Стосунки Канади і Росії досягли нового мінімуму після того, як в канадській пресі з’явилися звинувачення на адресу міністра закордонних справ українського походження. Христя Фріланд заявляє, що йдеться про спроби Росії дестабілізувати західні країни. Вона вимагає від Росії припинити називати її дідуся «нацистом». Чому нинішня пропаганда небезпечніша, ніж під час Холодної війни, пояснює аналітик Атлантичної ради.
Стосунки Канади і Росії, які і без того були вкрай холодними, стали ще гіршими, пише американська газета Washington Post.
Це сталося після того, як міністр закордонних справ Христя Фріланд заявила, що за кампанією її дискредитації стоїть Росія. Колишня журналістка провідних світових медіа, включно з Reuters та Financial Times Христя Фріланд, яка очолювала бюро газети в Москві і писала критичні статті та книжки про російську політичну та економічну дійсність, підтримала санкції проти Росії. Три роки тому, будучи членом парламенту від опозиційної партії, вона отримала від Москви заборону на в’їзд до Росії – як санкцій у відповідь. Таку ж заборону отримали ще близько десятка відомих канадських політиків, які засудили анексію Криму Росією.
Відразу після її призначення до уряду прем’єр-міністра Джастіна Трюдо, в російській пресі почали з’являтися публікації, де мовилося, що її дідусь по материнській лінії співпрацював з нацистами під час війни на території Польщі. У цих публікаціях повідомлялося, що Михайло Хом’як, який пізніше емігрував до Канади і став визначним членом української громади, під час війни був редактором україномовної газети в Кракові, «Краковські вісті», яка поширювала нацистську пропаганду.
Fight For Democracy: Росія має припинити називати мого дідуся нацистом, говорить міністр закордонних справ Канади
Христя Фріланд вважає, що поширення такої інформації є «російською спробою підірвати західні демократії». Російський посол в Канаді Кирило Калінін заявив місцевій пресі, що Фріланд має дати «чітку відповідь на запитання про те, чим її дід займався під час війни». Як повідомляє Washington Post, місцева преса посилається на слова одного з дядьків Фріланд, колишнього науковця, який досліджував діяльність свого батька в часи війни, і він нібито підтвердив, що батько був редактором газети за нацистів, але не підписував жодних антисемітських публікацій.
Речник міністерства закордонних справ також додав, що люди мають цікавитися походженням цих звинувачень і мотивацією тих, хто їх висуває.
Канадське видання Edmonton Journal також звертається до цієї теми і намагається з’ясувати, чим же займався Михайло Хом’як у 1940-і роки у Польщі. Авторка публікації Пола Сімонс повідомляє, що перед війною Михайло Хом’як був молодим журналістом у Львові, з якого він утік перед радянською окупацією до Кракова, який окупували нацисти. Більшість редакції, його колишньої газети «Діло» тоді опинилися в західній частині Польщі. Українські організації наполягали на потребі українського видання, але друк його був би неможливий без того, щоб нацисти не надали їм друкарські верстати, попередньо відібрані у євреїв.
Посилаючись на докторанта, який вивчав публікації газети для своєї дисертації, газета розповідає, що «Кравіські вісті» публікували близько 25% нацистської пропаганди, але також там містилися антипольські та антиросійські статті. Проте решта статей стосувалася культурних, філософських та лінгвістичних аспектів життя українців.
За словами дослідника, газети того часу були «школою ненависті», німецька політика полягала у тому, щоб нацькувати українців на поляків, поляків на українців, щоб вони не об’єдналися проти німців. А роль «редактора» була більше технічною – він мав забезпечити вихід газети. Зі статей, що були підписані Хом’яком, не знайшов таких, які мали б антисемітський, чи пронацистський характер. Але вибір полягав також у тому, працювати, чи не працювати в такому виданні, говорить дослідник. Називати Хом’яка «колаборантом» означало б ігнорувати обставини того страхітливого часу, вважає дослідник.
Paula Simons «Школа ненависті»: чи був дідусь Христі Фріланд нацистським колаборантом?
Авторка публікації наводить слова відомого історика Девіда Марпелса, який каже, що російська пропаганда завжди використовувала частину правди, якою потім маніпулювала у власних інтересах. І особливо непоїть те, що російська пропаганда змогла зманіпулювати американські вибори. Пола Сімонс завершує свою статтю тим, що було б добре, щоб Христя Фріланд прояснила цю сторінку родинної історії, але, на її думку, Михайло Хом’як, який відійшов у вічність у 1984 році, не є міністром закордонних справ, а його внучку обирали за її власні якості.
Про небезпеку російської пропаганди говорить і аналітик Атлантичної ради Аліна Полякова. Вона говорить, що нині інформаційний простір фрагментований, а більшість населення не вчилася у школі медіа-грамотності. Тож мало хто з пересічних американців може розрізнити між новинами і пропагандою.
Те, що російський пропагандистський канал RT перейменувався і вже не називається Russia Today, допомагає йому «злитися з пейзажем» і виглядати так само, як і справжні новинні канали. З’являються й інші нібито новинні сайти, які не мають ані редакційної ради, ані відомих журналістів. Допомагають у поширенні пропаганди і соціальні мережі. Тому, на думку Полякової, нині поширення «дезінформації» є набагато небезпечнішим, ніж у часи Холодної війни. Адже тепер споживач не може відкинути інформацію через те, що він не довіряє джерелу, адже він вже не знає джерела.