(Рубрика «Точка зору»)
Чому Генеральна прокуратура Росії спростовує факт відправки колишнім президентом України Віктором Януковичем листа із проханням щодо введення російських військ в Україну? Адже про цей лист в перші ж дні після початку агресії говорив у Раді безпеки ООН тодішній постійний представник Росії Віталій Чуркін, більше того – він передав секретаріату ООН копію цього документа. Генеральній прокуратурі України вдалося отримати цю копію – але це сталося не в результаті якоїсь спеціальної операції, з ООН переслали той самий, «чуркінський» документ.
Президент Росії Володимир Путін теж стверджував, що відгукнувся на прохання «легітимного президента України» – щоправда, листа не демонстрував, але сумнівів у наявності документа теж не висловлював. Чому ж зараз Генеральна прокуратура Росії заперечує наявність цього листа? Чому відмовляється визнати його підписання сам Янукович?
А тому, що в момент демонстрації листа в ООН і розповіді про нього по телевізійних каналах йшлося виключно про пропаганду. Російських телеглядачів і міжнародне співтовариство намагалися переконати в тому, що ніякого вторгнення російських військ на територію України немає. Що Володимир Путін відгукнувся на прохання легітимного керівника сусідньої країни. Що Росія допомагає цьому керівнику – і українському народу, зрозуміло – у наведенні порядку.
Настає момент юридичної відповідальності
А зараз настає момент юридичної відповідальності. Коли виявляється, що у Януковича не було ніяких повноважень для самостійного звернення до керівництва чужої країни з проханням про військову допомогу. Коли виявляється, що для направлення військ в Україну не було жодних правових підстав. У всякому разі, лист колишнього президента такою підставою не є. Але є очевидною підставою для притягнення самого Януковича до відповідальності.
І тоді обирається інша тактика: ніякого листа не було взагалі. Не було листа, який показував Чуркін. Про який говорили Путін і сам Янукович. Я – не я і хата не моя.
Це ще раз говорить про те, що в Кремлі чудово розуміють: міжнародне право – не пропаганда. Можна що завгодно розповідати по телевізору, але коли справа доходить до правосуддя, вся система захисту Москви розсипається як картковий будиночок. І справа навіть не в майбутніх рішеннях судів. Справа в тому, що в своїх рішеннях російське керівництво спирається виключно на політичну доцільність – але при цьому хоче виглядати бездоганно із правової точки зору. А так не буває.
Януковичу пощастило, що живий. Іншого – вбили
Що стосується Януковича, то йому просто пощастило. Пощастило в тому, що після свого звернення до Путіна із проханням про військову допомогу йому дають можливість комфортно жити на вкрадені в українських громадян кошти і виступати то із підтвердженням, то зі спростуванням цього факту.
Главі Афганістану Хафізуллі Аміну пощастило набагато менше. Після того, як він підписав необхідний Кремлю документ із проханням про введення радянських військ до Афганістану, його було знищено під час спеціальної операції разом із сім’єю і соратниками. Документа, на який посилалися в Москві як на привід для розгортання в Афганістані «обмеженого контингенту» радянських військ, ніхто ніколи не побачив.
У порівнянні із генеральним секретарем ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим президент Росії Володимир Путін – дуже великий гуманіст.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції