські активісти запропонували внести важливе уточнення «як дисципліни», тобто, вивчення мови національної меншини лише як дисципліни.
Порівняльна таблиця змін до статті 7 «Мова освіти» проекту Закону України «Про освіту» ТУТ
Міносвіти робить крок назад
Міністерство освіти вирішило відмовитися від двох суттєвих пропозицій, узгоджених у жовтні 2016 року з представниками ГО. Перша стосувалася осіб, що належать до національних меншин і корінних народів, які мають право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою «в місцях компактного проживання таких осіб». Вилучення останніх слів означає, що така норма поширюється на всі навчальні заклади на всій території України. І ми добре знаємо, що ті, хто обстоює таку позицію, не бажають зробити крок у напрямку дерусифікації освіти – не деболгаризації чи демадяризації, а саме дерусифікації (частина перша статті 7).
Під час фестивалю вишиванок в Одесі
Друга узгоджена пропозиція, від якої відступило Міносвіти, це вилучення слів «як дисципліни» (частина п’ята статті 7). Знімаючи це формулювання, залишаючи редакцію першого читання, ми вмикаємо «зелене світло» для продовження русифікації вищої школи. Підтвердження – на кожному кроці. Кілька днів тому я повернувся з Харкова, де чи не найбільше вишів з усіх українських міст. Так-от, у більшості з них викладання ведеться переважно російською мовою.
З огляду на те, що громадські активісти не погоджуються із запропонованою до другого читання редакцією, заплановано ще кілька засідань робочої групи – на 7 червня заплановано голосування у профільному парламентському комітеті.
Пікетування Київської міської ради на підтримку проекту рішення про застосування української мови у сфері обслуговування. Київ, 20 квітня 2017 року
Юридичне тло
І в статті 53 Конституції України, і в статті 6 закону «Про національні меншини в Україні» мова йде про зобов’язання держави, яка «гарантує всім національним меншинам права на… користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства».
В законопроекті № 6348 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення розвитку та використання мов національних меншин в Україні» сказано: «Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання мовою відповідної меншини поряд з державною мовою в державних і комунальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах за умови, що таке бажання у місцях компактного проживання виявила кількість осіб, достатня для можливості його задоволення, а також право на вивчення мови відповідної меншини в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства» (стаття 8-3).
Цією статтею передбачено також, що в початковій школі, де мовою загальної середньої освіти поряд із державною є відповідна мова національної меншини, державна мова викладається в обсязі, достатньому для подальшого опанування нею навчальних предметів і курсів в основній та старшій школах. В основній школі обсяг викладання предметів і курсів державною мовою не може бути меншим за обсяг викладання відповідною мовою національної меншини, а в старшій школі – має становити не менше від 80% від усіх предметів.
Нерозв’язаною досі є колізія між термінами «мови національних меншин» і «мови корінних народів». Кримськотатарська є мовою корінного народу. Конституція України містить три згадки про корінні народи (стаття 11, стаття 92 і стаття 119), але закону про корінні народи немає. Перший крок у цьому напрямку зроблено нещодавно – на парламентському сайті зареєстровано законопроект «Про статус кримськотатарського народу в Україні».
Якщо б законодавець подумав і про наступний крок – внесення законопроекту про позитивну дискримінацію (або про подолання наслідків радянської окупації в мовній сфері), – то згадану колізію в мовній сфері, зокрема, в освітній галузі, можна було б вирішити.
І на закінчення
Якщо робоча група не зможе узгодити згадані доповнення і зміни до 7 червня, то є ризик, що в разі ухвалення закону мовна стаття залишиться в значно гіршій редакції першого читання. Це станеться в тому випадку, якщо Верховна Рада відхилить усі 177 поправок до статті 7 «Мова освіти» законопроекту № 3491-д «Про освіту».
Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України.
У тексті збережено виділення, зроблені автором
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Підводні камені постанови Кабміну про вільне володіння державною мовою
Квоти: 75% української в ефірі та «Діамантова рука» з субтитрами
Верховна Рада затвердила обов’язкові 75% української мови на телебаченні
Про мовну психотравму і українське ґетто. Українська журналістка заступилася за Олега Скрипку
Київ може показати приклад, як подолати наслідки мовної окупації України
Financial Times: кількість російськомовних в Україні суттєво зменшилася
Кількість виборців проросійських партій в Україні стрімко зменшується – експерт
Кореянка вивчила українську. Її дивують російськомовні чиновники України
Міжнародне угруповання із захисту російськомовних під контролем Кремля
Українська мова і Порошенко. Досвід Фінляндії та Ізраїлю для України
Українська мова на телебаченні. Парламент зробив перший крок
Закон про мову – шанс для дітей із російськомовних родин знати українську
Війна проти України. Вбивство бібліотеки і українська мова