Максим Кобза
(Рубрика «Точка зору»)
Цей щоденниковий запис зроблений мною відразу після «референдуму» про приєднання Криму до Росії в ніч на 17 березня 2014 року. Коли всі нормальні люди були в шоці від того, що відбувається. Коли здавалося, що потрапив на карнавал божевільних.
Що можна взяти з дітей, яким протягнули цукерку, якщо ними двадцять три роки керували майже такі самі діти? Ну хіба що хитріші, більш розважливі, меткі, ділові ‒ але діти. Тому що всі перераховані вище якості ці діти-керівники використовували для досягнення зовсім дитячих цілей ‒ відхопити собі ту ж цукерку, ну хіба що дорожчу і смачнішу, але, по-перше, собі, а по-друге ‒ цукерку. Тобто дорослої, батьківської мети ‒ збудувати для сім'ї будинок, виховати гідне покоління, навчити його жити в мирі з собою і сусідами ‒ навіть в проекті у цих керівників не було.
Хай живе матінка Росія! Нібито нормальне гасло, але кричать його напівп'яні підлітки, яким ще немає вісімнадцяти
Тепер пожинаємо плоди. Хай живе матінка Росія! Нібито нормальне гасло. Але кричать його напівп'яні підлітки, яким ще немає вісімнадцяти. Тобто іншої країни, окрім України, вони не знали ніколи. І як же їх виховали батьки, якщо вони здатні за тиждень відмовитися від Батьківщини в обмін на яскравий цукерковий фантик? Адже поки нічого істотнішого вони не отримали, та й навряд чи отримають від людей, які обдурили мільйони колишніх співвітчизників на мільярди доларів.
Дійсно, якщо Росія уявляється в їхній інтерпретації новопридбаною матір'ю, то ким вони були до вчорашнього дня? Сиротами? Приймаками? Підкидьками? А якщо вони здатні в одну мить відмовитися від своєї країни, то чому хтось думає, що вони будуть захищати або відроджувати іншу? Адже їм, по суті, потрібна Циця замість висотаної і висохлої, в якій вже немає молока, тим більше що прикладалися до цих грудей за двадцять три роки тисячі і тисячі ненаситних хижаків. А утримувати стареньку матір, яка вже не може годувати своє нерозумне дитя груддю ‒ ну, дозвольте, вони на це не підписувалися!
Так, цих дітей обдурили і спокусили, але у них, вже цілком статевозрілих, є батьки, які в масі недалеко пішли в розвитку від своїх нащадків
Як все це дрібно, бридко, підло і ‒ по-дитячому. Не хочу цю іграшку, хочу ту! Так, цих дітей обдурили і спокусили, але у них, вже цілком статевозрілих, є батьки, які самі недалеко пішли в розвитку від своїх нащадків. Тобто мета життя у цих батьків, швидше за все, теж цукерочка. Інакше вони б і самі думали і намагалися навчити цьому потрібному і важкому заняттю своїх дітей.
Батьківщина, як і мати, дана людині один раз. Нам дісталася бідна, баламутна, довірлива, безладна ‒ але вона наша. І ми, замість того, щоб намагатися зробити її тим раєм, яким вона може стати (адже все для цього є!), викидаємо її, як стару рукавичку на догоду шахраєві, який терпляче чекав на момент, коли наша країна вирине з болота, куди її загнали інші шахраї, і зробить перший ковток повітря. Тобто, опиниться в межах досяжності, але абсолютно безпорадною. І в підігрітій зомбоящиком ейфорії не відразу зрозуміло, що не рукавичку з руки стягнули, а шкіру. А ось коли захват вщухне ‒ будемо вити від болю, але назад вже шкіру не приживити. І будуть покоління нерозумних дітей довгі роки нарощувати нову.
Банальної зради Батьківщині, яка обійшлася з ними дуже суворо, ніхто від кримських татар не дочекався
Кримським татарам це відчуття заживо облупленого добре знайоме. Тільки з однією відмінністю ‒ шкіру з них здирали інші кати, не свої. Зрадниками і мазохістами, які відкидають з власною шкірою Батьківщину, кримських татар може назвати тільки який-небудь російський телеведучий. І, незважаючи на далеко не найтепліше ставлення до них України, вони жодного разу не висунули вимогу змінити державний прапор. Багато що було в нашій непростій новітній історії ‒ і кризи в міжнаціональних відносинах, і конфлікти неабиякі, ‒ але банальної зради Батьківщині, яка обійшлася з ними дуже суворо, ніхто від кримських татар не дочекався.
Прийшла біда ‒ відчиняй ворота. І відчинили, навіть взагалі знесли ‒ благо і КамАЗи російські підігнані, і досвід є. Але що впустили саме біду ‒ так поки і не зрозуміли. Деякі з тих, хто все-таки усвідомлює, що сталося, з безсилою мстивістю чекають, коли до радісної юрби дійде весь жах створеного і вона завиє. Дійде, звичайно, і завиє ‒ але не від усвідомлення своєї зради, а від матеріальних наслідків. Коли з'ясується, що нова країна в світі визнана тільки Сирією і Північною Кореєю і ти зі своїм паспортом в Європі ніхто, що дизель-генератори замінили ЛЕП, дозволяють подивитися по тєлєку Кисельова, але про кондиціонер і холодильник доведеться забути, що допомогу після народження дитини можна використовувати тільки для оплати її навчання у виші або для влізання в іпотеку, щоб розширити житлоплощу, та й раптом, мимохідь, виявиться, що навчання навіть у середній школі РФ платне, але при цьому будь-який, саме будь-який протест проти чого-небудь загрожує в'язницею і мільйонними штрафами ‒ новий російський патріот обов'язково завиє. І кинеться назад, до цієї Батьківщині-матері. Але ось невдача ‒ мати-то прийме, а ось нова господиня (тут Росія материнське ставлення і не обіцяє) не відпустить. А якщо і вдасться вирватися або відкупитися, то тільки як кріпакові двісті років тому ‒ голим, босим і без землі.
Тільки навіщо Іуді земля? Хіба, щоб посадити на ній осику...
Оригінал публікації – на сайті проекту «Крим.Реалії».
Максим Кобза, кримчанин (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції