Зниклі в окупованому Криму: «Крим SOS» оприлюднив статистику (звіт)

Громадська організація «Крим SOS» представила узагальнюючу доповідь «Насильницькі зникнення в Криму за період анексії Російською Федерацією. 2014-2016 роки». У доповіді йдеться, перш за все, про випадки викрадень, в яких, на думку активістів, брали участь державні органи Росії або підконтрольні їм збройні угруповання, наприклад, «Кримська самооборона».

Автори доповіді зафіксували і узагальнили дані про 43 факти викрадень із кінця зими 2014 року, коли на півострові вже перебували російські війська, а також були створені збройні угруповання проросійського «ополчення», і до грудня 2016 року. У 36 випадках активісти наполягають на факті участі у викраденні російських силовиків і влади. Із 43 зниклих 17 осіб були звільнені після полону і найчастіше тортур, шестеро знайдені мертвими, двоє людей згодом були засуджені російським судом і відбувають покарання, 18 осіб зникли безвісти.

Узагальнення викрадень у Криму за час анексії

«Протягом 2014-2016 років в Криму регулярно відбуваються насильницькі зникнення і викрадення, їхня кількість постійно зростає, з осені 2014-го жоден зниклий не звільнений чи знайдений живим. Де-факто «влада» в Криму не проводить ефективних розслідувань і заявляє про те, що мають місце побутові злочини, не пов'язані з окупацією півострова», – стверджують автори звіту.

Екс-«прокурор» Криму Наталія Поклонська в липні 2016 року заявила, що офіційно зниклими вважаються 188 жителів півострова. Серед них вона нарахувала близько 20 кримських татар. У звіті «Крим SOS» представлені лише ті випадки, які підпадають під дію Конвенції ООН про насильницькі зникнення, тобто включають в себе три фактори: викрадення, виконання його співробітниками держорганів чи підконтрольних груп, і приховування факту викрадення. Викрадення, які відбувалися в Криму приватними особами і не пов'язані з анексією та діяльністю російських спецслужб і «влади», до звіту не увійшли.

На самому початку звіту робиться низка припущень, які складно підтвердити чи перевірити. Активісти «Крим SOS» наполягають, що слідство у пошуку викрадених людей російськими силовиками або не ведеться зовсім, або ведеться неефективно. Критеріїв ефективності при цьому, крім загальних тверджень, що слідство має бути «сумлінним і без затримок, ретельним, ефективним тощо», не дається. «Крим SOS» спрямував запит до «прокуратури» Криму про дії силовиків у розслідуванні викрадень. Судячи з відповіді, в п'яти випадках зникнення українців, в тому числі, батька політв'язня Олександра Костенка, справи взагалі не порушувалася, ще в шести випадках викрадень слідство зупинене. Але перевірити ефективність роботи російських слідчих через відсутність інформації неможливо.

І друге допущення авторів звіту «Крим SOS» – у всіх фактах викрадень відповідальність так чи інакше лежить на співробітниках держорганів Росії або підконтрольних їм групах. Це твердження наводиться навіть щодо тих випадків, де немає прямих доказів участі російської влади.

«Відсутність будь-яких ефективних розслідувань, загальна системна практика викрадень «владою» і ставлення жертв до переслідуваних груп змушує резюмувати залученість держави до цих злочинів. У майбутньому, при проведенні ефективних розслідувань «владою», ці випадки можуть бути виключені зі списку», – дається пояснення в звіті.

У ньому вказано декілька випадків викрадень, які в підсумку закінчилися судовим переслідуванням, тобто фактично, це були незаконні затримання. Однак про них ніхто рідним і близьким затриманих не повідомляв. Автори звіту встановили термін в сім днів, після яких затримання силовиками можна вважати викраденням. Тому в звіті немає фактів затримань фігурантів справи Олега Сенцова і Олександра Кольченка, рідні яких дізналися про затримання раніше ніж за тиждень.

У 2015 році Україна ратифікувала Конвенцію для захист всіх осіб від насильницьких зникнень, Росія цього не зробила. При цьому автори звіту «Крим SOS» стверджують, що робота українських слідчих органів щодо розслідування викрадень теж ефективністю не відрізняється.

Три роки викрадень людей в Криму в звіті «Крим SOS» ділиться на два періоди: з березня по травень 2014 року і з літа 2014-го до кінця 2016 року. Перший період пов'язаний з операцією з анексії півострова, коли російські спецслужби зачищали його від журналістів і активістів, які насамперед приїхали з материкової частини України і потенційно могли перешкодити проведенню операції захоплення. Велика частина з них була відпущена після полону і тортур, п'ятеро – не знайдені, один – загинув. Всього в перші місяці анексії в Криму, за даними «Крим SOS», були викрадені 23 людини.

«З червня 2014-го практика насильницьких зникнень стає частиною репресивної політики Росії проти нелояльного населення в Криму», – характеризують другий період автори доповіді. У зоні ризику опинилися, перш за все, кримські татари, які залишилися, переважно нелояльні до російської влади, і проукраїнські активісти, які не встигли покинути півострів на початку анексії.

«Важливо відзначити, що кримські татари зазнають переслідувань за етнічною ознакою як група. Про це свідчить те, що репресії і порушення прав людини спрямовані не тільки проти політичної еліти і активістів, але і проти кримських татар, не залучених в опір анексії», – пояснюють активісти «Крим SOS». Всього за три роки в організації нарахували щонайменше 300 випадків порушень прав людини щодо кримських татар. Серед викрадених з літа 2014 року їх 11. П'ятеро з них знайдені мертвими.

Автори звіту стверджують, що практика викрадень в Криму – один з елементів залякування, підтримки страху серед населення, особливо серед нелояльних кримських татар. Тому серед викрадених не тільки активісти, а й звичайні жителі, не помічені в публічному прояві своєї антиросійської позицію.

«Метою такої практики є не викрадення всіх нелояльних, а залякування, нав'язування страху того, що абсолютно будь-яка людина може зникнути», – пояснюється у звіті. Як приклад наводиться подібна практика силовиків на Північному Кавказі, де вона «використовується для залякування мирного населення і створення атмосфери страху, її жертвами найчастіше стають мирні люди, не пов'язані з антиросійським підпіллям». Схожість автори звіту бачать і в тому, що як на Північному Кавказі, так і в Криму правоохоронні органи не виявляють ніякої зацікавленості в розслідуванні фактів викрадень.

Викрадення під час анексії

Із початку силової операції з захоплення півострова і до літа 2014 року в Криму відбулося понад два десятки гучних викрадень. Серед тих, хто опинився в полоні російських силових структур і «самооборони», були учасники Євромайдану, що приїхали до Криму, журналісти та українські військові. Крім російських спецслужб, у викраденнях в Криму в цей час, за даними звіту «Крим SOS», брали участь озброєне угруповання «самооборона Криму», створена за кілька днів до мітингу 26 лютого 2014 року у будівлі Верховної Ради Криму. На судовому засіданні у справі про масові заворушення, які нібито сталися під час мітингу, «голова» Криму Сергій Аксьонов заявив, що він не тільки є організатором «самооборони», а й особисто купував спецзасоби для її членів, фактично озброював угруповання.

Члени «самооборони» затримували або викрадали, якщо врахувати незаконний статус угруповання, десятки людей. Більшість з них були передані потім міліції, як це сталося зі священиком Миколаєм Квичем, Павлом Бабаригою та іншими, деяких передавали після тортур. Кілька викрадених, яких згодом звільнили, заявляли, що катували їх у будівлі обласного військкомату, а також в будівлі партії «Русское единство», яке зібрало своє озброєне угруповання «дружинників». Навесні 2014 року «самооборону» офіційно очолював Михайло Шеремет. Очільник кримськотатарського Меджлісу Рефат Чубаров стверджує, що Шеремет щонайменше знав про вбивство Решата Аметова – першої жертви анексії, – який був викрадений «самооборонівцями», а згодом знайдений мертвим. «Дружинники» «Русского единства» також брали участь у викраденнях. Накази в деяких випадках віддавав особисто Сергій Аксьонов, як це було під час викрадення активістів Євромайдану Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського. Аксьонов віддав наказ співголові Сергію Цекову, активісти були викрадені. Офіційно, «щоб не завадили проведенню «референдуму» 16 березня». Згодом їх передали українській стороні.

«Усі випадки викрадень, вчинені в цей період, мають характер спланованої операції. Більшу частину викрадених при цьому вдалося звільнити шляхом переговорів посадових осіб України та Росії», – зазначають автори доповіді.

Першою жертвою анексії став кримський татарин із Сімферополя Решат Аметов, який 3 березня вийшов на одиночний пікет на площі Леніна. До нього підійшли троє осіб (двоє з них були у військовій формі) і затримали його при свідках. Посадили в автомобіль і відвезли в невідомому напрямку.

Рідні Аметова звернулися до міліції, однак допомоги не отримали. 15 березня його знайшли мертвим в Білогірському районі. Все тіло було в синцях і ножових пораненнях, очі виколоті, руки скуті наручниками, на голові пакет, рот заклеєний скотчем. Причиною смерті стало ножове поранення в око. Слідство щодо вбивства Аметова безуспішно тривало в окупованому Криму до 2015 року, коли і було припинене. Дружина загиблого Заріна Аметова стверджує, що слідство практично не стало шукати вбивць, незважаючи на те, що викрадачі були ідентифіковані як учасники «самооборони Криму». Вони були допитані і відпущені, слідство неофіційно стверджує, що вбивця поїхав воювати на Донбас. Генпрокуратура України порушила кримінальну справу за фактом вбивства, однак фактично розслідування вести не може. У Решата Аметова залишилося троє дітей.

На самому початку операції з анексії до Криму з материкової частини України почали приїжджати активісти, переважно учасники Євромайдану, для підтримки місцевих активістів і опору. Багато з них були викрадені, деяких після тортур звільнили. Івана Бондарця і Валерія Ващука «самооборонівці» викрали на залізничному вокзалі в Сімферополі. Активісти були в камуфляжній формі, везли бронежилети, а приїхавши до Криму, відразу на пероні розгорнули український прапор. Співробітники міліції перевірили у них документи і відпустили. Але після цього зв'язок з ними був втрачений, де вони перебувають, досі невідомо.

Василя Черниша, колишнього співробітника севастопольського управління СБУ та активіста Євромайдану, затримали співробітники міліції у нього ж вдома. Після цього ніякої інформації про Черниша немає. До викрадення він сам допомагав зі звільненням викрадених активісток руху «Автомайдан», який брав активну участь в київських подіях. За фактом викрадення Черниша, незважаючи на факт затримання його співробітниками міліції, кримінальної справи в Криму навіть не порушено. Також, як і у випадку з викраденням Бондарця і Ващука, російські слідчі органи стверджують, що не порушували справу, тому що до них ніхто не звернувся із заявою про злочин.

У травні 2014 року активісти Тимур Шаймарданов і Сейран Зінедінов створили організацію «Український дім», яка повинна була об'єднати всіх проукраїнських активістів. 26 травня Шаймарданов зник, його пошуками зайнявся Зінедін, але вже через кілька днів і він був викрадений. Камери спостереження на заправці біля його будинку зафіксували, як біля нього зупинився автомобіль, в який його заштовхали і відвезли невідомі. Телефон Зінедінова включався після цього в пансіонаті «Дельфін», що підтвердив оператор зв'язку, але охорона нікого туди не пустила. Після цього сліди обох викрадених загубилися.

Решта викрадених у цей період були звільнені після переговорів. Переважно це активісти Євромайдану, які приїжджали до Криму з материкової частини України, і кілька місцевих активістів. Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського «дружинники» «самооборони» викрали в районі залізничного вокзалу в Сімферополі. Щекун на той час очолював «Український дім», працював редактором газети «Думка». Ковальський викладав в Сімферопольському аграрному університеті. Обох заарештували за ініціативою Сергія Аксьонова, щоб вони «не завадили проведенню «референдуму». «Самооборона» цей фактично наказ виконала і передала Щекуна та Ковальського бойовикам «Русского единства». Активістів зв'язали, заліпили очі скотчем і 11 днів тримали в підвалі, де регулярно били, катували струмом. Андрію Щекуну прострелили руки, допит його проводили, як стверджує активіст, в тому числі і співробітники ФСБ.

Разом з Щекуном в підвалі опинився колишній український військовий Юрій Шевченко, який приїхав до Сімферополя у приватних справах і в акціях активістів взагалі не брав участі. На вокзалі його зупинили «дружинники» «самооборони», заштовхали в машину, де відрізали частину вуха, відвезли в невідоме йому місце, де прострелили обидві ноги. Кілька днів його катували, прив'язавши до стільця скотчем.

Перед проукраїнським мітингом 11 березня був викрадений сімферопольський активіст Михайло Вдовиченко, який ніс український прапор вулицями міста. Його побили, затягли в офіс «Русского единства», де перебували озброєні люди. Після цього Вдовиченко опинився в підвалі військкомату, де активіста катували.

Михайло Вдовиченко

У березні 2014 року до Криму приїхали активісти руху «Автомайдан» Олексій Гриценко, Сергій Супрун та Наталія Лук'янченко. Разом з Олегом Сенцовим вони допомагали українським військовим, заблокованим у військових частинах, координували журналістів і активістів на півострові. Вночі 13 березня їхню машину обстріляли, активістів затримали «казаки» і «самооборонівці», відвезли до військкомату, де побили. Гриценка відвезли в Севастополь, а активістів, що залишилися в Сімферополі, охороняли співробітники ГРУ Росії на чолі з Ігорем Безлером, згодом «польовим командиром» на Донбасі. Супруна та Лук'янченко тримали весь час із зав'язаними очима, 16 березня провели імітацію їхнього розстрілу. Разом з ними в будинку військкомату тримали одеського активіста Максима Кривденка, якого катували більше за всіх: постійно били, кількасот раз вистрілили в нього з травматичної зброї.

Олексій Гриценко

Усіх активістів звільнили 20 березня. В операції з повернення брали участь, судячи з даних звіту «Крим SOS», тодішній керівник СБУ Валентин Наливайченко, тодішній керівник Адміністрації президента України Сергій Пашинський та інші високопоставлені особи. Активістів привезли на блокпост Чонгар, де передали українським силовикам.

Звільнені

Разом з активістами звільнили операторів творчого об'єднання «Вавилон 13» Ярослава Пілунського і Юрія Грузинова, які приїхали в Крим для зйомок документального фільму про події на півострові. 16 березня їх викрали прямо з виборчої дільниці, де відбувалося «голосування», кілька днів протримали в приміщенні військкомату, постійно допитуючи. На виборчій дільниці обидва оператори були як журналісти, але це не завадило їх затримати. Так само були викрадені журналістка «Українського тижневика» Олена Максименко і фотокореспондент Олесь Кромпляс, які разом з активістами «Автомайдану» в'їхали до Криму через Армянськ, де були зупинені озброєними людьми. У машині знайшли український прапор, у однієї з активісток побачили на руці татуювання Небесної сотні. Після цього всіх почали бити, погрожували відрубати руку і розстріляти. Після цього активістів катували, зокрема, співробітники «Беркуту». Серед тих, хто затримував журналістів, були російські солдати-строковики, про що вони самі розповідали. Всіх відвезли в Севастополь і звільнили 11 березня після переговорів з ФСБ Росії.

Крім активістів і журналістів, у цей же час були викрадені двоє українських військових – Олександр Філіппов та В'ячеслав Дем'яненко, якого примушували перейти на службу до російської армії. Обидва були звільнені через кілька тижнів.

Політика залякування

Другий етап, який виділили автори звіту «Крим SOS» – з червня 2014 року по грудень 2016 року – характеризується як «початок системної політики репресій проти кримськотатарського населення». Сюди ж належать перші викрадення зовсім іншого роду. Раніше насильницькі зникнення супроводжували операцію з анексії і їхньою метою ставали ті, хто, на думку російських силовиків, міг становити загрозу проведенню захоплення півострова. Надалі ж, стверджують активісти «Крим SOS», викрадення використовувалися як елемент політики залякування нелояльного населення. У цьому випадку можна пояснити, чому серед викрадених – не тільки активісти.

«Викрадення припиняють бути численними і спрямованими проти однієї групи громадських активістів, здійснюються непублічно, без свідків. У багатьох випадках складно встановити причетність до них державних акторів. Об'єктами викрадень стають переважно кримські татари. За винятком етнічності, у зниклих немає єдиної ознаки, яка б об’єднувала. Із 20 осіб, які були викрадені або зникли в цей період, 16 осіб є кримськими татарами», – йдеться у звіті «Крим SOS». У семи випадках причетність російських держорганів до викрадень не простежується, і про це автори звіту заявляють прямо. Однак при цьому відзначають, що ефективного слідства також немає, а це, на думку активістів, дозволяє правозахисникам оцінювати це як «цілеспрямоване невжиття заходів для розслідування», тобто участь у викраденні.

Тепер викрадення відбувалися таємно, часто людей несподівано засовували в автомобіль і відвозили. Жоден з викрадених за цей час не був звільнений. Кілька людей за цей час були знайдені загиблими, але прямих доказів їхнього викрадення немає. Однак автори звіту включили їх до числа викрадених.

Окрім кримських татар, за цей час в звіті говориться ще про чотирьох викрадених. У вересні 2014 року на сімферопольському вокзалі був затриманий співробітниками ФСБ і «самооборонівцями», а пізніше арештований Валентин Виговський, який приїхав з Києва для організації бізнесу. Більше півмісяця про нього нічого не було відомо, поки не надійшло офіційне повідомлення про арешт Виговського за звинуваченням у «незаконному зборі комерційної інформації». Пізніше з'явилося звинувачення у «шпигунстві». Справа Виговського засекречена, адвокат Ілля Новіков, який представляє його інтереси, дав підписку про нерозголошення. Рідні Валентина Виговського стверджують, що він захоплювався авіаційним моделюванням і його приїзд до Криму і подальше переслідування пов'язані з цим. Виговського засудили на 11 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за «шпигунство в авіакосмічній сфері».

Олександр Костенко, колишній співробітник сімферопольської міліції, був викрадений двічі, як стверджують автори звіту «Крим SOS». Він брав активну участь у подіях на Майдані, а на початку листопада зник. Посилаючись на анонімне джерело, автори звіту стверджують, що Костенко був викрадений в Києві, привезений в Брянську область, де зумів втекти, переправився до Криму через Керченську протоку і переховувався у батьків в Сімферополі. На початку лютого його затримали, добу катували, а на наступний день було офіційно заявлено про його затримання за звинуваченням у нападі на співробітника «Беркуту» під час акцій на Майдані. Друге затримання Костенка важко назвати викраденням, враховуючи, що про те, де він перебуває, стало відомо вже наступного дня від співробітників російських правоохоронних органів. Під час тортур Костенкові пошкодили руку, яку він ризикує втратити через ненадання йому в колонії медичної допомоги. Активіста засудили на 3 роки 11 місяців позбавлення волі.

Мати Олександра Костенко Олена

Його батько Федір Костенко в березні 2015 року виїхав до Києва для участі в прес-конференції про тортури, яких зазнавав його син в СІЗО, однак на зворотному шляху він пропав. Автори звіту припускають, що Костенко міг бути викрадений під час переходу адміністративного кордону. У грудні з його номера на телефон адвоката Дмитра Сотникова надійшло повідомлення: «Я ж попереджав, що треба було зробити так, як я сказав». Після цього про Федора Костенка нічого невідомо.

Ще одним не кримським татарином, якого автори звіту відносять до викрадених в Криму в цей період, є громадянин Узбекистану Мурат Карімов. У 2010 році він втік до України, рятуючись від переслідувань влади, яка звинувачувала його в ваххабізмі, і сім років чекав на рішення на прохання про статус біженця. У 2016 році, коли в його будинку в Узбекистані відбулися обшуки, а десять членів сім'ї змушені були емігрувати, він спробував перетнути адмінкордон з материковою частиною України і зник.

У вересні 2014 року зникли одночасно син і племінник відомого в Криму правозахисника Абдурешита Джеппарова – Іслям і Джевдет. На очах у очевидців біля Джеппарова зупинився мікроавтобус, з якого вибігли невідомі в чорній уніформі, схопили, затягли молодих людей в автомобіль, і поїхали в бік Феодосії в супроводі кількох легкових машин. Правозахисник, який для пошуку організував Кримську контактну групу з прав людини, звернувся в правоохоронні органи і до «влади» Криму, зустрічався з Сергієм Аксьоновим, але пошуки були безрезультатними. Сам Джеппаров називає викрадення спланованою операцією російських спецслужб.

Абдурешит Джеппаров

«Всі все знають, а вони замітають сліди. Явно спрацювали російські спецслужби, а слідство не робить нічого, щоб знайти їх. Племінник побував в Сирії, син в момент викрадення був разом з ним. Є версія, що проблема в племінникові, – розповідав Джеппаров. – З іншого боку, говорили, що викрадення пов'язане з моїми справами: був в Меджлісі, навесні 2014 року в мечеті формували групи для нічних патрулів. Працює і та, й інша версія. Хотіли б взяти тільки племінника – взяли б тільки його. Але і сина могли взяти як фактор стримування».

Робота контактної групи, яка намагалася домогтися від «влади» Криму пошуку викрадених, була фактично припинена, коли проти одному з правозахисників – Еміру-Усейну Куку було висунуто звинувачення в участі в «Хізб ут-Тахрір» – організації, забороненій в Росії. Джеппарову зателефонували за дорученням депутата Державної думи Росії Руслана Бальбека, і наполягали, щоб він заявив, що Куку не входить до контактної групи. Джеппаров відмовився і Аксьонов більше не зустрічався з правозахисниками.

Найгучніше з останніх викрадень відбулося в Бахчисараї, де невідомі викрали Ервіна Ібрагімова, члена регіонального Меджлісу, члена Виконкому Всесвітнього конгресу кримських татар.

Мати Ервіна Ібрагімова Ліля

До цього, за твердженням батька Ібрагімова, за сином стежили і, можливо, намагалися викрасти. Ввечері 24 травня 2016 року його автомобіль заблокували співробітники ДПС, після чого дістали з машини, засунули в мікроавтобус і відвезли. Камера спостереження на магазині навпроти зафіксувала всю сцену викрадення. Слідство у Криму фактично не ведеться, хоча по всьому півострову були розклеєні оголошення про розшук Ібрагімова. Через деякий час на батька вийшли невідомі, які запропонували повернути сина за гроші, силовики координували операцію, але угода не відбулася. Батько Ібрагімова висловлював припущення, що це могла бути фальсифікація російських спецслужб, щоб відвести підозри від самих себе. Рідні Ібрагімова стверджують, що викрадення Ервіна – спланована операція.

Окрім очевидних випадків, коли викрадали активістів серед кримських татар, в цей період зникали і люди, які не були ні публічними, ні активними. Сімферопольський бізнесмен Арсен Алієв, який торгував квітами, був викрадений в квітні 2016 року. На автостанції його заштовхали в машину двоє невідомих і відвезли по Євпаторійському шосе. Таксисти стверджували, що в машині були люди в камуфляжі. Мотиви викрадення важко припустити, інформації про Алієва з того часу ніякої немає.

У грудні 2015 року одночасно зникли Руслан Ганієв і Арлен Терехов, яких пов'язувало лише те, що вони були мусульманами, парафіянами однієї мечеті. Російське слідство висловило припущення, що Ганієв і Терехов поїхали до Сирії, проте автори доповіді «Крим SOS» включили їх до числа викрадених. Свідчень, що чоловіки збиралися покинути Крим, немає.

Жителя Сімферополя Мухтара Арісланова викрали в серпні 2015 року. «О 11:20 зв'язок з ним зник. Свідки розповідають, що він йшов з ринку «Заліський» у бік будинку з покупками. Бачили, як він дійшов до «Фуршету». Потім сказали, що його вели двоє співробітників у формі. З ними був ще один чоловік, який сів в білу «Пріору» на пасажирське місце і поїхав. Його заштовхали в мікроавтобус. Видно було, що у нього дуже переляканий вигляд», – розповів родич Арісланова на правах анонімності. Слідчі дії з пошуку Арісланова зараз припинені. «У розмовах в Слідчому комітеті говорили, що він – то в Сирії, то в Туреччині. Таке відчуття, що вони прикривають щось, намагаються уникнути розслідування», – припускають рідні.

Окрім випадків, коли викрадення було явним (є свідки, відео з камер спостереження), ціла низка випадків зникнень людей в Криму в звіті «Крим SOS» називається як «випадки насильницьких зникнень, в яких не зафіксовані факти, що підтверджують причетність державних органів». Ні підтвердити, ні спростувати це неможливо.

3 жовтня 2014 року Ескендер Апселямов вийшов з дому в Сімферополі на роботу в пекарню, до якої йти приблизно 15 хвилин, і зник. Ніхто не бачив, щоб його хтось викрав, ніхто не бачив його по дорозі на роботу. Інформації про нього немає до цих пір.

Окрім того, до звіту увійшли випадки явно кримінального, не політичного характеру. У жовтні 2014 року під час футбольного матчу зник студент Білял Білялов, який через день був знайдений мертвим. Поруч з ним лежав поранений друг Артем Дайрабеков. Згодом молодик, який залишився в живих, стверджував, що вони отруїлися. У звіті «Крим SOS» наводиться версія очільника фонду «Крим» в Польщі Рези Асанова про те, що причиною смерті стали колото-різані рани. У серпні 2015 року були знайдені мертвими зниклі за тиждень до цього Мемет Селімов і Осман Ібрагімов. На трупах – ножові поранення, але пояснити, що сталося, слідство не змогло. Подібні випадки наводяться в звіті як такі, що не ввійшли до класифікації викрадень і навряд чи мають стосунок до дій російських силовиків на півострові.

Нарешті в звіті «Крим SOS» згадується також затримання правозахисника Еміра-Усейна Куку, яке російські спецслужби намагалися провести 20 квітня 2015 року.

Емір-Усейн Куку

З огляду на, що оперативники були в цивільному, не представлялися і фактично били Куку під час затримання, автори доповіді назвали їхні дії невдалою спробою викрадення. На дорозі біля селища Самота невідомі напали на Еміра-Усейна Куку, скрутили йому руки і почали бити. Місцеві жителі почали вимагати показати документи і звільнити правозахисника. У відповідь оперативники, які виявилися співробітниками ФСБ, посадили Куку до мікроавтобуса і відвезли до Ялти, звідки повернулися до дому правозахисника для обшуку.

«По суті, ми бачимо ідеальну схему напівофіційного викрадення людини силовиками. Вони, прикриваючись рішенням суду про огляд житла під час оперативно-розшукових заходів, приходять до будинку, але при цьому забирають з собою господаря. Без будь-яких на те підстав для затримання. А потім якщо людина раптом зникла, то «влада» може розвести руками і послатися на невідомих осіб у формі, працівників правоохоронних органів. Саме у випадку з Куку у силовиків трапилася помилка: він занадто рано вийшов з дому, його довелося наздоганяти, крутити на дорозі, де зібралося дуже багато очевидців. А якби це сталося в гаю, то невідомо, чи повернувся б тоді Емір-Усейн додому чи зник би як десятки його співвітчизників», – припустив адвокат Куку Олександр Попков.

Фактично аналогічна спроба затримання, яку можна кваліфікувати як викрадення, сталася кілька днів тому. У звіт через хронологічні обмеження цей випадок не увійшов. 15 березня 2017 року співробітники ФСБ затримали в Феодосії Еміля Мухтеремова. Його посадили в службову машину і відвезли у відділ, звідки Мухтеремов зумів повідомити про те, що його затримали. Після цього його вивезли в поле біля селища Зибине Радянського району, змусили викопати яму, погрожуючи, що закопають його в ній. Коли яма була готова, співробітники ФСБ виїхали, залишивши Мухтеремова в полі одного. Адвокат Едем Семедляев припустив, що таким чином оперативники намагалися змусити Мухтеремова дати свідчення проти фігурантів справи «Хізб ут-Тахрір».

Звіт «Крим SOS» фактично став першим узагальненням випадків викрадень в Криму з моменту анексії півострова. Це – не документ з чіткими параметрами і методологією, а швидше публіцистичне найбільш повне зібрання інформації про викрадення людей на півострові, кількість яких обчислюється десятками. На підставі аналізу цих випадків автори звіту запропонували і список осіб, які, на думку активістів, несуть особисту відповідальність за викрадення людей на півострові. Серед них – «голова» Криму Сергій Аксьонов, співголова партії «Русское единство» Сергій Цеков, Михайло Шеремет, який очолював «самооборону Криму», отаман «Кубанського казачого військ» Микола Долуда, офіцери ФСБ Ольга Кулигіна і Андрій Тішенін. Останній, на думку адвоката Дмитра Сотникова, може бути причетний до викрадень Олександра і Федора Костенків.

Євгенія Андреюк

«Насильницькі зникнення – це складна тема як для міжурядових, так і неурядових організацій, і їй, насправді, не приділяється так багато уваги як темі політичних в'язнів, – розповіла Радіо Свобода одна із авторів звіту Євгенія Андреюк. – Ось, наприклад, в ухваленій 15 березня 2017 року Європейським парламентом резолюції з прав людини в Криму перераховуються імена політичних в'язнів з вимогою звільнити їх, насильницькі зникнення згадуються без називання жертв, але з висловленням стурбованості і вимогою до Росії провести ефективні розслідування. У резолюції Генасамблеї ООН з прав людини в Криму, ухваленій в грудні 2016 року, насильницькі зникнення не згадуються зовсім. Рада Європи в своїх резолюціях в загальних термінах висловлює стурбованість і вимагає розслідувань від Росії. Неурядові організації почали більше приділяти уваги цим злочинам лише після викрадення Ервіна Ібрагімова в травні 2016 року. Так, міжнародна Amnesty International включила справу Ервіна Ібрагімова в міжнародну кампанію із захисту прав у 2016 році. Причини цьому дві: в цілому низька поінформованість про практику насильницьких зникнень в Криму, а друге – це відсутність розуміння щодо участі держави у викраденнях в Криму, і чіткого розуміння, чи є це частиною державної політики, чи приватними злочинами. І поки його немає, міжнародні організації бояться гучних заяв, оскільки ця категорія порушень є міжнародним злочином і тягне індивідуальну міжнародну кримінальну відповідальність. Тобто, якщо незаконне засудження за політичними мотивами необов'язково потрапить на розгляд міжнародного кримінального суду, то насильницькі викрадення – так, і кожна особа в них буде притягнута до міжнародної відповідальності».

Автори доповіді «Крим SOS» стверджують, що щонайменше з літа 2014 року практика викрадень стала однією з форм державної політики у ставленні до нелояльної частини населення. Її метою є страх і почуття уразливості. У всіх випадках, де є свідки або момент викрадення зафіксували камери зовнішнього спостереження, – як викрадачі виступають люди, які очевидно причетні до силових структур. На відміну від початкового періоду анексії, жоден з викрадених після середини 2014 року знайдений не був.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода