Брюссель – Як Росія дезінформаційною кампанією просуває за кордоном свої ідеї та бореться із тими, хто намагається їм протистояти? Зрозуміти цей феномен, який на Заході ідентифікували, як одну з доволі нищівних сторін російської гібридної агресії, спробували аналітики з базованого у Великобританії Центру зовнішньої політики (FPC). Серед висновків дослідників: потрібна підтримка і збільшення фінансування незалежних ЗМІ, зокрема, російськомовних, та об’єднань журналістів-розслідувачів; організація потужних аналітичних структур із відстеження, розвінчування брехні; онлайн-моніторинг загроз західним організаціям, що борються із дезінформацією й пропагандою, та посилення вимог до реєстру лобістських організацій в країнах Євросоюзу.
Аналітики з досвідом вивчення усіх тонкощів російської пропагандистської кампанії поставили собі завдання: дослідити, як кремлівські ЗМІ, соціальні мережі, псевдо-неурядові й лобістські організації використовуються для просування кремлівської політичної риторики, критики західних цінностей, поширення плутанини щодо того, що відбувається в світі й, загалом, створення паралельної реальності.
Ще задовго до обрання Дональда Трампа президентом та появи концепцій «деза» й «альтернативні факти», в березні 2014-го група журналістів у Криму стала свідками появи сотень «зелених чоловічків» – добре озброєних військових без розпізнавальних знаків.
«Те, що тоді відбувалося в Криму, було настільки безпрецедентним, що журналісти не знали, як це назвати, – зокрема, ділиться засвоєними уроками російської пропаганди аналітик із центру CODA Story і колишній оглядач BBC Наталія Антелава. – Пізніше російські канали назвали це «возз’єднанням», а решта світу – анексією, окупацією, але на той момент ніхто не міг бути цілком упевнений у тому, яку гру Путін затіяв у Криму. Тим часом, російські ЗМІ, вже тоді, здавалося, перебували під суворим командуванням».
Окупація українського Криму. Російські військові у селі Перевальне, 5 березня 2014 року
Світ «після фактів» та «після істини»
Згідно із вказівками редактора і Володимира Путіна, він став називати російські війська в Криму «самоорганізованими добровольчими батальйонами. Притримуватися брехні, як він пояснив, його змусили кредит у банку і троє дітейНаталія Антелава
Кілька хвилин пізніше Наталія Антелава стала свідком того, як виходячи в прямий ефір, російський тележурналіст раптом втратив зв’язок зі студією. В телефонній розмові з московським редактором йому пояснили: відключення сталося через те, що репортер назвав російськими солдат «російськими солдатами», тим часом, як слід було казати «добровольчі батальйони». І хоча самому журналістові було соромно, але з тих пір, «згідно із вказівками редактора і Володимира Путіна, він став називати російські війська в Криму «самоорганізованими добровольчими батальйонами».
«Притримуватися брехні, як він пояснив, його змусили кредит у банку і троє дітей», – розповідає аналітик, додаючи, що згодом, мимоволі й незалежні західні ЗМІ теж були вкинуті до альтернативної реальності, побудованої Кремлем.
«Сьогодні ми живемо в світі, де ця альтернативна реальність поширилася далеко за межі колишнього Радянського Союзу… Журналісти, що знаходять свій шлях в цьому світі «після фактів» та «після істини», повинні вчитися на помилках західних ЗМІ, допущених в Україні», – вважає Наталя Антелава, на думку якої війна в Україні для західної об’єктивної журналістики стала справжнім викликом.
Україна й стала лакмусовим папірцем для міжнародних засобів масової інформаціїНаталія Антелава
На її думку, те, що діється на сході та півдні України, – було першою кризою дійсно насиченою брехнею і дезінформацією, що лунала з усіх боків. Аналітик погоджується: звичайно, пропаганда й підроблені новини завжди були частиною будь-якого конфлікту, але в епоху інформаційного насичення, де кожна думка має свою платформу, дезінформація досягла абсолютно нового рівня, тому «Україна й стала лакмусовим папірцем для міжнародних засобів масової інформації», – пише Антелава.
Як західна преса стала в пригоді російській «дезі»?
Не бажаючи того, міжнародні ЗМІ підтримали брехнюМарта Дижок
Скажімо, описуючи російських військових, більшість західних журналістів не вживали, як це робили прокремлівські ЗМІ, терміну «добровольчі загони самооборони». Водночас, дуже мало хто з них казав, що це саме російські солдати. Це свідчення того, що преса Заходу так і не спромоглася отримати чітку картину цих подій. «Інакше кажучи, не бажаючи того, міжнародні ЗМІ підтримали брехню», – пише інший аналітик Марта Дичок.
«Вибір ілюстрацій, термінології, інформації, представленої в багатьох міжнародних ЗМІ є однією з причин того, що те, що сталося в Криму, як це відбулося, чому, які принесло результати – все це досі є предметом обговорення», – зазначає Дичок. Адже для необізнаного аудиторії не було очевидно, чи справді Росія захищала там етнічних росіян від «беззаконня фашистів, націоналістичного уряду в Києві», а чи це було просто вторгненням Росії до сусідньої країни.
Дослідники доходять висновку, що війна в Україні, поза всіма сумнівами, надто мало висвітлена у пресі. Власне, події покривалися широко, але із типовими для ЗМІ переключеннями уваги на події в інших місцях.
Тож, перший урок, який дала Україна, полягає в тому, що в епоху, коли інформація стала зброєю, журналістські питання «хто» і «чому» мають бути пріоритетними, поруч із питаннями «коли» і «що». Відповіді на питання «хто» і «чому» дасть можливість прорватися крізь шум і брехню й вийти за рамки поверховості щоденних новин, аби надати поглиблену інформацію й створити перешкоду поширенню «дези».
Другий урок полягає у тому, що коли журналісти й експерти обговорюють «фейкові новини», дехто питає, чи потрібно взагалі цим новинам протистояти. Мовляв, згідно з дослідженнями, користувачів таких новин є дуже небагато, до того ж вони зазвичай консультують й інші об’єктивніші джерела інформації. Одним з рішень цієї проблеми є перевірка фактів самими сайтами.
Скажімо, «Facebook нещодавно інтегрував перевірку фактів у процесі їхньої публікації. Тим часом, Google заборонив появу реклами сайтів, які «спотворюють інформацію».
Водночас, інша група зосередилася на поліпшенні якості журналістики: скажімо, Бен Сміт, головний редактор BuzzFeed виступає за надання більшої підтримки об’єктивній та ретельнішій журналістиці, що є способом противаги фейковим новинам, які проникають до користувачів через соціальну мережу.
«Покалічену» правду можна «вилікувати» правдивими репортажами
Однак, Україна засвідчила, що і цього всього недостатньо, пише Наталія Антелава.
Сила й небезпека фейкових новин – це те, що вони спотворюють дійсність, породжують сумніви й підривають справедливі аргументиНаталія Антелава
«Сила й небезпека фейкових новин – і тих, що фінансуються державою, скажімо, Росією, або тих, що мають комерційне підґрунтя, як це часто буває з сайтами в Сполучених Штатах, – це те, що вони спотворюють дійсність, породжують сумніви й підривають справедливі аргументи. Якщо в радянські часи метою Кремля було, аби люди перебували на його стороні, то в наш час його мета полягає в тому, щоб змусити їх думати, що «всі інші погані».
Врешті-решт, деза має один і той самий ефект: вони затуманюють наративи, що базовані на фактах, створюють альтернативні реальності, калічать правду і дозволяють політикам називати що-небудь або кого-небудь «фейками».
Наводячи один із найяскравіших прикладів розвінчування дезінформації щодо, буцімто, неіснуючої російської армії на території України – відеорепортаж Саймона Островського, в аналітичній статті британського Центру зовнішньої політики зазначено: «Ось він, єдиний спосіб, як засоби масової інформації можуть протистояти загрозі підроблених новин. Тільки за допомоги таких особливих характерів, ЗМІ можуть пробити туман узагальнень, які є киснем для дезінформації. Якщо фейкові новини процвітають завдяки персонажам, які не існують, на кшталт сирійських біженців, які ґвалтують дівчину в Франкфурті, то репортажі, які їм суперечать, теж повинні бути базовані на конкретних, переконливих персонажах, які ці міфи розвінчують.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
З огляду на аналіз ситуації в сфері дезінформаційних кампаній пострадянського простору, зокрема, з боку Росії, дослідники розробили низку рекомендацій.
Донорам та неурядовим організаціям. Слід заснувати нові незалежні інформаційні агенції російською та іншими місцевими мовами Росії, щоб вони містили місцеві новини, а також подбати про поширення цих новин; забезпечити збільшення фінансування для незалежних консорціумів журналістів-розслідувачів; надавати підтримку поглибленому незалежному моніторингу роботи ЗМІ в країнах колишнього Радянського Союзу, щоб оцінити масштаби аудиторії як вітчизняних, так і російських ЗМІ; сприяння позапартійній підтримці парламентської взаємодії з питань, що стосуються колишнього Радянського Союзу, включаючи відвідування країн.
Для міжнародних мовників. Розширити діапазон мовлення, залучаючи коментарі до західних і міжнародних мереж; співпрацювати з незалежними партнерами на пострадянському просторі для розробки свого контенту.
Для західних урядів і регулюючих органів. Відстежувати поширення недостовірної інформації й такої, що не відповідає дійсності, що походить із російських джерел, працюючи із громадянським суспільством, щоб в разі потреби, її спростовувати; активно відстежувати онлайн-загрози щодо критиків режимів країн колишнього Радянського Союзу, що базовані на Заході; посилити вимоги до реєстрів лобістських організацій.