У вічність Борис Олійник увійде передусім як великий поет і один із духовних отців України. Так відгукнувся на смерть поета і політика його товариш і соратник по роботі у парламенті, народний депутат попередніх скликань Іван Бокий. Борис Олійник помер 30 квітня на 82-му році життя після тривалої і важкої хвороби. В ефірі Радіо Свобода Іван Бокий поділився спогадами про поета-депутата і про те, чим він жив, відійшовши від політики.
– Пане Бокий, як Борис Олійник жив у ті роки, коли вже пішов з політики?
– Я не сказав би, що Борис Олійник пішов із політики. Він в політиці залишався, він просто не був у Верховній Раді. А його авторитетне слово, його підтримка чи не підтримка тих чи інших подій, починань – вона залишалася. Він був моральним авторитетом нації. А це набагато більше важить, ніж депутатський мандат.
Борис Ілліч, звичайно, більше працював у цей час як поет, як голова Українського фонду культури. Ми завжди прислухалися до кожного його поетичного слова. Бо у вічність Борис Ілліч увійде передусім як великий поет і один із духовних отців України у тяжких випробуваннях.
Банально говорити про те, що Україна осиротіла. Вона сиротіє зі смертю й відходом своїх великих синів. Ми тільки за останній час пам’ятаємо, якими трагічними були для України відхід у вічність, скажімо, Олеся Терентійовича Гончара. І сьогодні ця подія для України значить багато у тому сенсі, що ми опиняємося без авторитетного морального слова і чину людини, яка була, по суті, опорою вічного неба України.
– А який спогад про Бориса Олійника часів роботи у Верховній Раді найкраще змалював би його особистість, його принципову позицію, яку він завжди відстоював?
– Мені довелося свого часу робити інтерв’ю з ним у зв’язку з його позицією у фракції комуністів, в якій він був і в якій він залишався практично до того часу, поки його відтіля «пішли». У комітеті в закордонних справах ми з ним працювали одне скликання, і я дуже добре пам’ятаю, як він відстоював свій, тобто наш, український вибір у міжнародній політиці.
Він не боявся тоді йти і проти позиції своєї фракції, і не боявся об’єднуватися із людьми, які стояли, скажімо, на інших позиціях. Свого часу Слава Стецько (народний депутат кількох скликань, голова Організації українських націоналістів та Конгресу українських націоналістів – ред.), з якою ми сиділи один час у кабінеті разом, мені казала так: «То нічого, що Борис Ілліч комуніст. Головне, що він український державник».
Борис Ілліч, як ви знаєте, ще в радянські часи був одним з авторів закону про державність української мови. Це було показово і це було, сказав би, його життєвим кредо.
Працюючи у Верховній Раді, він очолював і українську делегацію в Парламентській асамблеї Ради Європи (із 1995 по 2006 рік – голова постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ, з 1996 по 2006 рік – віце-президент ПАРЄ – ред.). І хоча позиція його відома щодо Європи взагалі, але саме він уводив українське суспільство у європейську сім’ю народів як глава делегації і один з керівників ПАРЄ.