«Прилєпін воює на Донбасі за диктатуру» – Андрій Орлов (Орлуша)

11 березня російський поет Андрій Орлов (Орлуша) виступить у Києві. Його сатиричні твори у декламуванні автора та у виконанні актора Михайла Єфремова у проекті «Господін хороший» є популярними і в Росії, і в Україні. Хоча творчість Андрія Орлова не обмежується сатирою. В інтерв’ю Радіо Свобода Орлуша зачитав свій вірш, написаний через кілька годин після того, як стало відомо про вбивство російського опозиціонера Бориса Нємцова і розповів про ставлення до обстрілів Авдіївки та війни на Донбасі загалом. Також Андрій Орлов висловився щодо того, чи є письменник Прилєпін «російським Хемінгуеєм», поділився спогадами про політтехнологічну співпрацю з Березовським і розповів про свій другий дім – Карпати.

Мені нема про що говорити з такими, як Охлобистін, Кобзон чи Прилєпін – Орлов (Орлуша)

​Олександр Лащенко: Пане Орлов, не секрет, Ви не вперше відвідуєте Україну. Цього разу знову будуть Ваші виступи – у Києві – можете проанонсувати.

– Переклад. Сьогодні ввечері о 19:00 в залі у районі проспекту Степана Бандери – вулиця Кирилівська 134, буде мій концерт. Це навіть не концерт, а зазвичай це така розмова. Я навіть не знаю, що читатиму. У мене завжди з собою є все. Це залежить від настрою. Я один вірш почав писати у літаку. Це про ідіотизм, про який сказав на суді в Гаазі російський представник, про шахти, в яких досі добувають зброю сепаратисти.

– «Воєнторг» у шахті функціонує, так?

– Ні, там не «воєнторг». У мене буде, що це головний ресурс, для чого Росії потрібен Донбас. Нафта і газ закінчаться, а тут добувають зброю. Можна у шахті добувати «буки», ракети, танки, патрони. Адже вони казали, що все з шахт беруть – з радянського часу лишилося. Нових віршів буде доволі багато. А так буде, як зазвичай. Тобто буде і серйозне, буде і сумне, буде і смішне, як все в нас у житті.

– Михайло Єфремов з Вами?

– Ні, не зі мною. У нього зараз прем’єра у Москві спектаклю. Називається «Амстердам». Він працює там зараз. Але ми з ним приїдемо сюди, напевне, наприкінці літа. Це проект «Господин хороший». Це мій концерт один. Називається «Концерт без ансамблю».

– Ви часто відвідуєте Україну. Зокрема не лише столицю, а й Львів. Ви якось в одному з інтерв’ю українським ЗМІ казали, що можете просто на вихідні виїхати до Львова, зустрітися з друзями.

– Ми востаннє їздили в Карпати у Косів на Різдво з моєю дівчиною, з її дев’ятирічним і двадцятирічним сином. Просто на машині з Москви доїхали до Карпат. І там дивовижно абсолютно.

– Ну що, хіба цих «бандерівців» немає? Що – вони не стоять за рогом? Російську мову чують і відразу...?

– Я не зовсім та людина.

– Ви ж російською говорите?

– Я розмовляю російською. Я говорю, як можу, українською. Я скажу, що дев’ятирічний хлопчик із Москви, який вивчив тільки «Дякую» і «Будь ласка», то його вже люба бабуся у Карпатах обнімає, і він вже сидить з ними за столом, його пригощають. Та ні. У Карпатах я почуваюся більше вдома, ніж у Москві. Саме в Карпатах. Я вперше там був. Зараз їду 14 травня, знову буду в Косові. Нас покликали – 50 років весіллю. У нас там вже є знайомі. Ми вже їдемо святкувати.

– У Гаазі на лаві підсудних немає нікого. Але той же ж Михайло Єфремов виконував Ваш вірш.

«…Он ещё проспал три года

Для спасения народа

Просыпается. Зевнул,

И опять в окно взглянул:

– Что за станция без флага?

Что за девки в неглиже?

Говорят ему: – Гаага.

Мы заждались вас уже!»

– «Вы приехали уже!». Ми це написали рік тому.

– Адресат зрозуміли – Путін. Так?

– Так. Так чекають.

– Ви стали вірші писати, коли Вам було добряче за 40.

– Без двох років 50.

– До того Ви були політтехнологом. Ви були якщо не другом, то знайомим Бориса Березовського, який фактично і втілив цей проект «Путін». Якось так виходить, що 17 років проекту і Ви частково доклали руку до того, що такий лідер у Росії, який веде агресію проти України?

– 17 років тому, коли робився цей проект, він був маленьким політичним проектом для виборів. Це «Міжрегіональний рух «Єдність». Щоб відібрати у Лужкова і Примакова якийсь відсоток. Але так сталося, що ми вгадали. І те, що сталося потім, той монстр, який виріс з маленького проекту, який я робив... Аналогія така. Коли папа Карло робив Буратіно, то він робив хорошого хлопчика. Він не знав, що у нього виросте ніс, він засуне цей ніс у чорнильницю і продасть свою прекрасну абетку. Хлопчик виявився не таким, яким його хотіли зробити. Я говорив це багато разів Борису Абрамовичу, що це його головна системна помилка. Помилка, яка коштуватиме країні десятків, якщо не більше, спроб виправлення. Я надіюся, хоча вже не вірю, що це можливо.

– На Ваш погляд, Путіна нав’язали? Те ж телебачення, яке вже тоді було потужним. Чи народ російський хотів такого лідера?

– Народ хотів жорсткої руки, народ хотів твердої руки. Коли ми проводили соціологію, запитували: що для вас важливо – безробіття..? Які не були б відповіді, всередині все рівно звучить щось схоже на Сталіна. І ось у цьому проекті ми зробили першу трійку – це міністр з надзвичайних ситуацій Шойгу, тоді ніякої військової кар’єри не було...

– Це була предтеча «Єдиної Росії»…

– Так. Карелін, спортсмен, олімпійський чемпіон, борець. І Гуров, борець з корупцією, якого вигнали з міліції. Тобто ми хтіли зробити трьох невійськових військових. Люди у військовій формі, але один – рятувальник, один – спортсмен і третій – борець з корупцією. Але сам вигляд трьох людей у військовій формі так спрацював тоді вже на психологію, що за них тоді проголосувало (ніхто не знав, що за партія) 26% відразу.

– Це до Путіна…

– Це до Путіна було.

– Зараз 86%, як стверджують, підтримки Путіна. Накрутили, як Ви вважаєте?

– Ні. Я давно цим не займаюся. Але колишніх КДБешників, колишніх повій і колишніх політтехнологів не буває. Можу сказати, що в цих 86% приблизно 30-40%, які можуть голосувати і «за», і «проти», які говорять «Путін – так!», тому що або бояться через роботу, або ж дають ту відповідь, на яку, думають, від них чекають. Гранична межа є скрізь. Є і в позитивному руслі, і в негативному. Якщо людям дати правильний вектор, як вийшло, припустимо, з моєї точки зору, на Майдані, з самого початку правильний вектор… Якщо ж вектор дають інші, то 30% переходять дуже легко. Тобто 86% – реально тих, які підтримують, 15%, близько 35% – це ті, хто боїться або йде через гроші, через кар’єру або ще через щось. Тобто з обох боків по 15%, а всередині приблизно навпіл.

– Уже три роки минуло цим усім подіям, «русской весне» 2014 року. Як Ви вважаєте, стихає ця тема «Кримнаш», так звана «Новороссия»?

– Вона стихає, як тільки зникає з новин. Зараз, наприклад, люди вже не пригадають, з чого розпочалося. Зараз уже ніхто не скаже, чому три роки тому змінився курс долара. Ніхто це не пов’яже з Кримом. Уже багато людей, якщо Донбас зникає на три місяці з новин, думає: «ну що, ми забули – всі повинні забути». Це принцип жаби – жаба тільки їсть те, що рухається. Якщо муха сидить, не ворушачись, то її немає для жаби. Як тільки поповзла – здобич.

– Тобто, Березовський свого часу мав рацію, коли казав: «я свиню запропоную по телебаченню – її виберуть»?

– Це не зовсім так. Іноді він повторював слова політтехнологів, які з ним говорили. Там було не «свиня», там було грубіше слово. Тобто задня частина свині, якщо ввічливо сказати.

– І зараз, у 2017 році, так теж?

– Це триває зараз. І це можна зробити у будь-якій країні. Тобто, якщо це свиня або будь-яка частина тіла, яку ми ховаємо під штанами, буде мати ті якості декларовані, яких очікують люди, скоріш за все вони проголосують.

– «Піпл хаває»?

– Ні. Це грубо. Це просто дійсно так. Припустимо, якщо я з Вами проводжу маніпулюючу соціологію і ставлю Вам питання: є дві людини А і Б, одна з них підвищує зарплату телеведучим, іншим – знижує, один любить людей у блакитних сорочках, інший – ні... Тобто я можу прощупати, причому без будь-якої злої чи доброї цілі. Коли вибирають хороших людей, то роблять те ж саме.

