«Кіборг» Недря: «Будувати Україну треба так, як обороняли Донецький аеропорт»

Що таке «честь маю»? Чому людина є мірилом і найбільшою цінністю? Чи можна принципи самоорганізації оборонців Донецького аеропорту використовувати для вирішення будь-яких надскладних завдань, зокрема, і для розбудови України? Про це – Кирило Недря, оборонець Донецького аеропорту із позивним «Доцент», політолог, кандидат історичних наук, доцент Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, тренер Національної поліції країни, консультант знімальної групи художнього фільму «Кіборги».

«Нове покоління українців має зовсім інші цінності» – «кіборг» Недря

– У коментарях у мережі Facebook багато людей висловлюють Вам свою повагу, а Ви відповідаєте: «Честь маю!». Який зміст Ви вкладаєте у ці слова?

– «Честь маю» означає відповідальність і чесність перед самим собою, коли усвідомлюєш, що кажеш і що робиш, узгоджуєш свої слова зі своїми діями, узгоджуєш зі своїми життєвими принципами пріоритети й шляхи досягання мети, навіть минуле своє переосмислюєш. Не кожна людина може переосмислити своє минуле й зробити з того висновки. Ось оце все, мабуть, і вкладається у розуміння «Честь маю!». Це – те, що наповнює змістом поняття «відповідальна людина», «відповідальний громадянин», «офіцер» і, зрештою, «чоловік».

– Наскільки «відповідальними», на Вашу думку, є українські політики?

– ­Популізму багато, а відповідальності мало. Якщо ти – народний депутат, то твоя справа – законотворення і парламентська робота. Тож, якщо є важливі питання, є проблеми – політичні, економічні, правові, то народний депутат має їх намагатися вирішити не на барикаді, а у сесійній залі Верховної Ради.

З огляду на останні події, у мене виникає питання: а чи був розроблений і винесений на розгляд відповідний законопроект? Якщо йдеться про звинувачення у корупції чи про інші порушення, то чи була створена ТСК (тимчасова слідча комісія парламенту – ред.) з цього приводу? Це все цілком входить у повноваження народних депутатів України. Ось це якраз і є показовим у роботі народних депутатів, а не популізм.

Якщо ми говоримо про питання блокади, торгівлі з ОРДЛО чи ще чогось, то вони ж не вчора виникли. Вони існують впродовж трьох останніх років, у тій чи в іншій формі їх не раз порушували. І однозначно, що це треба вирішити. То чому не було запропоновано варіантів, як це можна оптимально зробити?

До того ж, відповідальні політики мали б розуміти, що проти нас ведеться тотальна інформаційна війна. Я є активним користувачем Facebook, я весь час читаю стрічку новин, я бачу, як «добре» працюють у цьому напрямку наші сусіди. У наш інформаційний простір «закидається» все, що тільки може підірвати віру, налякати і дезорієнтувати. Піднімаються будь-які теми, починаючи від історій малозабезпечених людей – до теми «кожен українець має право на 2 гектари землі» і так далі. Кожна зачіпка використовується для того, щоб підняти градус напруги у суспільстві. І це цілком зрозуміло. Бо це – набагато дешевше і ефективніше, аніж витрачати кошти на кулі та снаряди.

Інформаційна бомба дозволяє спостерігати збоку, як атакований об’єкт сам себе зсередини з’їдає, а той, хто атакує, отримує аргументи у міжнародних інституціях сказати: «Подивіться, кого ви підтримуєте?! Кому ви допомагаєте? Вони ж самі собі не можуть дати ради!».

Тому, в принципі, ситуація з блокадою та акціями у центрі Києва є результатом безвідповідальності політиків з усіх боків «барикад».

Так само, як і з інформаційною політикою. Показовим є те, що Росія створили вже інформаційні війська як окремий рід військ, а у нас не можуть до ладу довести роботу Міністерства інформполітики.

Я честь маю – «кіборг» Кирило Недря про честь і мотивацію (відео)

– А якою мала б бути відповідальність політиків в Україні?

– Якщо говорити про «політичну відповідальність», то вона зараз, на превеликий жаль, є «мильною бульбашкою». Тобто сьогодні ти в «одних кольорах», завтра – в інших, «переосмислив» життя чи просто передумав і змінив партію.

Тому фактично політичної відповідальності не існує як такої. Притягнути до відповідальності «політика-перебіжчика» немає змоги. Такі важелі, як страх «втратити довіру», «зіпсувати імідж», не працюють.

