​Росіянам, які порушили закони України, не місце на «Євробаченні» в Києві – Кондратюк

У суботу Україна обирає представника на «Євробачення». Престижно, що Україна проводить конкурс, констатував Радіо Свобода телеведучий і телепродюсер Ігор Кондратюк. На його погляд, цього разу можна буде уникнути фіаско, якого зазнав у Києві після першого Майдану на «Євробаченні-2005» гурт «Гринджоли». Конкурс має не лише музичне значення. Але водночас не варто його політизувати, що давно роблять у Росії. Таке ставлення у сусідній державі Кондратюк вважає маячнею. При цьому він наголошує, що російським співакам, які порушили закони України, не місце на «Євробаченні» в Києві. Також Кондратюк висловився про квоти на українські пісні на ФМ і про своє ставлення до Революції гідності.

Олександр Лащенко: Саме в суботу, Україна обирає свого представника на «Євробачення», що проходитиме цього року у травні саме в столиці України – у Києві. У фіналі відбору – шестеро фіналістів. Нагадаю, «Сальто назад», MELOVIN, O.Torvald, ILLARIA, TAYANNA, ROZHDEN.

Пане Кондратюк, в принципі «Євробачення» – це велика річ для України і не лише в музичному плані?

– Воно для будь-якої країни, мені здається, однаково велика річ для музичної спільноти. Це престижно, брати участь у «Євробаченні», престижно показувати свою продукцію.

Думаю, що є країни, в яких конкурсний відбір взагалі не викликає ніякого ажіотажу. Є країни, де конкурсний відбір, на зразок українського, є популярною музичною програмою. Ця країна, наприклад, Швеція. У них є такий спеціальний, як зараз у нас, останніх два роки виробляє «СТБ» спільно з Першим телеканалом, а у них це щорічно відбувається. І це є популярним проектом.

– До речі, у Стокгольмі Джамала ж перемогла.

– Я маю на увазі, що для кожної країни по-своєму. Але класно, що ми будемо брати участь, що приймаємо «Євробачення» у цьому сезоні завдяки Джамалі та її прекрасній пісні.

– Тут дехто зі скептиків-песимістів проводить паралелі. Перший Майдан – другий Майдан. Під час першого Майдану – «Разом нас багато» («Ґринджоли»), а потім вони взяли участь і в «Євробаченні»…

– Я також вангував, що буде група у цьому році від України. Там, правда, залишилася лише група O.Torvald, а на момент, коли я це писав у «Фейсбук», ще мав шанси Каднай стати учасником. Ну, тепер якщо мої вангування справляться, то буде O.Torvald і невідомо, що буде з O.Torvald. «Ґринджоли», мені здається, у фіналі були, але посіли дуже низеньке місце. В O.Torvald пісня має класний соціальний підтекст, але музично я не вважаю її фаворитом. Це моя думка, Ігоря Кондратюка. Я не є музичним експертом, я не є музичним продюсером, саунд-продюсером. Мені здається, що у них доволі банальна рокова композиція. Не найкраща, до речі, серед тих пісень, які написав Женя Галич «со товаріщі».

– Україна двічі перемагала. І обидва рази виконавиці були – Руслана знову ж таки, перед «Ґринджолами».

– А в нас взагалі виступали в основному виконавиці. У нас тільки Сашко Пономарьов і «Ґринджоли». І все. А все інше дівчата, красуні.

– Тоді, до речі, був скандал. Коли «Ґринджоли» обрали, то стверджували, що Ані Лорак (зрозуміло, яка зараз в неї «популярність») тоді ніби відсунули.

– Було таке. Пам’ятаю. Казали, що це просунув, власне, Томенко Микола, який був віце-прем’єром з культури. Всі казали, що воно просто є політично заангажованим рішенням – «Ґринджоли». В принципі їхня пісня не Бог зна яка. Вона засвітила «Ґринджоли» раз і все. Ми не знаємо, чим зараз займається цей прекрасний гурт.

Пісня була на той момент актуальною. Я навіть пам’ятаю, що з цією піснею був прикол. На перетині бульвару Шевченка і вулиці Пушкінської я їду, якось розслабився, не загальмував і вдарився в машину Volkswagen «Жук» покійного Ігоря Пелиха, телеведучого. Виходить звідти Пелих такий розлючений. Він відкриває машину, а там на нереальній кількості децибел лунає пісня «Разом нас багато». Він каже: о, так це ти! Я кажу: вибач. Ми подивилися – там нічого не було. Я цю пісню запам’ятаю надовго. Слава Богу, що не розбив машину!

– Для тієї ж Росії «Євробачення» вже не перший рік, як перетворилося на своєрідний такий «Сталінград». Не тільки, коли Білан переміг, «видатний» виконавець.

– Гарна пісня, до речі.

– Гарна? Вам подобається?

– Була класна пісня. До речі, вона також була соціальною.

– Колись сербська виконавиця перемогла так несподівано.

– «Молитва». Це взагалі була крута вокальна пісня, одна з небагатьох, які останнім часом мені спадають на думку, коли я кажу про переможців.

Який у мене критерій? Пісню «Молитва» переспівали після того, як перемогла Марія Шерифович, безліч учасників картингів, шоу, в яких я беру участь. Ця пісня користується популярністю.

– Пане Кондратюк, перемогли і такі виконавці, як група Lordi, я не знаю... Їх вже більшість позабували...

– По-моєму, у них була пісня «Hard Rock Hallelujah».

– Це явно фріки.

– Буває ж таке, що збіглося. Люди ж іноді виграють у лотерею. У Lordi була лотерея. На той час в Афінах чомусь виявилося, що кращою пісні, ніж у них, не було.

До речі, це ще один варіант перемоги, коли ти написав пісню, а краще тебе ніхто не написав. Це претензії до того пісенного конкурсу, який був в Афінах, якщо Вам не подобається ця пісня. Вона була свого часу прикольна. Не «Ґринджоли». Це крутіший хіт. Тому що, по-перше, отримав відзнаку європейську. А по-друге, довше її можна було чути на радіостанціях, наприклад.

– Критики кажуть, що цей конкурс – це таке своєрідне шоу. І насправді зірки... Кого там перелічують? АВВА...

– Селін Діон колись брала участь.

– Так. До речі, вона перемогла, якщо я не помиляюся. АВВА не перемогла...

– Не пам’ятаю. Вона співала пісню «Waterloo». З цього по суті почалася світова популярність цього гурту шведського.

– А решта виконавців зіркових, які потім стали з таким статусом, не брали участь в «Євробаченні». І нічого.

– Це нічого не означає. Дивіться, «Євробачення» – це конкурс пісні в першу чергу. І не кожен виконавець, гідний «Євробачення», привозить пісню, гідну навіть цього виконавця. По-різному складається доля у людей. Можна назвати багатьох учасників, яких ми знаємо, але виступали недолуго.

– Пугачова провалилася свого часу.

– Провалилася Пугачова. І Кіркоров не став переможцем. Хоча він себе вважає «зіркою». Це нічого не означає. Їй Богу!

Вдало вистрілила Джамала. Вона тягнула джекпот. У неї пісня досить неоднозначна у сприйнятті будь-якого пересічного європейця. І вона стала класною. Вона музично цікава пісня. Цікавіша, ніж, наприклад, ті, хто зараз вийшов у фінал українського «Євробачення». На мій погляд. У будь-якому випадку це джекпот.

Співачка Джамала після перемоги на «Євробаченні-2016», Стокгольм, 14 травня 2016 року

Беззаперечним переможцем на моїй пам’яті був лише один. Це Сашко Рибак, який відірвався від усіх дуже набагато. Всім було зрозуміло, що крутіше цієї пісні того року і наступного, і через рік ніхто в Європі не написав.

– Філіп Кіркоров напередодні сказав: «Який сенс брати участь в конкурсі, в якому просто зводять рахунки з нашою країною (Росією)? Навіщо їхати туди, де нас не чекають». Не полінувався прокоментувати.

– Наскільки я пам’ятаю, Філя Кіркоров (вибачте, що так фамільярно – ну, після цієї фрази) тусувався на всіх «Євробаченнях». І дуже любить цю тусовку. Це якась маячня. Я дивився фрагмент, як вони обговорювали участь своїх учасників в студії з Малаховим чи з кимось іншим. Реально маячня. Цей конкурс не варто так переоцінювати з точки зору його політичної складової. Взагалі! Не брала участь Україна в 2015 році в «Євробаченні», наскільки я пам’ятаю, з фінансових причин. У 2016-у – перемогла. До чого тут політика? Воно як складеться.

Це маячня. Ми ж, на жаль, свідки того, що останніх три роки маячня з північного сходу ллється просто великою рікою.

– Судячи з усього, Росія братиме все-таки участь у цьому конкурсі. Панайотов зокрема має шанс.

– Нормальний співак. Виставить достойну пісню – хай співає. Мені насправді байдуже, хто буде від Росії. Єдине, що я розумію, що не можуть бути ті люди, які у так званому чи не у так званому «чорному списку» СБУ, люди, які з точки зору нашої країни, порушили закони українські про територію України.

– Це цілком правильно?

