Хто і що зупинило наступ «русской весни» на Дніпро?

Дніпро – У Дніпрі представники влади, громадськості, волонтери та бійці дискутують про події трирічної давнини. «Дніпро – місто, що зупинило «русскую весну», впевнені вони. Однак щодо факторів їхні думки розходяться. Феномен міста, яке вважалось проросійським, а в значущий момент стало осередком патріотичних настроїв і форпостом оборони проти агресора, ще належить вивчити фахівцям. Безпосередні ж учасники тих подій діляться своїми спогадами і поглядами на ті події. Вони також застерігають: проросійські сили в Дніпрі ще не раз можуть вдатись до спроб «розхитування ситуації», приміром 9 травня, яке вважають приводом для гуртування свого електорату.

«Місто патріотів», «місто-блокпост», «місто-хвилеріз»... Як тільки не називають тепер Дніпро, згадуючи події трирічної давнини. Місто, яке тоді ще зберігало в своїй назві прізвище всеукраїнського старости Петровського, вважалось «заповідником совка» і одним з проросійськи налаштованих міст південно-східної України, несподівано постало в іншій іпостасі – осередку активного волонтерського руху, перших добробатів, сплеску патріотизму. На противагу піднятому на кілька годин біля мерії російському триколору й зібранням проросійських сил біля Оперного театр,у дніпряни влаштовували багатотисячні патріотичні віча, вивішували з балконів синьо-жовті прапори, створювали найбільший в Україні тризуб, заввишки в 16-поверховий будинок.

«Я думаю, головною причиною був страх втратити рідну землю»

Волонтерка Наталія Хазан – одна з активних учасниць тих подій, зауважує: згадуючи про роль великого бізнесу, того ж мільярдера Ігоря Коломойського з командою, який допомагав фінансово і в створенні перших добровольчих підрозділів, і в спорудженні блокпостів, і в затриманні сепаратистів, не слід забувати про роль самих дніпрян.

Наталія Хазан

«Якщо б не було волі зверху, який би не був Коломойський, Корбан, як би їх не демонізували, але якщо б не було їхньої допомоги, у нас би могло нічого не вийти. Уже їхали сюди автобуси з маргінальними особистостями, які мали зробити тут «русскую весну». У березні 2014 року був виступ «Союзу радянських офіцерів», які натягнули російський прапор і говорили, що ми маємо готуватись зустріти російські війська тут, у Дніпрі. Але ситуація переламалась завдяки людям. Я пам’ятаю, коли «віджали» Крим, під Дніпропетровською облдержадміністрацією зібралась рекордна кількість людей. Я думаю, головною причиною був страх. Страх втратити рідну землю. Як Крим: був – і нема. І все реально. Хлопці записувались в добровольці, дівчата в будівлі облдержадміністрації робили для них бутерброди... Ми побачили, що нас стає все більше і більше. У той час, коли хтось виходив з російським прапором, його вже просто били. А ще в січні 2014 били нас, в’язали, затримували. На жаль, жодна людина за ті події не покарана. Але зараз за українську синьо-жовту стрічку на вулиці вже ніхто не поб’є», – зазначає Наталія Хазан.

«Ситуація в Дніпрі була така сама, як в Донецьку. Але не сталось, так як їм хотілось»

Військовий капелан Дмитро Поворотний був одним із тих дніпрян, хто навесні 2014-го року добровільно записався у військкоматі на службу в українському війську. Пізніше в зоні АТО священик виконував роль духівника, зараз – здійснює надає активну волонтерську допомогу армії. За його словами, ідея «русского мира», з якої постала ідея «русской весни», зародилась саме в церковних колах Росії, озвучена вустами церковних ієрархів і політиків була легітимізована і стала суспільно небезпечною. Отець Дмитро Поворотний вважає, що навесні 2014 року ситуація в Дніпрі мало відрізнялась від донецької, але врятувала самопожертва небайдужих.

Дмитро Поворотний

«Рушійною силою і наших опонентів, і нашого спротиву були активні люди. Тільки з того боку були профінансовані, а з нашого – люди піднялись добровільно, за ідею. Особисто я пам’ятаю: Дніпро, 40 днів за першими загиблими Небесної сотні, тоді ми служили панахиду біля поваленого монумента Леніна. У нас була запланована хресна хода. Тільки-но ми відслужили панахиду і стали відходити, підійшла колона людей з прапорами неіснуючої держави, СРСР, побила людей… Ситуація в Дніпрі була така сама, як в Донецьку. Але не сталось, так як їм хотілось. Знайшлись люди, які ціною свого здоров’я, а потім життя, відстояли місто. Багато тих, хто отут ходили і кричали «Россия, Россия, Днепр, вставай!», – українці за походженням, але виховувались при радянській системі. Від них приховували справжню історію. Вони добре знали про Стеньку Разіна, а про Холодний Яр – ні», – каже Дмитро Поворотний.

Дніпро, постамент вже без пам’ятника Леніну, весна 2014 року

«З’являються різні проросійські організації, вони заміряють градус нашої толерантності»

До втілення в життя «русской весни» у Дніпрі певні сили готувались набагато раніше від початку Майдану та бойових дій на сході України, впевнений громадський активіст Кирило Дороленко. Він згадує 2011 та 2012 роки, коли, за його словами, в місто намагалась «зайти» ціла низка проросійських молодіжних організацій, замаскованих під рухи, що сповідують здоровий спосіб життя. У середовищі футбольних фанів, на які робили ставку, вони наштовхнулись на несприйняття: футбольна спільнота вже на той час була у більшості своїй патріотично налаштованою.

Кирило Дороленко

Навесні 2014 саме футбольні фани контролювали адміністративні будівлі, аби протидіяти можливим захопленням. Кирило Дороленко зазначає: і зараз проросійські організації час від часу кидають «пробний камінець», проводячи в Дніпрі заходи, орієнтовані то на літніх людей, то на жіноцтво, аби «випробувати градус толерантності» в суспільстві. Не виключає активіст, що схожі заходи відбудуться і на 9 травня.

«Моя організація відповідала за збереження прокуратури, «Правий сектор», я знаю, – за будівлю СБУ, бо в той час вже почались захоплення адмінбудівель в Донецьку та Луганську. Ми розуміли: якщо ми не збережемо адмінбудівлі в Дніпрі – це буде «жесть», ми не зможемо втримати ситуацію. І на звичайних хлопців, футбольних фанатів, на активістів лягло завдання відповідати за адмінбудівлі. Коли вони підняли російський прапор, ми його зняли, повісили український. Тоді нам вдалось зберегти будівлю міськради, ОДА. Але ця проблема не закінчилась. «Союз радянських офіцерів» досі існує. З’являються різні проросійські організації, вони заміряють градус нашої толерантності, намагаються знову зайти в Дніпро», – сказав Кирило Дороленко.

«Нас затаврували сепаратистами»

Керівник громадської організації «Союз радянських офіцерів» у Дніпрі Віктор Марченко, якому закидають розхитування ситуації в місті й підтримку «русской весни», заявляє: ці звинувачення необґрунтовані. Він визнає: навесні 2014 року піднімав російський триколор біля мерії, але винятково «на знак дружби України й Росії», мовляв, опоненти в цей час також використовували неукраїнську символіку – стяги Євросоюзу. Справа проти нього слухається в суді, рішення досі не ухвалене. Віктор Марченко категорично відкидає звинувачення в тому, що його об’єднання фінансується з боку північного сусіда, заявляючи, що всі заходи влаштовують на внески членів організації. 9 травня «Союз радянських офіцерів», як і в минулі роки, збирається провести мітинг і ходу під червоними прапорами і з «георгіївськими» стрічками.

Віктор Марченко

«Юстиція подала на нас в суд про примусовий розпуск і заборону нашої організації, у тому числі й за триколор. Які заклики? Ми не говорили – повалювати владу, розколювати Україну. Ні. Інша справа, що нас не чули, нас затаврували сепаратистами. Ніхто ні копійки нам не дає. Заходи? Що, ми не зможемо раз на рік замовити оркестр і зробити вінок? Скинемось по 20-30 гривень. Ми повністю на самофінансуванні. Наші активісти все роблять добровільно. І до «русской весни», і після – наша організація «непотопляєма». Ми стараємось дотримуватись нейтралітету: ви залишаєтесь при своїй думці, ми при своїй, а час розсудить», – сказав Радіо Свобода Віктор Марченко.

За даними соціологічних досліджень, проросійські настрої в Дніпрі лишаються на приблизно тому ж рівні, що й раніше. За даними соцдослідження компанії GfK Ukraine, 9% опитаних цієї весни дніпрян вважають, що в зовнішній політиці Україна має тримати курс на зближення з Росією, торік їх було на 1% менше.