Про інформаційну політику в контексті співробітництва України з НАТО

Тетяна Попова

(Рубрика «Точка зору»)

8 квітня президент України Петро Порошенко підписав указ №103/2017 «Про затвердження Річної національної програми під егідою Комісії Україна-НАТО на 2017 рік». Безумовно, плани на поточний рік необхідні. Але експертне середовище та журналісти звернули увагу на те, чи виконані аналогічні заходи співробітництва з альянсом у 2016 році, що також затверджувались нормативним актом керівника держави. Мене, відповідно, зацікавила тематика, пов’язана з інформаційним простором, свободою слова та інформаційною політикою.

У преамбулі наведеної програми було зазначено, що «пріоритетним завданням є досягнення повної сумісності сектору безпеки і оборони з відповідними органами держав-членів НАТО, що має забезпечити можливість набуття у майбутньому членства України в Північноатлантичному альянсі з метою отримання дієвих гарантій суверенітету та територіальної цілісності України».

Питанням свободи слова та інформаційної політики присвячено окремий підрозділ 1.1.3. програми. Відповідно, пріоритетними напрямами інформаційної політики України перед партнерами було задекларовано неухильне дотримання принципів свободи слова та відкритості діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, забезпечення доступу громадян до інформації, недопущення цензури і перешкоджання професійній діяльності журналістів.

Пріоритетні завдання на 2016 рік були цілком актуальними та доцільними. Серед них – забезпечення функціонування Національної суспільної телерадіокомпанії України; сприяння діяльності інститутів громадянського суспільства у проведенні аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист професійної діяльності журналістів; сприяння проведенню першого етапу реформування державних і комунальних засобів масової інформації.

Закони ефективного менеджменту вимагають визначати механізми реалізації пріоритетів, у тому числі через формулювання основних практичних заходів для виконання. На цьому етапі у мене виникли питання, бо для виконання трьох пріоритетних завдань було сплановано всього чотири заходи, які також були затверджені наведеним указом президента.

Подальший аналіз показав ще більш цікаві речі: наведені заходи на 2016 рік фактично повторили перелік середньострокових цілей (тобто на період приблизно 3-4 років) щодо забезпечення свободи слова та інформаційної політики, який наведено в цьому документі на кілька абзаців вище. Не потрібно бути гуру менеджменту, щоб зрозуміти, що навіть на етапі планування заходів було закладено системну помилку. Порівняйте самі:

Мої колеги, які розуміють сутність стратегічного керівництва, управління змінами, менеджменту проектів відразу охарактеризували таке планування як приклад банального непрофесіоналізму. Враховуючи також те, що в документі взагалі відсутні очікувані результати проведення заходів та критерії їхнього оцінювання, стає зрозуміло, що мала місце спроба підставити президента держави, надаючи йому на підпис документ сумнівної якості.

Продовжуємо аналіз положень Річної національної програми (далі – РНП) і виявляємо ще більш цікаві речі. З одного боку, інформаційна політика має свою структуру та напрями реалізації. Наприклад: створення умов для розвитку інформаційного суспільства, інформатизація, розвиток інформаційної інфраструктури, забезпечення інформаційної безпеки, інформування громадськості та сприяння розвитку засобів масової інформації тощо. А з іншого боку, розділ інформаційної політики в Річній національній програмі охопив лише її окремі фрагменти, переважно щодо складових розвитку інформаційного суспільства. Інші напрями реалізації інформаційної політики виявилися просто розпорошеними в інших розділах та підрозділах РНП. Наприклад, щодо захисту критичної інфраструктури (пункт 1.3.2.), зовнішньої політики (пункт 1.4.), боротьби з тероризмом (пункту 1.4.4.), інформування громадськості про співробітництво України з НАТО (пункт 1.5.), оборонних питань (розділ 2), інформаційної безпеки (пункт 4.3.), кібербезпеки (пункт 4.7.) тощо.

Це наводить на думку, що інформаційною політикою у нас займаються одночасно всі, але ніхто конкретно. Розпорошення завдань, заходів та відповідальності призводить до простого результату: зриву або неякісного виконання планів. А оскільки вони увійшли в текст документу міжнародного рівня співпраці, до якого прикута увага наших партнерів з альянсу, то це додатково й імідж держави, і можливості отримання міжнародної допомоги, і багато іншого.

Мої колеги зі структур НАТО під час робочих контактів неодноразово зазначали, що така структура та зміст документу свідчать про банальну відсутність у нашій державі цілісного бачення інформаційної політики.

Як наслідок відсутності єдиної цілісної політики держави та відсутності координації ми маємо проблему на кшталт «Миротворця». Після публікації списку іноземні журналісти тепер бояться працювати в зоні АТО та на окупованих територіях через отримання погроз, булінгу та провокацій на їхню адресу. Як наслідок – населення наших партнерів з держав НАТО не отримує через свої ЗМІ інформації про конфлікт в Україні.

Найбільше здивування у них викликало те, що проблематика стратегічних комунікацій, яка є фактично інтегратором всієї діяльності в інформаційному просторі сектору безпеки та оборони, в указі президента знайшла своє місце в пункті 1.5., який присвячено інформуванню громадськості про співробітництво України з НАТО.

Дійсно, відповідно до назви розділу, ми маємо на увазі питання інформування громадськості, а в його тексті знаходимо завдання, наприклад, щодо посилення боротьби з дезінформацією і пропагандою з боку Російської Федерації; розроблення стратегії протидії російським кампаніям з дезінформації та пропаганди в Україні з урахуванням досвіду держав-членів НАТО; розроблення за участю фахівців НАТО моделі системи стратегічних комунікацій в Україні тощо. Одночасно побудова системи стратегічних комунікацій, забезпечення інформаційної та кібербезпеки військ включені ще й до переліку основних напрямів реформування Збройних сил України (пункт 2.2.3. «Плани реформування і розвитку Збройних сил України»).

Терміни виконання зазначених заходів закінчилися 31 грудня 2016 року. Цікаво, де громадськість може ознайомитися зі змістом задекларованих до розроблення «Стратегії протидії російським кампаніям з дезінформації та пропаганди в Україні» або описом «Моделі системи стратегічних комунікацій в Україні».

Аналіз РНП 2016 року на прикладі проблематики інформаційної політики свідчить, що пункти «основна мета», «середньострокові цілі», «пріоритетні завдання на поточний рік» та «основні заходи на 2016 рік» носять формально-декларативний і загальний характер. Адже кожен такий підзаголовок не розгортається в конкретні кількісно-якісні показники, за якими можуть бути оцінені результати такого реформування, і не простежується його логіка щодо пріоритетності.

Наші західні партнери вже не рекомендують, а вимагають, щоб ми розробили і впровадили єдиний механізм, який направляв би і забезпечував ефективне планування та реалізацію реформ у сфері національної безпеки та оборони, інформаційної політики тощо. Враховуючи факт, що РНП має важливе суспільне значення і безпосередньо стосується майбутнього держави, прав, свобод і обов’язків громадян, необхідно проводити громадське обговорення змісту документу на тому етапі, коли можливе внесення змін і доповнень у його текст.

Стратегічне планування сьогодні в умовах війни, очевидної необхідності реформ і комунікації із суспільством – надважливе. Це допомагає визначитись із пріоритетністю. Покращити комунікацію й співробітниками, які будуть розуміти, куди ми йдемо, ще підвищить довіру суспільства. Це дозволить оптимізувати ресурси та час, які сьогодні є ключовими чинниками. Нарешті, підвищить довіру та обсяг допомоги від суспільства та партнерів у НАТО.

Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода