Львів – 21 травня минає 180 років від дня народження Софії Шептицької з родини Фредрів. Дочка відомого польського драматурга Олександра Фредра, дружина графа Івана Шептицького, мама митрополита Андрея Шептицького, блаженного Климентія Шептицького, генерала польської армії Станіслава Шептицького. Жінка з талантом художниці та літературним хистом мала неймовірний вплив на формування своїх синів. Чим особлива Софія Шептицька? Яким бачила своє покликання у житті? І чи відома ця постать українцям?
«Скристалізована моральна досконалість» – так описав непересічну жінку Софію Шептицьку в своїх спогадах професор Станіслав Тарновський. Ця моральна досконалість формувалася з дитинства, передалась поколіннями і викристалізовувалась вірою і невтомною працею над собою.
Софія була улюбленою донею тата, польського драматурга Олександра Фредра. Він тішив її численними несподіванками, турбувався про її освіту, виховання. Малюванню Софію вчив чеський художник Йозеф Свобода, вона мала кращих учителів із гри на фортепіано, знала кілька іноземних мов. Її любов до природи, краси формувались серед мальовничих краєвидів у родинному маєтку Фредрів у селі Бенькова Вишня (нині – Вишня), що на Львівщині. Йозеф Свобода навіть намалював малу Софію із кошиком серед суниць, портрет так і називається: «Дівчинка і суниці». Митрополит Андрей Шептицький зберігав цей мамин образ із дитинства у Святоюрських палатах.
Софія Шептицька
«Дар слова, повний життя, свободи, виняткова дотепність, як виняткова краса і врода особи, над якою час не мав влади, бо духовна краса не перецвітає, як весняна квітка, лише в прекрасних і виразних очах відбивався щораз настрій душі, шляхетні риси, які вирізьблює праця думки й турботи та покриває чоло ореолом сивини», – так описав Софію Шептицьку польський професор Станіслав Тарновський.
У 24-річному віці, 1 жовтня 1861року, Софія Фредро стала дружиною графа Івана Шептицького. Молода родина перебралась у помістя в село Прилбичі, що на Львівщині. Подружжя зуміло цей маєток перетворити в затишний куточок, у якому любили бувати їхні рідні, друзі, а з роками наповнився дитячими голосами і став місцем зустрічі великої родини. Навіть коли вже сини роз’їхались і попри їхню зайнятість, на Великдень і Різдво неодмінно всі збирались у батьків у Прилбичах. Про традицію Великодніх і Різдвяних свят у Шептицьких описано в листах Софії, Климентія, Станіслава. 43 роки спільного життя для Софії та Івана минули як одна хвиля – без хмар і бурі, але не без хрестів, як описує їхній приятель Станіслав Тарновський.
Родинна садиба, забава дітей Шептицьких
Шептицькі мали семеро синів, смерті двох із них – Стефана (помер у 2 роки) і Юрія (помер у юнацькому віці) були важким ударом для батьків. Оскільки граф Шептицький зайнятий службовими справами, повітом і сеймом, то часто відлучався від дому. Тому всі клопоти по господарству були на Софії Шептицькій. Вона дбала про парк, і він у Шептицьких був найкращий на всю околицю, любила дерева, кущі, квіти і була дуже тактовною і ввічливою з робітниками, знала про всі їхні радощі й проблеми, допомагала багатьом. Садівник спеціально для неї вивів особливий сорт троянди – чорну троянду.
Софія та Іван Шептицькі разом з синами Андреєм і Леоном
«Моє життя не було легке, ані світове, ані, може, веселе», – так Софія Шептицька писала про себе у споминах у 1894 році. Вона своєю любов’ю огорнула синів. Між нею і дітьми був сильний духовний зв’язок, взаєморозуміння, вона відчувала духовний світ своїх синів, але водночас графиня Софія та граф Іван поважали погляди дітей та їхній вибір у житті. Про це свідчать спомини Софії Шептицької, зокрема численні, донині ще не опубліковані, листи до сина – митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, які вона писала від 1888 року, коли молодий Роман обрав монаший шлях, і до 1904-го, коли відійшла у вічний світ. «Мої благословенні реколекції» – написав на листах після смерті матері митрополит, це духовні роздумування Софії Шептицької. Софія Шептицька не тільки тому так виховала синів, що була побожна, але й тому, що була весела, говорили друзі про неї. Досягнувши у вірі найвищого рівня, вона водночас не втрачала іскри фредрівської дотепності, яка дуже допомагала при вихованні синів.
Неопубліковані листи Софії
Внутрішній світ Софії Шептицької, її глибоку віру, ставлення до дітей, їхнє формування, відкривають також досі не опубліковані її листи до Ванди Островської, яку вона називала своєю старшою сестрою. А це була внучка сестри Олександра Фредра. Софія і Ванда постійно листувалися впродовж 1856-1884 років. На підставі цих листів, як продовження спогадів Софії Шептицької, її син Казимир (блаженний Климентій) написав працю, зазначивши: «Для родини і молодих поколінь родини».
«Моя Матусенько, поміж дорогими пам’ятками, які залишилися після Тебе, однією з найдорожчих є образок, на якому зображений сидячий Господь Ісус, а великий тяжкий хрест лежить на правій стороні Його рамені. На образку є напис Твоєю рукою: «Його єдиного слухай, Йому єдиному будь послушний». Я почув Його слово, а тепер послухати Його бажаю якнайшвидше, і це є для мене найважливішим завданням – справою життя або смерті. Не знаю, чи вистачить мені часу опрацювати витяги з Твоїх листів протягом кількох місяців, а може, і тижнів, які мені залишилися, оскільки вони були роблені кілька років, чи радше зібрати і їх укласти так, щоб вони представляли немов продовження Твоїх власних спогадів. Пишу взагалі вільно».
Палац графів Шептицьких у Прилбичах (Львівщина)
«У цьому стилі писання не маю жодного досвіду. Напевно, не закінчу, але розпочинаю, бо шкода мені, щоб оті скарби думок і почуттів, які з глибини душі Своєї Ти виливала майже день у день сестрі і приятельці своїй, залишилися назавжди закритими», – писав 17 квітня 1910 року, у шосту річницю смерті мами (народилася 21 травня 1837 року – померла 17 квітня 1904 року) Казимир Шептицький. Він не видав цих листів Софії Шептицької за свого життя. Причини можуть бути різні. У 1911-му Казимир покинув світське життя і пішов у монастир, обравши ім’я Климентій. Можливо, завадили складні історичні події ХХ століття, непроста атмосфера серед галичан, а можливо, залишив цю справу для наступних поколінь.
«Молодше покоління не знало Тебе, але повинно Тебе пізнати, бо коли мається у родині святу, то і її вплив, і знання про Неї, повинні переходити з покоління до покоління», – пояснював Климентій важливість маминих листів.
Софія Шептицька і Андрей Шептицький
Син звертається до мами ніжно «матусенько» і вважає її прикладом для наслідування через її розум, святість, витривалу вірність Господу Ісусу. «Ця вірність є так великою, що Ти, як левиця, боронила своїх синів перед кожним моральним злом. Ти захищала в їх житті права Господа Ісуса, навіть коли б довелося заплатити Тобі браком їхньої любові. Ти захищала перед злом, повторюючи кожному з нас часто, що воліла б не бачити нас живими, як маєш дивитися на те, що душі наші загинули від тяжкого гріха», – писав син про маму.
Архіви зберігались у Римі
Климентій Шептицький на основі маминих листів роздумує про неї, про батька, родину, важливість духовного життя, про віру, яку в їхні серця заклала мама. Листи Софії до Ванди написані польською і французькою мовами. Отець УГКЦ Юстин Бойко, який вивчає архіви Климентія Шептицького, розповів історію листів Софії Шептицької до Ванди Островської: «Ці архіви зберігались у Римі, але коли спільнота монастиря переїхала в Україну, я займався архівом, і там були матеріали, присвячені отцю Климентію Шептицькому. Справою його беатифікації займався блаженніший Любомир Гузар. Там були фотокопії оригіналів листів Климентія до брата Станіслава і праця отця Климентія на підставі листів мами Софії Шептицької до Ванди Островської. Також там був машинописний варіант цих листів, який зробив Ян Шептицький, представник родини. Таким чином він нам полегшив відчитування листів. Бо почерк у отця Климентія був не дуже простий».
Роман Шептицький (майбутній митрополит Андрей)
З огляду листів виглядає на те, що мама відігравала ключову роль у їхньому формуванні. Вона їм завжди повторювала, як пише отець Климентій, що краще воліє бачити їх мертвими, аніж душі їхні вражені гріхомЮстин Бойко
«Настав той час, коли ми маємо не тільки пізнавати світ братів Шептицьких у світлі їхніх праць, діяльності, але хто на них мав вплив. З огляду листів виглядає на те, що мама відігравала ключову роль у їхньому формуванні. Вона їм завжди повторювала, як пише отець Климентій, що краще воліє бачити їх мертвими, аніж душі їхні вражені гріхом. Культура її відносин із синами, роль у їхньому формуванні нами до кінця не знана. Це може бути ще один процес беатифікації. Бо сам Климентій пише, що коли маємо у родині святу, то пам’ять про неї потрібно передавати з покоління в покоління», – наголосив отець Юстин Бойко.
«Варто розпочати процес беатифікації Софії Шептицької»
В одному з інтерв’ю для Радіо Свобода кардинал Любомир Гузар зауважив, що варто розпочати процес беатифікації Софії Шептицької спільно УГКЦ і РКЦ, що це стане унікальним взірцем українсько-польського порозуміння і поєднання. Кілька років тому навіть відбулась спільна проща греко і римо-католиків від садиби Фредрів у селі Вишня, де поховані батьки Софії, до Прилбич, родинного села Шептицьких, де у крипті спочивають Софія та Іван Шептицькі, дідусь, бабуся, брат Леон із дружиною Ядвігою.
Родина Шептицьких на ґанку у Прилбичах
«Пішла у радості до Господа свого і, напевно, що вона, бідацтво кохане, заслужила собі на відпочинок після такого важкого і твердого життя» – написано на пам’ятній табличці Софії Шептицької у крипті в Прилбичах, де спочиває. Прощання з Софією Шептицькою детально описувала тодішня преса Галичини. Попрощатись з графинею приїхала родина й дуже багато людей зі сторони Львова і Кракова. Вона залишила по собі пам’ять найкращої пані й опікунки.
«Життя мами є велика наука, жодні терпіння, жодні труднощі, які випадали на її життя, вона не відкинула і не сприймала з примусу, ніколи в її серці не осіла гіркота, ніколи не скаржилась на те, що випало на її долю», – писав син Климентій про маму.