(Рубрика «Точка зору»)
30 березня минає рівно 150 років, як угода купівлі-продажу Аляски в 1867 році була підписана о 4-й ранку (хоча сам факт передачі датується 18 жовтня того ж року). Подібна поспішність довго не виправдовувала себе й увійшла в історію Штатів як купівля «льодівні Сьюарда», «висмоктаного апельсина» і таке подібне – з певною долею сарказму на адресу тодішнього держсекретаря Вільяма Сьюарда, який виплатив 7,2 мільйона у золотих злитках із казни, спустошеної громадянською війною (1861–1865). Той факт, що корінні меншини закріпилися на Алясці щонайменше 12 тисяч років тому і, по суті, були її господарями, «Вoston men» зігнорував. Мине зо три десятки років, доки якийсь щасливчик із звіроловів випадково, бродом через струмок, натрапить на самородок золота. Це збудить вірус нової «золотої лихоманки». Квиток від Сіетла до Клондайку буде коштувати 1000 доларів, але тільки якась жменя з тих відчайдухів (4%) розбагатіє на золоті. На кінець століття населення Аляски подвоїться, «льодівня» поступово набуде статусу скарбниці… Хто сьогодні цього не знає! Та ім’я українця Агапія Гончаренка (Андрія Гумницького), прямо причетного до освоєння Аляски, багато хто, либонь, чує вперше…
Агапій Гончаренко
Я відкрила для себе це ім’я в травні 1999-го. У Сан-Франциско (штат Каліфорнія) збиралися освячувати його маєток, і громада українського православного храму святого Михайла щиро відгукнулася на цю подію. Адже 30 років тамтешні росіяни та українці доводили один одному, кому належить Агапій Гончаренко, і тепер, коли спір вирішився на користь останніх, 16-гектарний шмат землі, що належав Гончаренкам (це неподалік від Окленда й Гейворда, округ Аламеда), отримав статус державного заповідника. День тоді випав погожий, панахида біля могили отця Агапія жебоніла ручаєм народної пам’яті, а вкрите мохом grotto (видовбана в скелі печера, де він молився) безмовно сповіщало про дні минущі… Що й справді було неминущим, так це факт, що ім’я Агапія Гончаренка стоїть першим у списку освічених, свідомих місії просвітителя українців-іммігрантів. Та й священиком він був дивним: під рясою, втіленням покори, носив непокору.
Андрій Гумницький (1832–1916) був із давнього козацького роду Богунів, його сім’я мала витоки із сіл Кривин (Криве) та Кам’янка Сквирського повіту Київської губернії (нині Попільнянського району на Житомирщині). Після Київської духовної семінарії (1853) Андрій, ставши Агапієм, йде послушником до Києво-Печерської лаври, пробує себе в канцелярській роботі при митрополиті Філареті. Набачившись усього, він навіки розчаровується в напускних святощах братів по вірі. Згодом, на службі ієродияконом при церкві російського посольства в Греції, це розчарування він виливатиме у статтях до часопису «Колокол» О. Герцена в Лондоні, вимагаючи волі бодай для монастирських кріпаків. Царська охранка та шпигунська братія полюватимуть на нього, та так і не вполюють. Гумницький найкращі свої роки проведе по чужих світах, від 1861-го ховаючись під прізвищем Гончаренко.
Під кінець 1864 року він, шукаючи волі, переїжджає до США, намагається влитися до православної спільноти. В домі італійця Генрі Чітті у Філадельфії (штат Пенсильванія), до якого мав при собі лист-рекомендацію з Лондона, знайде собі притулок. І все ж його й тут вистежують, намагаються дискредитувати. Та ні ряси не скидає отець Агапій, ні віри не зрікається. Вінчає молодят, хрестить дітей, відправляє покійників, освячує церкви… У Нью-Орлеані (штат Луїзіана) його поява помітно сприяє ідеї забудови храму Пресвятої Трійці, що є найпершим осередком грецького православ’я в обох Америках. Поміж тим, як не грецьку мову десь викладатиме, так готуватиме при American Bible Society арабський текст Біблії та слов’янський варіант Нового Завіту для Slavic Publishing House. Не дивно, що саме на ньому уряд США зупиняє вибір, дійшовши висновку, що населенню щойно придбаної дикої Аляски украй потрібне цивілізоване друковане слово. У отця Агапія своє ж на умі: з Каліфорнії буде легше тримати зв’язок із Сибіром, де томляться в засланні кращі уми Росії, і серед них – виплекані в лоні України…
На той час (осінь 1867) вже одружившись з Альбіною Чітті, Агапій Гончаренко, гнаний рідною церквою, їде на протилежний берег Штатів. Там на той час хрестили дітей попи, час від часу прибуваючі пароплавом із Росії. Ним, істинним служителем Христа, гордували. Вже в листопаді Гончаренко засновує в Сан-Франциско друкарню. Звідси розсилаються по всій Америці перші новинні циркуляри російською мовою. Тут же, на Клей стріт, 411, штампувалися й шрифти в ливарні Wm. Faulkner & Son. А з весни налагоджується і випуск англо-російськомовної газети Alaska Herald («Вісник Аляски»). Друкувалась вона двічі на місяць, на восьми сторінках, вже через рік наклад її становитиме 1500 примірників (рідкісна інформація про це знайшлася у праці Губерта Банкрофта «Історія Аляски: 1730-1885»). З часом газета стане виходити з додатком «Свобода», в ній з’являться публікації українською мовою. Але Тараса Шевченка тут друкують англійською. І щоразу добра пака свіжого друку таємно відправляється до Сибіру, де монарша воля, прихована за Валуєвським циркуляром (та пізніше Емським указом), душила вільне слово.
Перший номер «Вісника Аляски»
Сторінка «Вісника Аляски» з дарчим написом
З першого ж номера (1 березня, 1868) «Вісник Аляски» видруковує уривки перекладеної на російську Конституції США – з напуттям видавця Агапія Гончаренка: «Я нахожу священнымъ начать мой Журналъ, переводом на родной языкъ Благодатныхъ Установленій сей страны». Увазі читачів пропонується «Декларація незалежності». З номера в номер перебігає прагнення складача, друкаря, журналіста й перекладача в одній особі – Агапія Гончаренка – донести малоосвіченим аляскинцям, які ще й опинились у складній ситуації, правдиву «букву закону», порядок оподаткування, традиції і звичаї багатоликої американської культури. Не диктатура пролетаріату пропагується, а свободи, гарантовані конституцією. Ось так віками вистраждана мрія українського народу, висловлена нашим національним поетом-мислителем Тарасом Шевченком – «Коли ми діждемось Вашингтона з новим і праведним законом?..» – почала втілюватися стараннями ще одного українця – Агапія Гончаренка. Адже з-під п’яти Росії Аляска вийшла соціально-пригніченою, меншини потерпали від визиску, малоосвіченості, хвороб, алкоголізму й побутової жорстокості (навіть якщо, стараннями вірного служителя православ’я Інокентія Веньямінова, справу й було частково поліпшено). Із прибуттям на територію американських солдатів, непорозуміння на мовному підґрунті стало попахувати злочинністю. Отець Агапій рішуче протестує проти цього. Під його пером набуває гостроти тема розумного використання екосистеми континенту Аляски та прилягаючих до неї островів. Для вояків американської армії, підприємців, мандрівників та вчителів він пропонує словник-розмовник для англомовних («Русско-Англійскіе разговоры»,1868), а також буквар для меншин Аляски («Первоначальное руководство для ізученія англійского языка», 1871). Разом з членами так званого Клубу декабристів збирає книжки для Сітки та інших поселень Аляски.
З часом об’єктом його критики стануть зловживання американського чиновництва та компаній зразка Alaska Commercial, що, врешті-решт, приведе до припинення державного фінансування «Вісника Аляски». А з переміщенням кафедри єпархії Російської православної церкви з Сітки до Сан-Франсиско в 1872 році кампанія цькування отця Агапія і зовсім змусить його відмовитися від випуску часопису. Гончаренки спродують газету й купують в межигір’ї, поза затокою Сан-Франциско, затишний «хутірець», назвавши його «Україна». Порядкуючи на фермі, о. Агапій продовжує працювати над рукописами, хрестити й вінчати у своїй печері, ділиться своїм із дружиною досвідом фермерів з читачами часопису California Horticulturist and Floral Magazine. Налагодивши зв’язки з часописом «Народ» в Галичині (зокрема, з Михайлом Павликом, Іваном Франком і завдяки ним – із Михайлом Драгомановим), він публікує в ньому свою працю «Країна козаків у Північній Америці, або Алясці» (1894), яка зосереджена на історичному переміщенні українського козацтва та його розчиненні серед корінного населення Аляски, зокрема алеутів (ця тема й досі є предметом суперечки істориків). А вслід за нею публікує там же і свої мемуари «Споминки».
Багатьох галичан сколихнула тоді ідея єднання з нащадками козаків на американському континенті, що зазвучала з-під пера Агапія Гончаренка, і вони починають всіма можливими шляхами проникати в Канаду та Америку. Певний час прибульці гуртуються в Гончаренків, і хоча ідея «української колонії» отця Агапія так і зачахла, все ж, як вважає канадський дослідник української еміграції Ярс Балан, саме Гончаренко-Гумницький стоїть у витоків імміграції українців до Канади та Америки з кінця ХІХ століття.
Що ж до нащадків тлинкітів, алеутів, креолів (народжених від шлюбу батька-росіянина/українця та індіанки-матері) й інших корінних меншин, яким наш земляк намагався відкрити очі на «нові і праведні закони» нового хазяїна, США, то вони тільки в 1971 році (Аляска стане штатом в 1959 році) добилися-таки від уряду компенсації за відібрані землі. Згідно з актом Alaska Native Claims Settlement, корінним аляскинцям було виплачено майже мільярд доларів компенсації та повернуто 40 мільйонів акрів території.
Важкою, як ми знаємо, була шапка російського Мономаха… Але у «Вашингтона» вона виявилася стократ важчою, оскільки довелося купувати Аляску вдруге, та ще й вивернувши, як мовиться, всі кишені.
Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода