«Втрачений світ»: до 70-ї річниці депортації українців

У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це було перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало операції «Вісла» та яке, за умовами Угоди, мало бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили

Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович на відкриті виставки

Формальним приводом до початку Операції «Вісла» стала загибель 28 березня 1947 року в районі села Яблоньки у бою з відділом УПА (командир – майор С. Хрін) заступника міністра оборони Польщі генерала К. Свєрчевського

Фото польських військових частин, які приймали участь в операції

Фоторепродукції дерев’яних храмів Лемківщини та традиціний лемківський одяг

«В рамках репресивної акції щодо українського народу постановлено: 1. Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюуючи компактних груп, і не ближче, ніж 100 км від кордону». Із постанови Політбюро ЦК ПРП про депортацію українців від 28 березня 1947 року

28 квітня о 4-й годині ранку шість польських дивізій (близько 17 тисяч осіб) та відділи Корпусу безпеченьства публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили території, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція «Вісла» проводилась під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р. Жимерські та генерала С. Моссора