Тут треба зважати на «заполітизованість» нашого суспільства й ті інформаційні атаки, під якими воно весь перебуває. Для того, щоб людина могла оцінити ступінь відповідальності того чи іншого політика й зробити висновки, що вплинуть на голосування на наступних виборах, для цього сама людина має бути здатною розрізняти інформаційні маніпуляції. Тобто політична відповідальність наступає тоді, коли саме суспільство є достатньо розвиненим у правовому, у політичному, у світоглядному планах. Саме суспільство має бути освіченим і мати належний рівень політичної культури. Поки ж у нас, здебільшого, дезорієнтована людина опиняється у ситуації, коли «вибір без вибору», або голос віддається «впізнаваному» обличчю чи популістському слогану.

На моє переконання, у нас відповідальність політика має наступати у правовій площині. Є чудова форма у світі, яка називається імперативний мандат, за яким можна відкликати депутата за невиконання ним своїх політичних обіцянок. І це – нормальний шлях, коли виборці контролюють свого обранця, або громада контролює того, кого обрала. Це цілком логічно, адже саме виборці і громада є тими, хто утримує, тобто оплачує обраному виконання його обов’язків. Іншими словами, я переконаний, що виборці мають мати змогу контролювати того, кого обрали.

– Які, на Вашу думку, ще важливі речі не зробила чинна влада, а мала б зробити, щоб стабілізувати внутрішню ситуацію в країні?

– Одразу скажу, що ані уряд, ані президент, ані народні депутати не можуть зробити нічого миттєво і змінити все настільки, щоб інформаційний ворог не мав зачіпок для своїх атак. Ми самі маємо виробляти антидоти для цих інформаційних «вкидань».

Але мінімізувати головне, що є причиною внутрішньої нестабільності, вони вже мали. Перше – це реальні показники у боротьбі з корупцією. Це найголовніше, бо чіпляє все інше: і питання справедливості, і питання бізнесової вмотивованості, і питання благополуччя громадянина.

Очевидно, що якби підвищивши тарифи на «комуналку», влада ясно пояснила, чому вона так зробила, і прозоро прозвітувала, на що пішли отримані кошти, то тоді б це не використовувалося політиками-популістами і ворогом як дестабілізуючий фактор. Петро з карпатської полонини чи Петро з херсонського степу має розуміти, чому він платить такі гроші, і точно знати, що це піде йому і країні на користь, а не у корупційну кишеню чи кишеню олігархів. Доведіть, що корупційної складової немає у нових тарифах, а якщо є, то викрийте і покарайте корупціонера. І тоді всередині країни буде набагато спокійніше. І так у будь-чому, у кожній сфері.

Друге і не менш важливе – це економічне благополуччя кожного окремого українця. Якщо ми візьмемо окрему людину, то я сумніваюся, що у неї виникали б питання, якби людина бачила, що вона здатна прогодувати родину, і якщо вона себе якось обмежує, то це роблять і ті, хто у владі, бо «в країні війна».

А, окрім того, ті, хто перебуває на так званій «тимчасово окупованій території», теж собі ставили б запитання: «Що ми тут робимо? Там краще!».

Третя річ, яку я б назвав (але рівнозначна за важливістю) – це робота з новим поколінням! Сформованих людей важко змінити, а школярам і студентській молоді треба дати розуміння, що ця країна гідна того, щоб у ній жити, розвиватися і працювати. Молодь має бачити перспективу і мати, чим пишатися. Їм треба стимул, щоб залишатися, не їхати з цієї країни. Нове покоління має розуміти, що вони можуть власними зусиллями створити нову сучасну комфортну країну.

Як? Відповідь дуже проста – важливо просто не заважати.

«Нове покоління українців має зовсім інші цінності» – «кіборг» Недря

– У Вас є таке відчуття, що Ви можете будувати цю країну?

– Якби у мене не було такого відчуття, мабуть, мене б тут не було. Чесно. Мабуть, після року, проведеного в АТО, і після того, через що довелося пройти, я просто склав би руки і писав би якісь дописи. На тому було б все. Натомість ось уже півтора року я їжджу цією країною і намагаюся підтримувати зміни.

– Ті, хто з Вами був у боях, дуже високо оцінюють Ваші людські і командирські якості. А Ви – гуманітарій і не служили на строковій службі. Які підходи Ви використовували для ефективного виконання бойових задач у Донецькому аеропорту?

– Я брав участь в обороні Донецького аеропорту з 4 серпня по 4 жовтня 2014 року. Мабуть, відповідь буде така: у першу чергу, важливо розуміти людей і ставити людину понад усе – як мірило і ціну того чи іншого завдання.

Дуже часто у нас недооцінюють людей, а якщо людина отримує розуміння і підтримку, навіть на інтуїтивному рівні, вона здатна на неймовірні речі. І для цього ж не так багато треба – для проявлення підтримки, для проявлення розуміння. Я, наприклад, пам’ятаю дні народження моїх побратимів, знаю дні народження їхніх дружин, знаю, скільки у них діточок, знаю, що у них зараз відбувається. Я спілкуюся, зокрема, з їхніми дружинами, коли виникають якісь проблеми.

Треба любити людей, своїх людей, але ще треба розумно підходити до формування колективу. Люди усі є різними, з різною психологією, звичками і вихованням. Окрім того, якщо людина опиняється в екстремальних ситуаціях, то у людини дуже часто «вистрілює» не лише свідомість, але й підсвідомість. Тому треба тримати руку «на пульсі», відчувати, хто на що здатний, розуміти людину, поважати людину, десь дати можливість видихнути, а десь і натиснути. Тобто це – дуже делікатна робота.

При цьому, якщо людина буде відчувати у всіх цих процесах мінімум твого впливу на неї, коли твій вплив є таким, що людина відчуває себе вільно й сприймає це не як тиск, а як підтримку – людина рухається вперед разом із тобою, а не ти її «на аркані волочиш» чи штовхаєш у спину. Ні! Ви переступаєте разом зі сходинки на сходинку, піднімаючись далі, далі, далі. Це можливе тільки при повній повазі і довірі один до одного. І тоді людина вмотивована і дії її ефективні.

– І чи можна ці підходи використовувати, зокрема, і для розбудови країни?

– Я думаю, що все можливо. Головне – бажання. Кожна команда, особливо якщо то команда змін, команда переможців, формується з голови. Дуже велика роль у формування команди очільника, лідера. Якщо то буде нормальна людина, з правильним баченням, то вона сформує відповідну команду, або виховає потрібні для такої команди кадри, які зможуть ефективно вирішувати проблеми.

Просто не треба ставитися зверхньо до людей. У нас із цим проблеми. Політики вважають, що вони – над суспільством. Історично нам нав’язали стереотип, що влада – це щось сакральне, «напівбоги» якісь. З тим стикаєшся постійно.

І люди теж відповідно реагують. Коли чуєш від людини, що у них проблеми й питаєш: «Ти ходив туди? Ти писав? Ти звертався?», чуєш у відповідь: «Та ні! Ну як я туди піду? Це ж ого-го! Ні, ні, ні».

А що таке насправді влада? Це не «боги» і не «слуги народу». Якщо знову ж таки відштовхуватися від Конституції, то ми як народ передаємо частину своїх повноважень людям, з якими укладаємо договір, заключаємо контракт, якщо хочете, на виконання певного виду праці, специфічної, але все ж роботи, яка має визначені цілі.

Тому, звісно, цілком можливо розбудовувати Україну, використовуючи принципи самоорганізації, на яких трималася оборона ДАПу. Просто треба починати з виховання лідерів. І, в принципі, вже зараз у нас такі лідери є. Тільки вони ще непроявлені.

– Ви себе таким лідером вважаєте?

– Важко сказати. Я є магістром політології, і свого часу, попрацювавши у цій сфері 7 років, пішов звідти. Я зрозумів, що не треба навіть нічого нового придумувати, треба просто одну і ту ж саму «начинку загортати в іншу обгортку». І все! Мені стало нецікаво.

Змінювати щось, що реально вплине на життя людей, я готовий. Я в принципі цим і займаюся, але в силу своїх можливостей.

– Що Вам вдалося, як Ви вважаєте, у роботі з Національною поліцією?

– У першу чергу, мабуть, дати людям розуміння важливості цієї роботи і правильного розуміння її суті. Адже у нас якось так повелося, що оцінка поліції, армії, держслужби виведена в категорію емоційно-чуттєву: люблю – не люблю, подобається – не подобається. А ключовим має бути: поважають –не поважають, довіряють – не довіряють. Ось це – справжня оцінка і показник.

Тож, я вважаю своїм досягненням, що суттєва частка тих, хто слухав курс, це сприйняли. Не всі, хто пішов у поліцію, насправді здатні там працювати. Не всі «витягують», бо це дуже специфічна сфера. І якщо людина розуміє, що не витягує, то вона йде сама. І це вже досягнення.

Необхідно тверезо дивитися на речі. Не всі здатні доставати пістолет і бороти бандита. Не кожен психологічно готовий і не кожного можна підготовити для цього. Але те, що є ті, кому ця служба підходить, і що вони проявляють себе, вони тренуються і розуміють головне – це чудово. Причому, це – люди з різних сфер, учорашні менеджери чи автомийники.

Я бачу у поліції багато людей із новим баченням, які розуміють, що і навіщо вони роблять, і які очікують поваги та довіри від суспільства. Це круто!

– Ви консультуєте знімальну групу фільму про оборону Донецького аеропорту. Що Ви хотіли, щоб цей фільм показав?

– Людей. Я, в принципі, тому і взявся консультувати фільм, бо його сценарій націлений саме на це. Головне, що тримало аеропорт – це люди і їхнє неймовірне відчуття братерства.

Я ще тоді казав, що цікавий момент полягає в тому, що Донецький аеропорт, як не дивно, був тоді найбільш українським місцем в Україні. Там не було східняків, западенців, україномовних, російськомовних, не було генералів, полковників, лейтенантів, солдатів, не було бідних, багатих. Нікого не було. Був Сашко, Петро, Кирило, Сергійович, Миколайович… Це просто були люди, які мали мету, і організовано вирішували свої нагальні проблеми.

У ДАПі злітала вся соціальна мішура, людина залишалася «гола» – така, якою вона є насправді. І найважче з чим кожному з нас доводилося боротися – це з самим собою. З самим собою!

Фільм «Кіборги» не про війну, а про мир – режисер (відео)

Мало хто розуміє, як це, коли ти сидиш впродовж двох місяців у приміщенні, за 6 метрів чи 8 метрів від тебе сонечко, світло, трава зелена, а ти не можеш туди вийти. Не можеш і все. Чи як стало холодно, то тобі треба перебороти себе у цьому холоді. Мало людей, я думаю, відчували, що таке, коли ти не можеш зігрітися. У тебе є у що переодягтися, але воно вологе, воно не висихає, і воно дуже холодне. І ти переодягаєшся в холодне, в сире – тобі знов холодно.

І знаєте, що допомагало? Абсолютно людські речі, наприклад, обід за розкладом. Наприклад, у нас було обов’язкове правило, що б не було – бій, війна – не війна, не важливо, що, – на обід мало бути гаряче обов’язково. І воно було.

– З Вашої особистої історії в Донецькому аеропорту – що з людських проявів Вас вразило найбільше?

– Мабуть, братерство і живучість людини. Ключове – це, мабуть, братерство. Бо живучість – то вже є продовження того братерства. Коли ти розумієш, що тобі дадуть загинути тільки тоді, якщо поруч нікого не буде, бо в усіх інших випадках тебе відтягнуть, прикриють, закриють собою… Це таке відчуття! Ні з чим не порівняти!

І коли ти, після того усього, розумієш, що де б ти не перебував, в якій точці цієї держави не жив, якщо у тебе будуть якісь проблеми, ти можеш подзвонити і в максимально короткий термін, чим можна буде тільки дістатися, приїдуть ті, хто тебе прикривав там, і будуть вирішувати твої проблеми. Це вартує нереально багато. То вартує життя!

– Наскільки вагомим для тих, хто обороняв ДАП, було відчуття того, що народ України підтримує «кіборгів»?

– Надзвичайно багато. Надзвичайно! Нереально багато. Ми в аеропорту, і бійці скрізь на фронті, очікували й очікують найбільше дитячих малюнків, листів, якихось оберегів, ляльок-мотанок… Бо їжу, якщо толковий командир і за толкової організації служби, вони завжди матимуть. З голоду ти не помреш. Все буде нормально. Але без відчуття того, для чого ти тут, навіщо ти тут перебуваєш, для кого ти тут перебуваєш, то все не варте нічого.

Кирило Недря про оборону Донецького аеропорту (відео)

–Ті, хто пишуть про армію, кажуть, що головна проблема зараз – це якість командирів. Командири не відповідають тим викликам, які є. Яка Ваша думка?

–Частково згоден, а частково – ні. Є об’єктивні причини, бо у нас 23 роки армія знищувалася. Командирів треба виховувати, а це непроста річ.

Не можна взяти 20 осіб, підготувати їх і сказати, що всі 20 є чудовими командирами. Ні! Хтось стане таким командиром, а хтось – ні.

Зараз, я це бачу, ведеться робота для того, щоб покращити ситуацію. Це і офіцерські курси, і відбирання сержантів, молодших командирів. Це все є. Але це не швидко. Треба час.

Окрім того, коли знову ж таки ставиться питання про те, що можна з запасу взяти людей, які з досвідом, які вже 15 років як пішли з війська, бо вони були розчаровані з війська – так, можна. Але теж треба розраховувати на те, що там лише певний відсоток лишиться. Чому? Бо командир – це не зірочки. Абсолютно ні! Це психологія, це вміння контактувати і налагоджувати роботу зі своїм особовим складом, це фізичний стан.

Є така чудова команда, яка подається командиром у критичних ситуаціях: «Роби, як я». Якщо ти того не зможеш зробити, то твої пацани того не робитимуть стовідсотково. І от із таких речей – з банального уміння розмовляти, з уміння вникати, з уміння бігати і відтискатися, із готовності часом ламати правила заради людини і її долі – і складається добрий командир.

Коли в людини мати при смерті чи хвора, можна і треба переступити через правила і відпустити бійця. Потім можна знайти варіант, як це «узаконити». Або, здається, не можна вивезти людину, бо оточення. Можна! Було б бажання. От на цьому формується авторитет командира. Такого командира, якщо треба, побратими і з того світу витягнуть.