– Це абсолютно правильно. Дивіться, це себе не поважати. Я не розумію, чому робити винятки для цього конкурсу. Якщо ти такий розумний чи розумна, треба було думати трішечки більше, ніж дупою, а й головою також.

– Відомий зокрема в Росії музичний критик Артемій Троїцький...

– …він ненавидить, по-моєму, цей конкурс.

– Так – він його просто терпіти не може. Він любить альтернативний рок. До речі, був, принаймні, дуже великим прихильником «ВВ». Якось, як виникла вся ця ситуація, що Україна проводитиме цей конкурс, він сказав (при тому, що він не путінець): бажано було б від Росії (теоретично) відрядити до Києва Шнурова того самого з «Ленінграду», одягнути його, як Валерія Леонтьєва...

– … це він стібеться так.

– Звичайно.

– Я розумію тих людей, кому не подобається «Євробачення» і взагалі будь-який пісенний конкурс із банальної причини. По-перше, Троїцький займається музикою набагато глибше, ніж займаємося ми з вами. Він, можна сказати, такий критик серйозний. Принаймні, у моєму розумінні. Він вважає, що змагання пісенне кожної людини відбувається в голові, і змагаються ті треки і ті музиканти, яких ця людина любить, ті стилі, які вона поважає – від джазу до якоїсь абсолютно відвертої попси. І в цьому є історія. А все інше йому не подобається.

Хоча «Євробачення» – це бізнес-конкурс. Люди, які його виробляють, просто заробляють копійку. Не хочете – не дивіться. Хочете – дивіться. Хочете – беріть участь.

– Ми з Вами зустрічалися у цій студії у червні минулого року. Тоді зокрема була актуальна тема ухвалення (ще на той етап) квот на українські пісні на ФМ. Набув чинності цей закон. Ви тоді в ефірі Радо Свобода наголосили, що Ви – за квоти. Ви ж слухаєте, напевне, ФМ українські? Як? Задоволені?

– Так. Зараз є такий жарт, що дуже багато стало «Океану Ельзи». Маячня! Я чую інші треки, які мені подобаються, які я вважаю мусить слухати українець, якщо він себе вважає українцем. Знову ж таки, якщо тобі не подобається музика українських радіостанцій, є СD, є iTunes – купуй іншу музику, слухай. Взагалі немає питань!

Це правильний хід. Це хід, який є одним із елементів тієї банальності... Кордони України проходять по мові. Вся ця земля наша. Але ті, хто на нашій землі ніяк відносяться до української мови, їм байдуже, хто буде на цій землі… Їм байдуже! І це, на жаль, останніх три роки ми це бачимо.

– Де є українська пісня, там є українська територія, як Ви наголошували.

– Так. І навпаки. Це також працює. Де є українська територія, там мусить бути українська пісня. Тобто це правило повинне працювати навпаки. Раніше не працювало. Раніше цим правилом нехтували. Ну, і донехтувалися!

– Як Ви вважаєте, чому нехтували? Просто дійсно Росія – великий ринок, на неї орієнтуємося, «старший брат»?

– По-перше, ніхто не чекав підступності від навіть не від «старшого брата», а від країни, з якою ми «дружили» 360 років. Це по-перше. По-друге, ніхто в цій країні досі не розуміє, що таке правильна українська політика України як держави. По-третє, кількість мізків, які я, наприклад, бачу у Верховній Раді чи Кабміні занадто низька для того, щоб можна було взагалі розуміти, що вони можуть поставити таке питання. Тут величезний комплекс, який називається маємо те, що маємо.

Деградація в часи перебудови відбулася колосальна. І ті люди, які відбирали в мене джинси на ринку «Олімпійському» колись, вони, думаю, десь зараз навіть керують країною. Отака вся історія. І це правда.

– У ті 1990-і та ж Ірина Білик співала українською, деякі інші виконавці робили це. А потім вони всі перейшли на російську мову. Це ментальна річ чи просто бізнесова?

– Це була бізнесова річ. Але, з іншого боку, це була і творча річ. На мій погляд, не бізнес був основною причиною, чому, наприклад, Ірина Білик записала свій перший російськомовний альбом. У неї просто закінчився як в авторки і як співачки, якій приносять матеріал, на її погляд, пристойні українські пісні. Для неї. Це не означає, що «Океан» їх не писав. І «ВВ» продовжував. І вона була змушена переключитися на цікавішу, з її точки зору, лірику і музику для неї. Це в основному, мені здається, був творчий перехід.

– 20-і числа лютого – третя річниця відомо яких подій на Майдані. Що це для Вас? Намагаєтеся абстрагуватися чи для Вас це болюча тема?

– Для мене ця тема болюча. Мені ж не 20 років, мені за 50-ть. І, на превеликий жаль, я досі перебуваю у стані перебудови. Тому що до сих пір країна, в якій я живу, в якій я свідомо живу, я міг би жити в іншій країні, наприклад, у мене були принаймні пропозиції по роботі, досі перебуває у стані політичних пертурбацій з багатьох причин. Це перший біль, біль про людей, які загинули, Небесної сотні. Вона, звичайно, біль про людей, що ці загибелі, вибачте, знову такі, як співав Кузьма, «і знову нас кинули». Бо Революція гідності призвела до того, що дуже багато людей, які зараз при владі, у них поняття «гідність» у третій сотні. Якщо вони взагалі розуміють, що це таке.

Я – нормальний, свідомий громадянин з вищою освітою. Я розумію, що ця подія є історичною для нас. Наскільки ця історична подія буде для України доленосною в позитивному сенсі – це, вибачте, ще історії треба буде доказати. Це вже друга революція, яку ми переживаємо, в нашій країні досить нашого часу. Може, це й мало. Ну, 21 століття – всі кордони відкриті. Не подобається – їдь в іншу країну. Подобається – приїжджай до нас.

Тому для мене це болюча тема і болючий епізод мого життя і життя моєї сім’ї. Бо розвиток бізнесової України десь уперся, тому що цей бізнесовий розвиток був на болотному політичному підґрунті. От чому це сталося. Так що..

– Але багатокрапка, а не крапка?

– Багатокрапка. Ні, крапку в українській історії, мені здається, на щастя, не можна поставити, і ніхто ніколи не поставить. Через це можна казати, що Україна народилася у 1991 році. Це було історичною невипадковістю, неминучістю.

Але багатокрапка, тому що все-таки досі невідомо, як нам історія «віддячить» за те, що після таких жертв, які ми принесли, ми знову продовжуємо якісь манівці політичні. Я цього не розумію. А вони продовжуються. Ми пробуємо дружити, торгувати з тим, хто нам точно агресор. Ми знову продовжуємо займатися корупцією і... Нонсенс! Якийсь реально нонсенс! Таке враження, що ми дурні на всю голову. Я маю на увазі в основному тих, хто, мені здається, не зробив ніяких висновків.

Цього тижня була історія про те, як вибирали когось, хто буде слідкувати за НАБУ...

– Аудитор.

– Аудитор НАБУ – абсолютна порнографія, вибачте, у Верховній Раді. Їх треба легалізувати, як будинок розпусти. Ну, нонсенс! Тобто люди продовжують гратися в «бірюльки», поки їх не закопають, не знаю, не піднімуть на вила, як колись казав покійний Олександр Зінченко. Не знаю…

– … Але не політик, який використовує цей термін, відомий популіст?

– Той, хто сказав, він мав на увазі, що... Він – ні. Він, слава Богу (!), розумніший Ляшка.

– Незмінний суддя шести сезонів «Х-Факторів» Ігор Кондратюк не сумує за цією програмою? Не хоче повернутися, зрештою?

– Це якраз той випадок, коли відмовившись від чогось, ти розумієш, від чого відмовився, і подивився трошки збоку. І глядачі, до речі, подивилися збоку.

Мені було цікаво спостерігати за сезоном, який пройшов без мене. На мій погляд, сезон (Х-Фактору – ред.) з моєю участю був яскравіший. Я – суб’єктивний. І я не кажу, що погані члени журі чи поганий кастинг. Але мені чомусь цей сезон не зайшов. І я продовжую вважати, що найкращий учасник цього сезону залишився поза бортом дванадцятки. Це Саша Ломія, хірург, який має «Х-факто»р, якого не мала переважна більшість людей, яка була в дванадцятці. Але це моє суб’єктивне бачення. В принципі є продюсери, які повинні проаналізувати і вже проаналізували, і, може, щось знають.

Чи повернуся я? Не готовий сказати. Ну, невідомо. Може, мені ще треба буде... А, може, взагалі треба зав’язати з цією історією. Я не знаю. У нас буде найближчим часом шоу, яке має назву «Україна має талант. Діти». Вони оптимістичне. І воно найоптимістичніше шоу серед українських шоу. Для мене воно парадоксальне. Така велика кількість талановитих дітей і така велика кількість безталанних дорослих людей, яких ми зустрічаємо вулицями нашої країни? Це такий жарт, щоб нікого не образити.

ПОВНІСТЮ ЦЯ РОЗМОВА З ІГОРЕМ КОНДРАТЮКОМ–​ У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’​Ю