Тому що іноді людина хороша, але вона не знає, що про себе сказати. Наприклад, він не знає, що треба сказати, що я люблю котів, а не собак, якщо у місті 75% людей мають котів. От цим вже займаються технологи. Тобто додати будь-якому персонажу якостей. Іноді хороші люди програють вибори через те, що не розказують про свої гарні якості, тому що їм не допомагають.

Наприклад, Ви ж не будете говорити: я – чоловік. Тому що Вам це є очевидним. Або Ви ж не будете говорити, що я прокидаюся о сьомій ранку. Тому що Ви весь час прокидаєтеся о сьомій ранку. А, може, хтось через подібні слова за Вас проголосує. Тобто це не таке просте питання.

– Зараз подивимося один із виступів – «великий знавець» творчості найвідоміших рокерів, таких як «Rolling Stones» – «Юрій Лоза».

​
– Цікаво, що ось цю футболку я одягнув вдруге у житті. Цей концерт був 18 травня 2016 року. Це був День депортації кримських татар. І ми зробили «Кримнаш» для московського концерту. Михайло Єфремов і Андрій Васильєв, колишній засновник «Комерсант-Україна».

– Так, працював два роки в Україні.

До речі, Ви ж не приховуєте, що не вважаєте, що «Кримнаш» у російському розумінні. Ви самі не раз казали в інтерв’ю, що в Росії за лайки (це правда) можуть посадити. Але ж Ви не тікаєте з Росії. Вам як? Казати у Москві на концерті, що Крим належить кримським татарам, можливо?

– На цьому концерті були і більш різкі речі. Це піратська зйомка. До речі, хочу сказати всім гостям сьогоднішнього концерту, що піратська зйомка у нас дозволяються завжди.

– Це було у відкритому доступі в «YouTube». Ми використали.

– Бачите, це ж непрофесійна зйомка. Це на телефон із зали. Так що, якщо хтось захоче мати зйомку сьогоднішнього концерту, то з хорошими камерами у перший ряд!

Там були більш різкі речі. Там була пісня «Хотят ли русские войны». Там була пісня «Ой, Вань, гляди какие клоуны». Це про те, як чекати «потяг дружби» з «Правим сектором» нібито як у Криму. Треба сказати, що у нас в Москві концерти бувають навіть різкішими, ніж тут.

– Ми пам’ятаємо – у Андрія Макаревича, причому, навіть не політичний виступ намагалися зірвати…

– Було дуже багато преси. Він тоді у Слов’янську виступив. Ми виступали в Україні. Я вів телеміст у Житомирі, брав участь у телемості з 95-ою аеромобільної бригади ЗСУ, коли вони стояли в аеропорту і ще були у Слов’янську. Це залежить від того, як відреагує російська преса на цей виступ. Наприклад, після цього виступу у Житомирі... А так вийшло, що я вже виступив там, і наступного ранку, о четвертій ранку я був в Москві, бо мені треба було. І коли виходять новини, що Андрій Орлов виступає перед зрадниками, то я задзвонив на «Life News» і сказав: ви що, здуріли – я тут!

Але цікавим є тут не те. Там не було жодного російського журналіста, на цій площі. Там було тільки українське телебачення. І це була професійна зйомка. Тобто на «Life News» продав хтось із українських, я не знаю, операторів, кореспондентів. Зйомка була вже вночі у Москві. Не знаю, чи це гроші, чи переконання. Але те, що помічників у російської пропагандистської преси тут дуже багато, то я це можу сказати як повний факт, який відбувся.

– Пане Орлов, Ви не відчуваєте себе як людина, яка часто буває в Україні, в Грузії, як свій серед чужих, чужий серед своїх?

Пам’ятаєте відомий вислів Пушкіна: «Я, конечно, презираю отечество мое с головы до ног – но мне досадно, если иностранец разделяет со мною это чувство». Вам не закидають в Росії, що Ви критикуєте Путіна, ще щось, а хіба можна це в Україні робити? Якщо війна закінчиться – будь ласка, а зараз не варто мовляв.

– Якщо я буду жити і працювати в Україні, що є можливим незалежно від Путіна, тому що я бував багато разів тут до Путіна... І одного разу мені у Львові журналіст сказав: Андрію, хіба ви писали вірші до анексії Криму? Я писав вірші до анексії Криму. І писав вірші про всі помилки української влади в Криму. Я думаю, що якби я був тут, то у мене було б стільки ж проблем, скільки і там. Тому що тут дуже багато персонажів у політиці, які викликають...

До речі, теж будуть вірші на сьогоднішньому концерті. Доволі багато віршів, частину з яких ми писали для українських концертів. У мене в одному з виступів є вірші про, наприклад, е-декларації і як їх заповнювати. Ми написали близько року тому. Коли підійшли терміни їх здавати, ці вірші пішли в українській мережі інтернет дуже сильно. І на моєму останньому корпоративному концерті дружньому у Києві близько місяця тому, де був міністр фінансів України, який навіть взяв у мене автограф на купюрі 10 гривень. Я кажу: якось несолідно. Давайте я, дістав з кишені, розпишуся на 500. Він каже: ні, це мені вже треба декларувати. Так що ми пишемо.

Я не їду. У мене там сім’я. У мене там мама. У мене там будинок, у Росії. І зараз раптом виїдуть всі, хто проти... Я свого часу казав: я не хочу, щоб ця хороша країна залишилася комуністам. Тому я не виїхав у 1970-і чи в 1980-і роки. Зараз все ж таки, не дивлячись на те, що сподівань у мене дуже мало, я не хочу, щоб ця країна залишилася тим 86% або тим, хто ними керує. Я все ж таки трішки сподіваюся. Дуже собі уявляю ситуацію, коли бувають і фізичні погрози, що життя буде неможливим.

– Є погрози Вам?

– Є. Сподіваюся, що тоді встигну поїхати, ноги винести, поки живий. А статися може абсолютно різне.

– Ця війна, яка не припиняється на жоден день, гинуть люди на Донбасі, поставила це питання руба: чи може бути взагалі митець поза політикою?

Ви – ні, не поза політикою. Ваш російський колега, письменник, прозаїк Захар Прилєпін, не знаю, принаймні інтерв’ю дає «Комсомольській правді», що вже і зброю бере до рук і називає того ж Пушкіна «ватником». Як Вам такий вибір?

– Із Захаром Прилєпіним історія трохи складна. Хоча для мене вона проста. Захар Прилєпін не вчора народився, не вчора був ОМОНовцем у Чечні, не вчора взяв у руки автомат, і не вчора був націонал-більшовиком, «нацболом». Тобто він суперлівий. Мене здивувало, що лівий і Лимонов стали на бік Путіна, наприклад. Тому що Путін не є лівим за політичними поглядами. Загалом Захар Прилєпін мене не здивував. Нічого дивного в цьому немає. Я дивувався спілкуванню і любові до Захара Прилєпіна, коли він з’явився. Мої знайомі... Журнал «Медвєдь» – це Альфред Кох й Ігор Свинаренко просто його носили, скрізь показували: «Ось – геніальний хлопець!».

Я спокійно ставлюся до його літератури. Але це інша справа. Тому що, на мій погляд, найнеправильніша і найгірша людина цілком може бути геніальним літератором. І це найнебезпечніше.

– Ви погоджуєтеся з прихильниками Прилєпіна, які говорять: «Ось, наш «російський Хемінгуей»?

– Ні. Хемінгуей навіть французьким не може бути. Хемінгуей може бути тільки американським. До того ж, якщо Хемінгуей усе-таки поїхав романтично воювати в Іспанію на боці республіканців проти реальних франкістів чи нацистів, не фашистів, а саме нацистів і франкістів, тому що там італійців, по-моєму, не було, то це була ідея спільної демократії проти тиранії і диктатури.

Тому що тут Прилєпін воює ж за диктатуру. Тому що республіканці в даному випадку – це не ті, хто називає себе «армією» чи «ополченням» Донбасу. Мені немає про що говорити з людьми на зразок Охлобистіна чи Кобзона, які отримують ці «ДНРерівські» паспорти чи Прилєпіна, майора «армії» «ДНР». Для мене їх не існує як людей в інформаційному полі. Звісно, це страшно, що ця клоунівська «республіка», клоунівська «диктатура» проливає реальну кров. Ось що страшно! Якби вони просто ходили і грали у бубен, щось говорили, як кришнаїти, то це одна розмова. А смерть для мене проводить межу дуже серйозну.

– Досить зайти на Вашу сторінку у соцмережі «Фейсбук» і прочитати на обкладинці якраз щодо «ДНР», війни на Донбасі:

«Горькая правда звучит:

Возмездие будет наградой!

За всех, кто сегодня молчит,

Говорят по Авдеевке «Грады».

Ви це написали якраз під час цього загострення – у цьому році?

– Так. У мене і зараз верхня частина сторінки – це написано: «Боже, бережи Авдіївку!»

ПОВНІСТЮ ЦЯ РОЗМОВА З АНДРІЄМ ОРЛОВИМ (ОРЛУШОЮ) –​ У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’​Ю