«Ти хто такий тут взагалі, і що за прапор України, ти що бандерівець?» – аспірант МДУ про допит у ФСБ

Іван Мартиненко

Аспіранта історичного факультету Московського державного університету, який 18 березня під час мітингу-концерту на честь третьої річниці «приєднання» Криму до Росії вивісив саморобний прапор України, допитали і, як він стверджує, побили співробітники ФСБ. Після двох годин допиту аспірант розповів, що його змусили «під диктовку» написати розписку, що він «згоден працювати інформатором». Водночас радіостанція «Говорит Москва» повідомила, що інформацію про побиття в поліції заперечили. Мовляв, офіцер відділу поліції з обслуговування МДУ сказав, що «не було у нас таких фактів».

Минулої суботи аспірант історичного факультету, який побажав не повідомляти Радіо Свобода своє справжнє ім’я, зробив прапор України з двох шматків тканини і почав розмахувати ним з вікна своєї кімнати. За його словами, його акція не мала політичного характеру. Він протестував проти витрати бюджетних коштів на фестиваль у той час, як у МДУ немає грошей на ремонт гуртожитків.

Його затримали із застосуванням сили, забрали з кімнати фотоапарат, телефон і ноутбук, привели до органів внутрішніх справ при МДУ, де троє людей у штатському, які назвали себе співробітниками ФСБ, провели допит. Пізніше поліцейські змусили аспіранта написати в протоколі, що він розмахував прапором і нецензурно висловлювався. Копію протоколу йому не дали, вручили лише квитанцію про штраф за дрібне хуліганство.

В інтерв’ю Радіо Свобода аспірант, який попросив називати його ім’ям Фарух, розповів про спілкування зі співробітниками ФСБ:

– Коли я дізнався про те, що будуть проводити мітинг-концерт, присвячений річниці Криму, біля стін МДУ, я подумав: чому люди витрачають величезні гроші на такі концерти, коли студенти одного з найкращих вишів країни живуть з клопами. Я поставив підпис під закликом не проводити цей мітинг-концерт. Тому що це, крім усього іншого, заважає навчальному процесу. Але було зрозуміло, що ці підписи ні на що не вплинуть, і я почав думати, як би привернути увагу до цієї проблеми. Ну, можна дати десь статтю, інтерв’ю, але це резонансу не викличе, ні на що не вплине. Я вирішив викликати суспільний резонанс в такий спосіб: 18 березня вивісив у вікні своєї кімнати, а воно якраз виходить на Воробйові гори, прапор України. Я розраховував на те, що почнеться обговорення.

– Тобто Ви вирішили за допомогою політичного жесту висловити протест проти ситуації в гуртожитку?

– Ні-ні, це жест не політичний, це просто, щоб привернути увагу. Люди почали б обговорювати, чому я це зробив, і тоді б я сказав чому. А якщо просто людям сказати: ось так от живуть аспіранти МДУ, всі просто похитають головою: ну так, буває...

– Тобто це міг бути будь-який прапор?

– Ну, а що можна було протиставити мітингу про «приєднання» Криму?

– У цьому мітинзі-концерті Вас обурювало тільки те, що на нього було витрачено великі кошти?

– Розумієте, це ж не єдина акція, там же практично кожного місяця щось проводиться. Уявіть, якби у вас під вікнами будинку концерт кожен день проводився. Ну, тобто це реально величезний гамір. Концерт – це ж не один день, перед ним ще кілька днів репетиції. Тобто жити неможливо в тих кімнатах, які виходять на Воробйові гори.

– Як швидко до Вас прийшли співробітники поліції і ФСБ?

– Ну, я спершу вивісив прапор з вікна своєї кімнати, потім пішов на сходовий майданчик і там теж вивісив, потім повернувся до кімнати. А через годину я вирішив повторити, знову вийшов на сходовий майданчик (ну, це, звичайно, вже дурість була), але там мене вже затримали співробітники охорони МДУ, які, в принципі, не мають права затримувати людей, вони можуть зателефонувати в поліцію, повідомити, але саме вони самі не мають права затримувати. Однак вони мене затримали. А потім підійшли люди в цивільному, осіб п’ять-шість, і, не представившись ніяк, почали «пресувати» на сходах. Ну, це ще не тортури були, але просто, знаєте, пресинг, коли вони допитують арештанта: хто ти такий, навіщо...

Під час мітингу-концерту на честь третьої річниці «приєднання» Криму до Росії. 18 березня 2017 року

– А чим вони мотивували свої дії?

– Вони говорили: «Ти хто такий тут взагалі, і що за прапор України, ти що, бандерівець?» – в такому дусі. І головне: «Хто тобі заплатив?» Це була моя приватна, індивідуальна ініціатива, але вони в це повірити не могли. Причому я навіть їм щиро вірю, що вони не могли в це повірити. Вони кажуть: «Хто тобі заплатив? В якій ти перебуваєш організації? «Правий сектор»?». А потім ще підійшов чоловік у формі майора поліції, який теж не представився ніяк. І потім вони поволокли мене до моєї кімнати проводити обшук. Я закричав, коли ми були в коридорі, вони одразу ж відпустили мене, і далі ми вже пішли спокійно. Те, що ми там ходили всі разом, зафіксовано на камери спостереження, встановлені в коридорах МДУ. Ми прийшли в мою кімнату, вони провели обшук. З розмов людей в штатському було зрозуміло, що вони співробітники ФСБ і Центру «Е». Типу: «У нас на Луб’янці ще не так розмовляють». І потім, згодом я з’ясував їхні особи через інтернет, двох із них я впізнав. Тобто я почав шукати фотографії за запитами «ФСБ, тортури» і вирахував двох осіб, які вже засвітилися в цьому плані. Причому один судився за вбивство людини, яку допитував, але родичі так і не змогли виграти справу.

– Що сталося після обшуку?

– Вилучили ноутбук, фотоапарат і телефон, почали переглядати там особисту переписку, файли, фотографії, документи. І після цього провели мене до відділення поліції при МГУ. Завели мене в кімнату, щось на зразок класної кімнати, там стільці, столи. Людина у формі майора постояла кілька хвилин, побачила, як мене почали бити палицею, і пішла відразу ж після цього, і я залишився тільки з цими людьми в штатському. Вони почали проводити допит на тему, в якій я перебуваю організації, хто мені дав гроші і скільки – із застосуванням фізичного насильства. Вони били мене тримачем від прапора, який я зробив зі швабри. Вони били ним, вістрям, в око, в пах, просто в ребра кудись, в корпус.

– Удари були сильні чи це була радше форма психологічного тиску?

– Звичайно, якщо вони захочуть катувати, там і ножові поранення, і що завгодно буде. Це був радше пресинг. Але після цього залишилися синці. Я сходив в лікарню, зафіксував це все. Лікарі зафіксували забиті місця, синці, подряпини, але нічого, насправді, такого вже прямо серйозного немає, ні ребер зламаних, нічого.

– Ще, як я розумію, вони змусили Вас підписати якусь розписку.

– Так, угода, що я буду їм «стукати».

– А як вони мотивували цю вимогу?

– «Якщо ти не підпишеш, то ми тебе відрахуємо з МДУ, ти не влаштуєшся ні на яку роботу. І взагалі ми тобі таке життя влаштуємо, ми можемо і підкинути що завгодно, посадити тебе всерйоз і надовго. Якщо ми захочемо розкрутити твою тему, ми розкрутимо. А якщо ти станеш нашим другом, – це саме їхнє формулювання – «станеш нашим другом», – то ми про все забудемо і будемо друзями».

– Я так розумію, що співробітники ФСБ, оскільки вони так швидко до Вас підійшли, перебували десь у будівлі МДУ, в гуртожитку?

– Ну, це взагалі ФСБ МДУ. Тобто у МДУ є своє ФСБ. Одного з них я вирахував по фотографіях. Він уже світився у ЗМІ. Прославився тим, що змушує аспірантів МДУ підписувати ось ці угоди про співпрацю. І ще одну людину я впізнав – співробітника Центру «Е» у Москві. Його судили за вбивство.

– Чи відбувалися раніше якісь акції протесту аспірантів МДУ з вимогою поліпшити умови проживання?

– Ну так. За день до цього, 17 березня, пікет узгоджений проходив, де, власне, вимагали, щоб гроші витрачалися не так на концерти, як на благоустрій.

– Зараз студенти, викладачі або аспіранти вже висловилися на Вашу підтримку?

– Так-так, і студенти, і аспіранти. Поки що в офіційні структури МДУ я не звертався за підтримкою.

– Скільки Вам залишилося ще вчитися в МДУ?

– В аспірантурі – два роки.

– А в яких-небудь протесних акціях Ви раніше брали участь?

– Так, я один раз затримувався на Пушкінській площі 5 березня 2012 року. Привезли у відділення, написали протокол і одразу ж звільнили, без якихось наслідків. Це був 2012 рік, коли взагалі всі виходили. Після 2012 року і донині я жодного разу ніде не з’являвся. Тобто політичним активістом я не є.

Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода‘